Збанкрутілий Вано женихається: грузинський колорит нової постановки театру «Берегиня»

19.02.2021
Збанкрутілий Вано женихається: грузинський колорит нової постановки театру «Берегиня»

«Весілля в Авлабарі» — це й пісні грузинською мовою. (Фото надане театром «Берегиня».)

Свою прем’єру вистави за п’єсою  Авксентія Цагарелі «Ханума» Київський академічний театр українського фольклору «Берегиня» призначив якраз на День закоханих.

 

Заявка на оригінальність була вже в самій назві — «Весілля в Авлабарі». В новітні часи Авлабарі відомий як місце президентської резиденції Саакашвілі, а колись це був історично вірменський район столиці Грузії.

 

У другій половині ХІХ століття, коли розгортається дія п’єси, вірменське населення переважало по всьому місту, і звідси — відповідна антропоніміка персонажів (Сона, Акоп, Ануш).


Від моменту написання у 1882 році  п’єсу «Ханума» безліч разів ставили в театрі і кіно. За винятком першої «німої» екранізації (1926 рік), музична складова цих постановок була в пріоритеті.

 

За жанром це були водевілі, мюзикли і навіть опера. Найвідомішою з усіх прийнято вважати роботу Георгія Товстоногова у петербурзькому (тоді ленінградському) Великому драмтеатрі (1972 рік).

 

Своєю популярністю ця вистава (і телефільм на її основі) має завдячувати, зокрема, й музиці Гії Канчелі. В Україні «Хануму» активно ставлять на регіональній сцені (чи не усіх обласних центрів і навіть районних), а в столиці до неї востаннє звертався Театр оперети 2017 року. Зробити щось нове та оригінальне з цього твору — задача вельми непроста.


За жанром — це класична комедія з перевдяганнями й одразу декількома любовними лініями. Сваха Ханума (А. Бригінець) і її колега-конкурентка Кабато (Л. Болтівець) наввипередки намагаються оженити збанкрутілого Вано Пантіашвілі (О. Бригінець), монетизувавши його єдину принаду — княжий титул.

 

Заможний купець Микич Котрянц (А. Пахомов) задля отримання родового герба готовий віддати за немолодого князя свою юну доньку Соне (В. Толкачова). Водночас дівчина закохана у свого приватного вчителя Коте (Р. Скорик), племінника князя.


Оригінальними творці вистави намагаються бути і в музичному рішенні. Замість використання музики Канчелі, Долідзе чи Кереселідзе з попередніх версій — лунає традиційний грузинський фольк.

 

При цьому пісні виконуються грузинською мовою. Це спільний ви­бір директора-художнього керівника театру Ільїни Генсіцької і режисера Михайла Фіщенка, якого було запрошено із Закарпатського музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв. Запрошеними (і цей крок виявляється виправданим) є також  сценограф Світлана Заікіна з Театру на Подолі та балетмейстер Світлана Дядюн, яка вже ставила танці для вистави «Ханума» в обласному муздрамтеатрі Саксаганського в Білій Церкві. Решта творчої групи — берегинівці.


З огляду на історію постановок іншими трупами, існували певні побоювання щодо зображення грузинського колориту. Втім вони виявились марними. Актори часом небезпечно балансують, але зрештою текст у перекладі Миколи Упеника  вдається виголошувати без нав’язливо кавказького акценту.


Художник-постановник також уникає таких карикатурних кліше, як моноброви, накладні носи і жіночі вуса, якими, приміром, зловживає та сама «класична» товстоногівська постановка.

 

Очевидними перевагами вистави є костюми і хореографія. Окремої згадки заслуговує використання в постановці робіт художника-примітивіста Піросмані. Без­програшне поєднання грузинської пісні, танцю та живої музики поглинає собою незначні недоліки у вигляді призабутого тексту чи деякої драматичної непевности. Відтак сценічне дійство заслужено отримує яскравий емоційний відгук публіки.  


«Ідея вистави з’явилась після того, як ми побачили реакцію глядачів на грузинську пісню в одній з наших концертних програм. Тоді ми вирішили трішки побешкетувати і зважились на такий експеримент — грузинську виставу в українському театрі», — говорить Ільїна Генсіцька.


Михайло Фіщенко додає: «Постановку ми запланували десь рік тому, але почався локдаун, через який «Берегиня» не могла закінчити свої постановки тут, а я — свої в Ужгороді.  Потім почались хвороби і у них, і у нас. Коли нарешті все нормалізувалось, ми в турборежимі зробили цю виставу рівно за місяць».  


Керівник театру «Сузір’я» Олексій Кужельний виділяє роботу режисера: «Михайло Фіщенко колись навчався у мене на курсі. Зараз, у незнайомому для себе колективі, він заново відкрив добре відомих нам артистів і створив виставу, здатну налагоджувати симпатію між народами. Я дуже короткий час керував цим колективом і можу сказати, що відтоді, як цей театр задумувався такою собі компактною версією ансамблю Вірського, відчуття  театральності у них збільшилось у рази». 

 

Актор театру і кіно Остап Дзядек лаконічний: «У театрі — світла атмосфера, яка приємно вражає»,  а телеведуча Світлана Леонтьєва зізнається: «Тепер мені навіть соромно, що не приходила сюди стільки років, хоча давно збиралася. Відтепер я — постійний  глядач цього театру».

 
«Берегиня» повертається до українського репертуару і вже 25 лютого представить нову прем’єру — «Грішниця» за Лесею Українкою в день її 150-ліття.

Станіслав ГОЦУЛЯК