Військо під захистом Богородиці. Як Покрова допомагала воїнам УНР, УПА й оберігає ЗСУ
Ушанування Божої Матері як покровительки українського війська має давні традиції. >>
Так виглядав велетень-тур, який водився в українських лісах до XVII століття.
Хто не чув відомої «дитячої» щедрівки про теличку, яка бігла з березничка, заколядувала дядькові і за те вимагала пирога?
«Як не даси пирога — візьму вола за рога, та виведу на моріг, та викручу правий ріг, рожком буду трубити, а воликом робити!». Утім у цих простих, на перший погляд, словах приховується стародавній культ бика — покровителя роду, носія «рогу достатку», втілення божества грому і дарувальника родючості.
Культ бика на теренах України сягає часів палеоліту, тобто кам’яного віку. Пригадаймо Кам’яну Могилу біля Мелітополя. Археологи досліджують її печери і гроти ще з кінця ХІХ століття. На них давні люди вишкрябували каменюками зображення, які іноді вкривали мінеральними чорними і червоними фарбами. Зокрема, детально був вивчений грот Бика, що рясніє зображеннями як биків, так і людей та геометричних візерунків. Найвідоміше зображення з цього гроту — «Дощовий бик», кінець VI — початок ІІІ тисячоліття до н.е. Подібні малюнки биків із «хоботом» відомі на території Євразії та Африки і в уявленнях стародавніх землеробів пов’язувалися з вологою і родючістю землі.
Дослідники зазначають, що ці «картинки» — то не лише «реалістичне відображення побуту наших предків», а, передовсім, візуалізація міфологічних сюжетів.
Адже саме в печерах розміщувалися найстародавніші храми. Так, відомий американський дослідник міфології Джозеф Кемпбел писав: «мисливець-стрілець утотожнює себе з небесним стрільцем-сонцем, свою стрілу — із сонячним променем, табуни на землі — із табунами на небі. Влови — небесна пригода, передана у вічній формі. І картина в печері — це вічні табуни у первісній безодні нічного неба».
Уже в час нижнього палеоліту в Європі були сформовані дві різні знакові системи, пов’язані з варіантами первісної космології. На заході континенту — орнаментація на основі числа 3, на сході — чотирипроменевого хреста. Вони були пов’язані зі структурою тричленного поділу світобудови по вертикалі і чотириелементним поділом по горизонталі з чотирма сторонами світу. Цікаво, що символ бика був притаманний обом цим системам.
У хліборобів і скотарів Малої Азії, Балканського півострова, Правобережної України, Закавказзя, Середньої Азії та інших районів тисячоліттями зберігалася тема «жінка і бик», яку доповнювали різні знаки в різних числових поєднаннях.
Горизонтальне розгортання космогонічного процесу, пов’язане з числом 4, несло мотив переслідування мисливцем великого ссавця. Вертикальне, базоване на цифрі 3 — це мотив птахи, що пірнає у первісний океан і виносить звідти «цеглинки» світобудови. Кінь розміщується у верхньому, сонячному, світі. Бик — у нижньому, темному, і пов’язується з місяцем.
Марія Примаченко «Український поліський бичок-третячок гуляє у лісі та силу збирає», 1983 р.
Археологи знаходять велику кількість кісток дикого бика — тура, на стоянках. Зокрема, на київській Оболоні. Дослідники навіть виділяють «бовідську добу», тобто бичачу. А боги індоєвропейського пантеону часто перетворюються на биків або ж мають бичачі атрибути.
А от в епоху Трипілля бика одомашнюють, і волів починають використовувати як тяглову силу. Фігурки воликів-возиків із трипільських міст дійшли до наших днів.
Згадки про дикого тура як міфічну істоту є в українському фольклорі — обрядових піснях, казках, легендах. Є припущення, що тур був уособленням бога грому Перуна. Про орнаментальні символи Русі можемо дізнатися вже й з текстів, які дійшли до наших днів в усній традиції. Приміром, із дохристиянських колядок. В одній із них співається про те, як з високого дерева видно в морі корабля. У ньому сидить панна і вишиває собі весільну сорочку. На пазушках вигаптовує рядочки зірок, на рукавах — пташок, а на подолках — турів-оленів. Як буде молодий, мовляв, вести ту панну до шлюбу, «зірки будуть світити, пташки — співати, а тури й олені — гуляти»!
В давнину роги тура використовували як чаші або як духовий інструмент. На початку ХХ століття в Чорній могилі на Чернігівщині під час археологічних розкопок було знайдено два турині роги часів Київської Русі в чудових оправах. Зараз вони, на жаль, перебувають у музеях Москви.
В українській топоніміці «тур» також залишився: міста Турів, Турійськ, Турка, річка Турія, озера Турське та Туречне на Волині, місто Турійськ, села Туричани, Туропин, Тур тощо. Адже тури на наших теренах водилися аж до XVI століття. Первісно жили вони у лісостепах та степах, згодом — у мішаних лісах.
Дослідник Богдан Завітій розповідає, що викопних решток тура є дуже багато, тож розміри можна встановити дуже точно. Дорослий тур був заввишки під два метри, завдовжки до трьох метрів. І важив понад тонну. Ліровигнуті красиві роги сягали 70 сантиметрів. Тур мав гривку. «Відомо, що київські князі полювали на турів у Чернігівських лісах, — каже дослідник. — Володимир Мономах у поученні дітям вважав за потрібне написати: «Два тури мене на рогах підняли з конем». Галицькі князі полювали на турів у Карпатах. Відомо, що до Ярослава Осмомисла приїздив тоді ще візантійський царевич Андронік Комнин, здається, у 1154 році. І вони разом полювали на турів».
Вважається, що турів знищила людина, утім не через полювання, а внаслідок вирубування лісів — зміни його ареалу проживання. Уже в XVI столітті це були дуже рідкісні тварини. Прямі спадкоємці тура — це наші свійські корови й бики, передовсім українська сіра корова.
Зооморфна чаша з головою бика (сер. ІV тис. до н. е.) з розкопок трипільського поселення поблизу села Сушківка Черкаської області.
У фольклорі, відповідно, і волик, пов’язується з родючістю, місяцем і потойбіччям. Згадаймо українську загадку: «Поле неміряне, отара нелічена, посередині пастух рогатий» (небо, зірки, місяць). Бик, як і місяць, за народними віруваннями, має вплив на вегетацію землі й на родючість рослин і тварин. А може, і людей? Цікаво, що з жіночим календарем вагітності збігається тільки цикл самок биків (10 місячних місяців). А от цикли вагітності коней і оленів майже збігаються з річним циклом Сонця.
Як пише старший науковий співробітник відділу фольклористики Інституту народознавства НАНУ Надія Пастух, бик у міфології багатьох народів символізував небо. Його атрибути — зоря, дощ, грім. Утім, він поєднується і з рослинністю, водоймами і землею.
А також зі стрілами, які мають... запліднюючу силу. Ріг бика уявлявся як запліднюючий орган. А грім — як ревіння вола, як от у загадці: «Ревнув віл на сто гір, на сто кроків, на сто потоків». До речі, ревіння тура, за спогадами очевидців, було гучне і страшне, реально як грім. Грім і оранка ниви уявляється як запліднення землі.
В українських весільних піснях молодий і молода називаються туром і турицею, а сватання символічно зображується як полювання на тура. Весільний коровай також пов’язаний з биком. Письменниця Докія Гуменна на основі досліджень археологів та етнологів робить висновок, що розділювання короваю-бичка між усіма учасниками весілля — це відгомін родового жертвенного бенкету, поїдання тотемної тварини.
Історик Михайло Грушевський, дослідивши українські казки, робить висновок, що бичок — це опікун людини і роду, власне, тотем. Він велить сам себе зарізати, щоб послужити і допомогти потребуючим, яких кривдить люта мачуха, нечиста сила чи зміюка. А з його кісточок виростають помічники — вірні пси Чуйко і Буйко. Або ж з його останків постають криничка, верба, яблунька, які говорять людським голосом і теж допомагають.
До речі, археологи знаходять ритуальні фігурки биків, забарвлені і в чорне або червоне — життя і смерті. Великий ідол тура, що його розкопали у 1836 році в селі Туровському біля Галича, був вилитий з червоної міді.
Супряга биків. Плита №37. Ямно-катакомбна культура. Кін. ІІІ — поч. ІІ тис. до н.е.
Фото з сайта mltpl.city.
Ушанування Божої Матері як покровительки українського війська має давні традиції. >>
Цій скульптурі майже 1000 років і вона опинилась під загрозою знищення російськими окупантами. Евакуація супроводжувалась вибухами КАБів. >>
На початку минулого століття — 1905 року — великий українець Іван Якович Франко закінчив один з найголовніших творів свого життя — поему «Мойсей». >>
В Обухівському районі, що на Київщині, поблизу села Іванковичі є Велике Ходосівське городище – одне з трьох городищ-гігантів лісостепу України, пам'ятка археології національного значення та лежить до ранньої залізної доби. Біля нього розпочалося будывництво котеджів. >>
Напис на меморіальній дошці засвідчує: «У цьому будинку закликав до боротьби за Самостійну Україну Михайло Гаврилко (05.09.1882 – 1920), скульптор, поет, командант УСС, начальник штабу Сірої дивізії Армії УНР, повстанський отаман». >>
Цікаве назагал явище — українська історія. >>