В обхід Росії: як Азербайджан і Туреччина спільно витісняють Росію з європейського ринку газу

25.11.2020
В обхід Росії: як Азербайджан і Туреччина спільно витісняють Росію з європейського ринку газу

Європа переорієнтовується з Росії на інших постачальників блакитного палива.

Завершення гарячої стадії карабаського конфлікту ознаменувалося напрочуд цікавою новиною у сфері міжнародної економіки — у регіоні розпочав роботу новий газогін, що постачатиме азербайджанську нафту на Захід.

 

В обхід Росії. Що ставить під загрозу південні газові проєкти Москви.

 

Північні ж — головним чином «Північний потік­2» — також перебувають у підвішеному стані через санкції США.

Шлях до Південної Європи

Трансадріатичний трубопровід ТАР через чотири з половиною роки будівництва ввели в експлуатацію. Завдяки йому з Азербайджану в Європу щорічно поставлятиметься 10 млрд кубометрів газу, але ця цифра може бути збільшена вдвічі — до 20 млрд кубометрів газу на рік.

           

«Як новий оператор системи передачі, розроблений і побудований відповідно до кращих галузевих практик та стандартів, TAPзабезпечує подвійну диверсифікацію: новий, надійний і стійкий енергетичний маршрут і джерело газу, який на десятиліття стане доступним для мільйонів європейських кінцевих користувачів», — розповів керуючий директор ТАР Лука Скієппаті, пояснивши, що джерелом газу стане родовище Шах­Деніз, розташоване в азербайджанському секторі Каспійського моря.

           

Всього ж протяжність трубопроводу становить 878 км, він проляже через Грецію (550 км), Албанію (215 км), дно Адріатичного моря (105 км) і вийде на берег у Південній Італії (8 км). Для його будівництва було виділено 3,9 мільярда євро.

           

Будівництво Трансадріатичного газопроводу було погоджено в 2013 році. У 2016 році почалося будівництво. У 2018 році газопровід був приєднаний до турецького Трансанатолійського газо­проводу. Акціонерами Трансадріатичного газопроводу є британська компанія «Брітіш Петролеум», азербайджанська «Сокар» та італійська «Снам», яким належать по 20% акцій, а також бельгійська «Флуксис», іспанська «Енагас» і швейцарська «Суіс Експо». Газогін є головною частиною Південного газового коридору, який відіграє важливу роль в енергетичній політиці Європи і допомагає її країнам диверсифікувати поставки газу, зменшивши свою залежність від Російської Федерації. Про це прямо заявляють у Брюсселі, наголошуючи, що Європейський Союз прагне зменшувати свою залежність від існуючих постачальників газу — головним чином, від російського «Газпрому», який за 2019 рік поставив до Європи майже 200 млрд кубометрів газу.

           

«Південний газовий коридор» — новаторський постачальник природного газу з Азербайджану до Європи і одна з найсучасніших і надійних систем транспортування енергії», — прокоментував глава ради директорів проєкту Мурад Гейрадов.

Між Болгарією і Туреччиною

           

Однією з перших азербайджанський газ отримає Болгарія. Станеться це, за словами прем’єр­міністра країни Бойка Борисова, вже з 1 січня 2021 року. За його словами, робота над спорудженням газопроводу йде по обидва боки кордону. Уже укладено 159 кілометрів труб, із яких 72 кілометри зварено. Магістраль наповнена газом на відрізку 11 кілометрів.

           

«Першого січня наступного року в Болгарію надійде азербайджанський газ. Так ми досягнемо повної диверсифікації в сфері поставок енергоносіїв», — сказав Борисов, нагадавши, що міністри енергетики Греції і Болгарії підписали угоду про будівництво 182­кілометрового трубопроводу загальною вартістю близько 250 мільйонів євро в жовтні 2019 року. Раніше міністерство навколишнього середовища та енергетики Греції повідомляло, що комерційна експлуатація газогону запланована на липень 2021 року.

           

Російський газ у Туреччині конкуруватиме не тільки з поставками з Азербайджану, Ірану і привізним скрапленим газом, а й із внутрішнім видобутком. Туреччина виявила в Чорному морі нові запаси природного газу обсягом 85 млрд куб. м, заявив президент країни Реджеп Таїп Ердоган. Це може привести до недозавантаження новенького газопроводу «Турецький потік». «Блакитний потік» вже не працює з весни — імовірно, тому, що Туреччині не потрібно стільки російського газу.

           

Азербайджан, як і його сусідка та стратегічний геополітичний партнер Туреччина, намагаються серйозно протистояти експансії Росії на паливному ринку Європи. Наприкінці літа прем’єр Туреччини Ердоган заявив: команда бурового судна «Фатіх» знайшла найбільше в історії країни родовище блакитного палива, доведені обсяги якого дорівнюють 320 мільярдів кубометрів. І продовжила розвідку. Черговий успіх турки отримали минулого місяця, відтак загальний розмір родовища становить 405 млрд кубометрів, видобуток якого планують почати в 2023 році.

           

«Туреччина хоче перетворитися на велику газовидобувну країну і газового експортера, і навряд чи щось їй зможе перешкодити», — самокритично прокоментував новину російський політик, член Ради Федерації Олексій Пушков.

Турецький козир

           

Для Росії це може стати напрочуд неприємним сюрпризом. Адже виявлення запасів газу може привести до недозавантаження російського газопроводу «Турецький потік». «Потенційно йдеться про досить велике родовище, розробка якого могла б матеріально знизити потреби Туреччини в імпорті газу, в тому числі й із Росії», — каже старший директор групи з природних ресурсів і сировинних товарів агентства «Фітч» Дмитро Маринченко.

           

Адже поставки по одному російському газопроводу Туреччина вже зупинила на невизначений термін: «Блакитний потік» потужністю 16 млрд кубометрів газу на рік у середині травня закрили на технічне обслуговування і не стали перезапускати. Туреччина скорочує закупівлі російського газу, і країні вистачає обсягів «Турецького потоку», який почав роботу в січні цього року.

           

Ще один російський проєкт — інша гілка «Турецького потоку», запущена 19 листопада минулого року, незважаючи на сподівання Москви, не продемонстрував очікуваної ефективності і програв обхідному газогону «Танап». Адже ще торік, одразу після пишного відкриття «Турецького потоку», виявилося, що Туреччині не потрібно стільки палива, як планувалося спочатку. З 2007 року Туреччина була другим за обсягом ринком «Газпрому», але з запуском Трансанатолійського газопроводу ці продажі впали на 40%. Зрозуміло, Москву таке не влаштовує: турецькі компанії співпрацюють із «Газпромом» за схемою «бери і плати», отримуючи газ по Блакитному і Турецькому потоках. І навіть нібито заборгували росіянам уже близько 2 млрд доларів.

           

Сьогодні турецькі компанії і «Газ­пром» ведуть переговори щодо перегляду ціни на газ, а також продовження довгострокових контрактів, термін дії яких закінчується в наступному році. І з виявленням нових родовищ у Туреччини тепер є додаткові аргументи на цих переговорах.

           

Але глобально Москва вже програла Анкарі. Адже Росія до недавнього часу була головним експортером газу до Туреччини: в березні минулого року поставки російського газу займали 33% ринку країни. Але в березні нинішнього року Росію за обсягом поставок обігнали чотири країни: Азербайджан (частка 23,5%), Іран (14,2%), а також Катар (20%) і Алжир (13,7%), які постачають скраплений природний газ. Частка Росії склала лише 9,9% (389,7 млн куб. м). Поставки американського скрапленого газу зросла втричі рік до року, і їх частка досягла 9,4%.

           

Пошук вуглеводнів Туреччина веде активно і наполегливо. На даний момент геологорозвідувальні роботи тривають в двох морях — Чорному і Середземному. У Східному Середземномор’ї вони супроводжуються обуренням і протидією Греції, що значно уповільнює процес. У Чорному морі ситуація простіша, бо газ виявлено на родовищі «Tюна­1», розташованому на відстані приблизно 100 морських миль, тобто 185 км, на північ від турецького узбережжя в районі порту Стамбул, тож до його належності питань немає. Вже до кінця нинішнього місяця є підстави чекати новин іще з одного родовища — «Туркалі­1», що також недалеко від Сакара, де зараз веде роботи бурове судно «Фатіх».

           

В Анкарі розраховують, що обсяги, виявлені в Чорному морі, стануть найбільшим джерелом вуглеводнів в країні. Аналітики на Заході вже оптимістично підрахували, що Туреччина зможе економити до 21 млрд доларів на імпорті газу при ціні беззбитковості для родовища близько 3­3,5 долара за мільйон британських теплових одиниць. Така вартість — нижче 4,7 долара — орієнтовної ціни природного газу, що імпортується до Туреччини зараз.

           

Торік Туреччина витратила на імпорт блакитного палива 41 млрд доларів. Це менше, ніж очікувалося, завдяки падінню цін на нафту, але з огляду на економічне просідання внаслідок пандемії економія бюджету дуже вітається. На відміну від інвестицій, які ще потрібно покласти на морське дно, щоб той шельфовий газ добути.

Слово за Байденом

Водночас російський «Газпром» намагається розв’язати ще одну свою проблему — на півночі. Будівництво нового російського газопроводу «Північний потік­2» через Балтійське море перебуває у підвішеному стані. Сьогодні об’єкт побудований на 93%, на укладку залишилося 100 кілометрів труб, на що потрібно менше місяця.

 

Активній роботі росіян заважають санкції США, а нещодавно Вашингтон оголосив про розширення своїх обмежень. Зокрема, нова інтерпретація обмежень стосується положення про санкції проти іноземних осіб та компаній, які свідомо «надали суду для будівництва проєкту». У Вашингтоні закликали Москву відмовитися від використання енергоресурсів як інструменту тиску на інші країни.

           

Німеччина та інші країни ЄС намагалися натякати Росії на можливість заморозки «Північного потоку­2», домагаючись розслідування у справі про отруєння Олексія Навального. Однак пізніше німецька канцлерка Ангела Меркель заявила, що Німеччина має намір домогтися завершення будівництва газопроводу, незважаючи на тиск із боку Сполучених Штатів. Тож добудову «Північного потоку­2» на своїй території дозволила остання країна ЄС, яка раніше не видавала такого дозволу, — Данія.

           

Тим часом Україна, Польща, США і держави Балтії розглядають газопровід як політичний проєкт РФ, своєрідний «газовий зашморг» для Європи. Німеччина і Австрія, в свою чергу, проєкт підтримують, оскільки їхні компанії беруть участь у будівництві.

           

Москва ж сьогодні намагається збудувати газогін із останніх сил: днями на базу «Північного потоку­2» в Німеччині вийшло російське криголамне судно постачання. Воно збільшить флот суден проєкту в німецьких водах до п’яти. Трубоукладач поки ще перебуває в німецькому порту, а ось два судна «Моррятслужби» чергують біля початку недобудованої ділянки.

           

За даними навігаційних порталів, криголамне судно постачання «Юрій Топчев» покинуло Калінінград і взяло курс на німецький порт Мукран, який є логістичним центром «Північного потоку­2». Торік, як відомо, США запровадили санкції проти власників трубоукладачів, які нададуть свої судна під проєкт, і його покинув флот швейцарської компанії «Олсіс». «Газпром», у свою чергу, почав збирати флот російських суден, на що США відповіли погрозами нових санкцій, які хочуть ухвалити в оборонному бюджеті країни на наступний рік у листопаді­грудні. При цьому Держдепартамент США вже ввів додаткові санкції до компаній, які займаються устаткуванням та оснащенням, модернізуючи трубоукладачі для «Північного потоку­2».

           

Росіяни сьогодні роблять добру міну при поганій грі, обіцяючи відкрити і пустити газогін уже за місяць. Але міжнародна преса зауважує: обраний президент США Джо Байден може остаточно зупинити будівництво путінського проєкту. Німецьке видання «Більд» зазначає: після програшу Дональда Трампа на виборах багато німецьких політиків почали сподіватися на потепління у відносинах США і Німеччини і відновлення дружнього курсу, який проводила щодо Берліна адміністрація Барака Обами. «Але за ейфорією з приводу кінця епохи Трампа для багатьох може послідувати різке пробудження», — пишуть автори матеріалу, наголошуючи, що Палата представників і Сенат Конгресу США домовилися включити додаткові санкції проти газопроводу «Північний потік­2» у проєкт оборонного бюджету на 2021 рік. Під санкції потраплять страхові та сертифікаційні компанії, які працюють із російськими суднами для завершення будівництва газопроводу. Оборонний бюджет на 2021 рік має бути ухвалений до кінця цього року.