Народ вартий своїх правителів

04.11.2020

Прочитав в «Україні молодій» невелику статтю президента Віктора Ющенка «Я стверджую, що свобода вас нагодує». У ній кожне слово, кожне речення має великий інтерес і значення. Вдумаймось у зміст сказаного: «Багатий стіл творить свобода і демократія».

 
Чи дійсно так, що свобода вибору, професії, свобода місця проживання, свобода і обов’язок захищати свою державу нагодують нас? Той, хто не бажає захищати свою честь і гідність, рано чи пізно втратить свою свободу. Говорячи про свободу, президент Ющенко особливу увагу звертав на демократичний устрій країни: «Багатий стіл — це свобода і демократія».
 
Знову повертаюся до газети «Україна молода», яка свого часу друкувала інтерв’ю з послом Естонії в Україні. Маленька довідка для читачів: Естонію, що займає територію 45 тис. кв. км і має населення 4 млн 300 тис., можна прирівняти до деяких областей України, але тільки за цими показниками.
 
Проживши 50 років під комуністичним режимом, а потім здобувши свободу, працелюбний естонський народ побудував вільну демократичну державу. Естонська влада, як і уряди Литви, Латвії, Польщі чи інших європейських демократичних країн, дбає про своїх громадян, створивши всі умови для кращого життя.
 
Тому й прибутки на людину в цих країнах високі, скажімо, мінімальна зарплата в Литві 550 євро, в Естонії — 540, а в Латвії 430, при цьому витрати на продукти харчування становлять лише 25% від «мінімалки» в Латвії, в Литві — 17,3%, в Естонії — 14,8%, у той час як в Україні ці витрати становлять більше половини.
 
Коли уряди демократичних країн дбають, щоб їхні громадяни багатіли, в Україні, навпаки, влада багатіє, а народ скоро піде жебракувати. Але, власне, народ і обирає собі владу і при цьому забуває: кожна влада виходить із народу, але ніколи туди не повертається.
 
Немає потреби шукати держави, в яких відсутність демократії та свободи призводила до голоду. Трагічні події в Радянському Союзі за період комуністичної диктатури підтвер­джують висновки, зроблені Віктором Ющенком, що «багатий стіл творить свобода».
 
А чи була вона в Радянському Союзі за правління комуністів? Це питання хотів би адресувати таким «видатним» спікерам на телеканалах Медведчука—Козака, як Волошину, Рабіновичу, Королевській та багатьом іншим, які сумують за тими часами.
 
Проте твердо можна сказати, що всі ці представники «п’ятої колони» не мають бажання повернутися в ті часи, коли люди вишиковувалися в довжелезні черги за маслом, пляшкою молока, коли дефіцитом була навіть олія. Ці совкові активісти носять дорогі імпортні костюми, їздять на іномарках, відпочивають за кордоном, там же і лікуються. А що ж суспільство, як воно на все це реагує?
 
Воно обирає їх знову і знову депутатами, які призначають своїх дружин своїми ж помічниками у парламенті, а друзів (подруг) — на державні посади, незважаючи на відсутність відповідних компетенцій.
 
У депутатів свобода означає «що хочу, те й творю». Так що, шановний Вікторе Андрійовичу, в Україні у кожного своє поняття свободи і демократії.
 
Ось, скажімо, у Фокіна воно таке: давайте вибачимо моторолам, захарченкам, пушиліним їхні злочини, тисячі вбитих українців, десятки тисяч поранених наших воїнів, мільйони позбавлених своїх осель і відпустимо їх на свободу, ми ж бо демократи. До речі, варто нагадати пану Фокіну, як за його та Кравчука керівництва відривали Крим від України: депутати від Криму вирішили, що обласного статусу Криму малувато.
 
Користуючись демократією в тодішньому парламенті, ці народні обранці за ініціативи депутата Багрова запропонували ВР надати Кримській області статус автономії. Тоді ще голова Верховної Ради Кравчук оперативно втілив у життя цю ідею, і Крим отримав свободу.
 
І з’явилася в Україні Автономна Республіка Крим зі своїм урядом і з московським президентом товаришем Мєшковим. Що ми отримали в результаті такої свободи сьогодні? Крим анексували. А тепер запитання до панів Кравчука і Фокіна: за­пропонуєте нам подібний сценарій ще й щодо Донбасу?
 
Шановний пане Ющенко, ви маєте рацію: демократичні уряди створюють умови для свободи особистості, дбають про всебічний розвиток суспільства і кожного громадянина зокрема. Демократичні держави живуть не за ленінськими заповітами, а за Божими заповідями.
 
Україна володіє всіма необхідними умовами та історичним досвідом вільного демократичного правління. Проблема одна — потрібна національна, патріотична влада, яка б думала не про власну кишеню, а про власну державу. Про таку державу, Вікторе Андрійовичу, ми з вами і мріємо. 
 
Антон КАДЕНЮК
Житомир