Рельєфи й ажур із гуцульської криниці натхнення: унікальна техніка дипломованого майстра різьби Юрія Павловича

Ебонітовий початок

Юрій Павлович з дитинства цікавився мистецтвом. Його хвилювали античні скульптури, а непокоїло те, що не може створити щось схоже. Та одного разу він, десятирічний закарпатський хлопчина із селища Чинадієве, що поблизу Мукачева, побачив на виставці у Рахові різьблену шкатулку відомого ясінського майстра Михайла Тулайдана. Ця робота запала в юну душу, і виникло бажання в майбутньому займатися різьбою.

Першу роботу він створив у далекому 1963 році, коли служив в армії на Північному Кавказі. У степу, де перекотиполе і полин, Юрія діймала ностальгія за горами, серед яких виріс. І захотілося творити. «Шукаю дощок — їх там немає, — розповідає митець. — Я знайшов ебоніт і майже рік його довбав, щоб щось створити. Та коли приїхав до Львова вступати в Інститут прикладного і декоративного мистецтва, то декан Михайло Курилич каже: «Вам не треба вчитися. Будете народним майстром». Але я захотів вчитися.

У студентські роки Юрій створив чимало робіт iз дерева. Утвердилася традиція: випускники залишали одну­дві роботи для музею інституту. Але того року приїхала комісія з Києва. Гостям так сподобалася Юрієва творчість, що забрали з собою аж 13 його робіт.

Інкрустація «новим сріблом» і слоновою кісткою

Після закінчення інституту юнак отримав направлення в Мукачеве на посаду інженера­архітектора. Та він навідріз відмовився бути в цій ролі: мовляв, який з мене архітектор, коли я не здобував відповідного фаху. І Юрій влаштувався на роботу в селі Драчино, що на Свалявщині, на сувенірній фабриці. Бо там була і зарплата вища, і робота ближча до душі.

Згодом зібрав речі і поїхав на Прикарпаття, в гуцульське місто Косів, і почав працювати на художньо­виробничому комбінаті, оформляючи інтер’єри. Юрій придивлявся до різьблення, яке виконували місцеві майстри, і збагнув: оце — моє. Він був серед них єдиною людиною, яка отримала вищу мистецьку освіту. І доля розпорядилася так, що Карпати стали криницею його натхнення і творчого пошуку.

Юрій Павлович працює здебільшого в техніці рельєфної та ажурної різьби. Ба більше, він напрацював унікальну техніку, яку називає «нова гуцульська різьба». Ще в радянські часи цей майстер різьби придбав 10 кг дроту нойзільбер (нове срібло), який привезли на Закарпаття з київського авіаційного заводу імені Антонова. І блиск на його роботах — саме від інкрустації цим металом. Крім того, майстер оздоблює власні роботи перламутром, бісером (пацьорками), оленячим рогом. А тематичну тарілку до 200­річчя Тараса Шевченка — генія українського народу — він інкрустував навіть слоновою кісткою.

Перша ебонітова робота Юрія Павловича.

Від кельтів — до «Неба»

Задум створити різьблену тарілку у Юрія Павловича найчастіше виникає не спонтанно, а усвідомлено. Одного разу він прочитав книжку про Карпати «Верховинські згадки» Єротея Пігуляка — поета і педагога з Буковини, який упродовж 10 років був послом до Австрійського парламенту. І в часи національного приниження українців, домінування румунів на Буковині він домігся від цісаря Франца Йосифа І відкриття українського відділу в Чернівецькому університеті. Юрій Павлович зробив йому різьблений портрет.

Багато з його робіт оповиті майже романтичними історіями. Так, наприкінці ХІХ століття Карпати відвідала шотландська письменниця Мені Мюріел Дові. Вона полюбила цей край, багато в чому схожий на її рідну Шотландію, ходила в гуцульському строї. І написала книгу — «Дівчина в Карпатах». Юрій Павлович знайшов її фотографію і вирізьбив портрет на тарілці.

А ось іще одна цікава історія. Поблизу Сімферополя розташована відома у світі Кам’яна могила. Племена, які населяли цю місцевість 12 тисяч років тому, залишили нащадкам сонячне вітання. І воно відгукнулося на тематичній тарілці Юрія Павловича «Небо». У дереві відображена космогонічна система — зорі, які уособлюють духовний шлях язичників; сонце; чотири бики в колі сварги (бики — істоти, котрі оплодотворюють землю, а сварга — символ неба).

Із цією роботою споріднена ще одна. На Закарпатті в ІІ­І столітті до Р.Х. жили кельти. На Мукачівщині був центр їхньої­ культури. Там карбували гроші — срібні й золоті тетрадрахми. Частина з них зберігається в Ужгородському обласному краєзнавчому музеї. А загалом кельти залишили нам чимало артефактів землеробської культури, зокрема знаряддя праці: коси, серпи, сокири...

Юрій Павлович знайшов кельтський орнамент і вирізьбив тарілку, присвячену кельтським племенам, які проживали на території Закарпаття. Недаремно старший науковий співробітник науково­дослідної лабораторії «Гуцульська етнопедагогіка і гуцульщинознавство» Академії педагогічних наук України Аделя Григорук у книзі «Юрій Павлович: бути собою» відзначає: «...Слухаєш цього художника­філософа, а уява малює оте Світове дерево, яке росте посеред Раю на «живому камені», що усоблює вічну присутність Бога».

Параджанов, Чукутиха й інші

Юрій Павлович переконаний, що майбутнє гуцульської культури — в її минулому. Тому чимало його робіт присвячено діячам Гуцульщини. Ось — тарілка із зображенням Сергія Параджанова, режисера кінофільму «Тіні забутих предків», відзнятого в Карпатах. А ось — військовий фотограф Микола Сеньковський iз Полтавщини, який створював портрети гуцулів і карпатські пейзажі.

Різьбяр був перший, хто дав світові портрет Чукутихи (гуцульська співачка Марія Кричунєк), яку за красою і жіночим шармом порівнюють з Моною Лізою. Юрій Павлович створив різьблені портрети свого земляка Михайла Балудянського, який став першим ректором Петербурзького університету; гуцульського письменника Станіслава Вінценза, дослідників Гуцульщини — етнографів Володимира Шухевича та Володимира Гнатюка, президента Гуцульської республіки в Ясіні (1918­1919 роки) Степана Клочурака, письменника, лауреата Шевченківської премії Петра Скунця, художника Міхая Мункачі...

Різьбяра Юрія Павловича вельми зацікавила постать Юрія Веніліна (справжнє ім’я — Георгій Гуца) — лінгвіста, автора граматики для болгар, яка рятувала цей слов’янський народ від турецької асиміляції. І він вирізьбив портрет славного закарпатця.

Не забув Юрій Павлович залишити в дереві образи своїх улюблених поетів: Омара Хайяма, Івана Франка і Лесі Українки. Матеріалом для його робіт є груша, текстура якої дозволяє творити найдрібніші елементи. Майстер філігранно вирізьблює кожну деталь, але попри те дає широкий політ художній фантазії.

Чому життя гуцул гачкувате?

Символіка робіт Юрія Павловича напрочуд багата і розмаїта. Всюди зустрічаємо гачки, бо вони, як пояснює митець, це — знак боротьби з усім поганим, що трапляється в житті горян. Недаремно кажуть, що життя гуцула гачкувате.

У роботах пана Юрія часто бачимо «сльозинки» — символи радості і смутку. Він першим серед різьбярів ввів у тарілки папороть — ознаку відрубності Закарпаття від світу.

У своїх роботах Юрій Павлович часто використовує образи звірів, братів наших менших, які водяться в Карпатах, — олені, косулі, борсуки, серед птахів — орли, готури (до слова, готур ще з часів Австро­Угорщини був символом Карпат).

У 2014 році в одному з приміщень готельного комплексу «Європа», що в центрі Рахова, було відкрито музей різьбярських робіт Юрія Павловича. Цю оригінальну ідею допомогли реалізувати рухівський підприємець Юрій Бендак i керівництво міста та району. У затишній кімнаті представлено ще й немало ужиткових речей, зроблених руками Юрія Павловича, — свічники, бочки, рахви, а також «арсенал зброї»: ножі, пістолі, порохівницi, топірці. Юрій Павлович свято береже свої роботи і не продає їх нікому, навіть керівникам держави, які пропонували купити їх.

Різьбярський талант Юрій Павловича високо оцінений на різних рівнях. Цей майстер став володарем Гран­прі ХІІ Міжнародного гуцульського фестивалю в місті Косів (2002), лауреатом мистецької  премії імені Данила Щербаківського (2004). Він — заслужений майстер народної творчості України і член Національної спілки майстрів народного мистецтва.

Він присвятив художній творчості все свідоме життя. І не зрадив життєвому кредо: «Якщо мені судилося народитися і жити в Карпатах, цьому благодатному краю, насолоджуватися його духовною культурою і спадком тих, кого вже немає, то я маю залишити вагомий слід і автограф».