Рік тому, 2 листопада 2019 року, відійшов у вічність визначний український учений i громадський діяч Степан Йосипович Вовканич, якого 5 листопада близькі та рідні, співробітники Інституту регіональних досліджень НАН України, колеги та друзі провели в останню путь на Личаківському кладовищі.
Степан Вовканич — доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Української академії інформатики; дійсний член Папської академії соціальних наук (Ватикан); старший науковий співробітник Інституту регіональних досліджень НАН України, член Наукового товариства ім. Тараса Шевченка — народився 10 березня 1936 року в с. Мшанець на Львівщині.
Освіту отримав у Харківському гірничому інституті (1958) та на економічному факультеті Львівського державного університету ім. Івана Франка (1969).
Упродовж сімнадцяти років очолював відділ соціологічних досліджень Інституту регіональних досліджень НАН України. Впродовж 35 років його творчі інтереси вписувалися в коло соціально-економічних, соціологічних, інформаційних i соціально-психологічних проблем науково-технічного розвитку України.
Проте основний предмет його досліджень — пошук шляхів підвищення духовно-інтелектуального потенціалу людини, регіону, держави як рушійних сил розвитку суспільства. Працював у галузі вирішення проблем оцінки та формування національної еліти України, активізації її соціальної ролі в державотворенні та етнонаціостановленні.
У 1975 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Прямі інформаційні контакти як елемент наукової організації праці», а в 1992-му — докторську на тему «Інформаційний потенціал у системі управління науково-технічним прогресом», написав понад 300 наукових праць.
Опрацював спеціальний курс «Національна еліта та інформаційний простір України», читав лекції у Львівському національному університеті ім. Франка.
Поряд із науково-педагогічною діяльністю С. Вовканич брав участь у роботі Наукового товариства ім. Шевченка, «Просвіти», Конгресу української інтелігенції. Близько 20 років очолював Західне відділення Української соціологічної асоціації. Він також був відомим громадським i політичним діячем. У 1990 р. був обраний депутатом Львівської облради 1-го демократичного скликання.
Особлива заслуга Степана Вовканича полягає у розробці проблематики, пов’язаної зі змістом української національної ідеї. Пан Вовканич заповідав українцям інтенсивніше працювати, більше покладатися на власні сили, ресурси, переслідувати не особисті чи партійні, а насамперед загальнонаціональні, державницькі інтереси. Він закликав пам’ятати, що лише корінний народ України, а не агресор має ексклюзивне право будувати національну Державу.
Його завжди хвилювало, чи за умов глобалізації збережуться українці у світовому співтоваристві як самодостатня нація з рідною мовою, помісною церквою, вітчизняним культурним простором.
Завдання свідомих патріотичних сил він вбачав у зміцненні імунітету проти денаціоналізації, опірності інформаційним фейкам і наростанню соціально-психологічних атак Кремля, протистоянні новим зовнішнім викликам проросійської п’ятої колони.
Для нас, за словами Вовканича, повинно бути очевидним, що поперед злочинного російського світу йдуть не «зелені чоловічки» і не танки, а шовіністична російська ідея з імперсько-демагогічними, так званими «духовними скрепами».
Українська спільнота ще не один рік користуватиметься з науковими напрацюваннями визначного вченого, громадського діяча, теоретика і популяризатора української національної ідеї, справжнього патріота Степана Вовканича. Світла пам’ять про нього назавжди залишається у всіх, хто його знав.
