Внесення Ігоря Коломойського та членів його сім’ї до санкційного списку США — подія очікувана.
Але офіційна причина цього кроку, озвучена Держдепом, була абсолютною несподіванкою для українського суспільства: «через причетність до значної корупції під час перебування на посаді голови Дніпропетровської ОДА в 2014-2015 роках».
Час, проведений Коломойським на посаді очільника Дніпропетровської області (2014-2015), давав йому політичний та економічний карт-бланш і сприяв створенню реноме беззаперечного патріота та рятівника якщо не всієї України, то регіону.
Що ми знаємо про його діяльність за цей час? Гучні, навіть провокаційні заяви в часи воєнної доби на кшталт «Путін — шизофренік маленького зросту» й обіцянка виплатити 10 тис. доларів за кожну голову сепаратиста. Про гучно анонсовані «гонорари» ніхто так і не почув, а величезні банери в Дніпрі з рекламою «сепарських скальпів» явно тягнули на суму більшу, ніж 10 тис. доларів.
Два ці, безумовно найяскравіші, піар-ходи, які, зрозуміло, народилися не за столом під час обговорення з піарниками, а виникли як результат знаменитого куражу Коломойського (якого вдячні громадяни миттєво прозвали «жидобандерівцем»), стали стійкими мемами і надовго запам’яталися українцям.
Невипадково, коли через два роки сталася націоналізація «ПриватБанку» з сумою 5,5 млрд доларів збитків державі, майже половина наших громадян вважали Коломойського несправедливо скривдженим. Бо «невдячна влада», бачте, образила патріота.
А як же екіпірування двох батальйонів «Дніпро-1» і «Дніпро-2»? Так, це було. Але вже в процесі формування добровольчих сил почали спливати дивні організаційні подробиці: про те, як Коломойський, тоді ще разом iз Корбаном, «нахиляв» бізнесменів регіону.
І не тільки розмовляв. Просочувалися подробиці про старі, перевірені методи — вивезення незговірливих у лісосмуги і багато іншого. Організаторських здібностей у стилі 90-х років Ігорю Валерійовичу не позичати.
Так, у травні 2014 року Укртранснафта, якою тоді керував менеджер Ігоря Коломойського Олександр Лазорко, за ініціативи останнього викачала з магістральних нафтопроводів 675 тисяч тонн технологічної нафти.
Причина: щоб нафтопродукти не дісталися наступаючому ворогу. Ворог так і не пройшов. Але знадобилося чотири роки, щоб повернути нафту, яка перебувала на Кременчуцькому НПЗ, державі.
Правда, до того моменту її вже не можна було використовувати за браком якості, але це не завадило менеджерам Коломойського виставити рахунок «за зберігання» нафтопродуктів. «Мирова угода», і обов’язково в лапках, так писали медіа про цю подію, адже Коломойський зажадав компенсації «за зберігання нафти» — 2,1 млрд грн, так що угода щодо плати в 712,6 млн грн — то величезна поступка олігарха.
Поки ми дуже мало знаємо, які саме бенефіти отримав Коломойський, перебуваючи на посаді голови Дніпропетровської області. Як пояснили в Держдепі, він був причетний до корупційних дій, які «підірвали верховенство закону і віру української громадськості в демократичні інститути свого уряду і суспільні процеси».
В цьому не тільки інтрига Держдепу, а й чітка заява: верховенство права означає не тільки рівність усіх перед законом.
Верховенство права в розвинених країнах базується на беззаперечному постулаті римського права, якому вже дві тисячі років: добра справа не може бути виправданням для скоєного злочину. Добрі справи — окремо, і спасибі за це, але за злочини має бути покарання. Минуло вже більше тижня після заяви Держдепу. Реакції української влади немає.
Наталя НАПАДОВСЬКА