Дволика медицина

28.10.2020

Звернімося до Конституції України, ухваленої Верховною Радою України 28 червня 1996 р.
 
Відтворюю потрібне за редакцією станом на 01.01.2020 р.: «Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
 
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно, існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя». 
 
А що ж «станом» на сьогодні в дійсності? Сеча — 33,50 грн. Ні, це не те, що ви подумали. Якби було те, що вам за нинішньої суцільної брехні здалося, то мільйони бідарів відчутно б збільшили добавки до своїх пенсій.
 
Ні, це зовсім не таке, як винагорода донорам за здану кров. Навпаки — оплата аналізу в київських поліклініках за направленням гучно розпропагованих «сімейних лікарів». А що стосується складнішого, то хоч стій хоч падай.
 
Загальний аналіз крові — 153 грн. УЗД — від двохсот до п’ятисот. Близько до останньої суми — біохімічний аналіз крові. Викручуйся, коли спостигла хвороба, як знаєш чи як зумієш.
 
Президія НАН України одним розчерком пера розправилася на свій розсуд із 49 статтею Конституції України. Перейменувала поліклініку й лікарню вчених на Центр інноваційних медичних технологій, доступний безоплатно лише контингенту із системи Академії.
 
Ті ж, хто роками, а то й десятками років були приписані до медичного центру й за необхідності одержували потрібну допомогу, віднині зобов’язані за візит до лікаря викладати 250 грн. Ціни за аналізи — захмарні.
 
А не приведи, Господи, до стаціонарного лікування, то оплата майже така, як у п’ятизірковому готелі. 
Чверть тисячі — це ще, виходить, по-божому. В Інституті дерматокосметології консультація обходиться в 450-650 грн. А операційне втручання з видалення шкідливого утворення на шкірі тягне до 10 тисяч. Для кого це по кишені — святий дух відає.
 
Та хіба що президент і міністр охорони здоров’я. А кого це аж ніяк не зачіпає, то колишніх високопоставлених комуністів, тепер патріархів, і вихованих ними комсомольців, котрим пощастило дорватися до високих посад. Вони як удовольнялися в усіх своїх потребах, так і продовжують користуватися привілейованими медичними закладами як у Києві, так і в обласних центрах. До не так давно компартійного тепер товпляться «нові обличчя».
 
Для мільярдерів і мільйонерів, яких тепер не перерахувати не лише на пальцях обох рук, а й на пальцях ніг, дуже обнадійлива позиція в 49-й статті Конституції: «Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності». Чим багатший, тим ліпше подбають про здоров’я у приватних клініках, у тому числі й ізраїльських. Прірва між убогими й торбохватами, як мовиться по-народному, поглиблюється не по днях, а по годинах.
 
Як міраж у пустелі для змучених невтолимою спрагою — рядки в Конституції: «Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена». «Слуги» підкралися, за своєю звичкою, хитріше. Перекроїли адміністративний устрій, який формувався століттями, на ОТГ. Вискочили, як голий iз конопель, Об’єднані територіальні громади. Сільські лікарні змаліли до мінімуму. Поскорочувано штати одним махом.
 
На моєму рідному райцентрі в смт Драбів на Черкащині влада «слуг» поставила жирний хрест. Породіль із того чи того села віднині корінні жителі змушені доправляти до полового будинку в новому райцентрі Золотоноша.
 
До нього щонайменше тридцять кілометрів не розкішними трасами, як у США чи Канаді, а вщент розбитими сільськими дорогами. Перейми в нетерплячої молодої жінки сталися неждано. Привела дитя посеред безлюдного поля.
 
Воно ж начебто й не дивина. За царату закріпачені народжували й під копами. У розпал жнив на осоружній «панщині» годували немовлят «у холодочку під снопом» та чим скоріш поспішали, «щоб дожать до ланового». «Ще копу дожинать» ішли.
 
Не знічев’я вказували мудрі елліни — жорстока юдоль земна. Не приведи, Доле праведна, співати не своєю мовою: «То ли еще будет». 
А з другого боку — як же ні в що ставити Конституцію?
 
Записано ж, як закарбовано: «Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена». То як же всупереч Конституції ліквідовувати відділення в тому чи іншому недавньому районі? Не вистачає мільйонів і мільярдів для виведення в офшорні зони? То менше треба красти. Де ж хоч якась крихта совісті? Чи дехто замість серця «твердий камінь має»? Пенсіонери пам’ятають, як комуністи кололи очі капіталістам.
 
Переконували, що під покровом будівничих світлого майбутнього медицина безкоштовна. Не хтось же інший, як інтернаціоналісти та виховані ними комсомольці зробили крутий поворот від поголовного атеїзму до православ’я. Статтю 49 Конституції про безкоштовну медицину їм не вистачило духу оголосити скасованою.
 
Чому б тепер не провести позачергове урочисте засідання Верховної Ради й не проголосувати за платну, як на практиці, медицину?
 
Доки ж обвинувачувати в усіх несосвітенних гріхах «попєрєдніков» та бозна-кого. Чи не пора врешті-решт заявити, куди ж і до чого вони самі, любимі, ведуть маси, що купилися на пустопорожні обіцянки так само, як колись на манну небесну від комуністів, котрі ввергли українських селян у пекло геноциду — Голодомору 1933 року.
 
І останнє запитання. Це вже до МОЗ і до відповідних служб на митницях. Викликане, знову ж таки, позицією в 49-й статті Конституції: «Держава… забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя». Бо ж на те й держава, щоб бути матір’ю, а не злою мачухою. Чому ж тоді плавом пливуть в Україну імпортні овочі й фрукти з вмістом нітратів у півтора, два, а то й три рази вище норми? Невже у владних кабінетах панує гнітюча безвихідь — «служить бы рад, прислуживаться тошно»?
 
Наскільки ж правдивим є відоме багатьом судження: «Зверху донизу — всі раби»? І не тільки Мамони — символом багатства та безумної наживи в Євангеліях. А й раби тих, що прибрали Мамону до своїх рук. Загрозливою є трясовина узурпованої влади, такої ж дволикої, як і наявна нині медицина. А її ж обов’язок за клятвою Гіппократа — безкорисливо служити людям, які понад усе — вищі створіння, а не раби Мамони.
 
Якщо ж біблійні заповіді для когось не указ, то нехай би діткнула скоробагатьків ще й мудрість Григорія Сковороди: «Щастя за допомогою власності — велика помилка. Найвище щастя є в досягненні глибин власної душі».
 
Видатний філософ вважав подвижників «синами віку», які бачать далі за «синів дня». Просвіщаймося і судімо прозірливо, хто ж є хто — «сини дня» чи «сини віку»? Скороминущі чи гідні вдячної пам’яті? 
 
 
Вадим ПЕПА, письменник
Київ