Зіштовхнули письменників із засновником УНР: у Києві триває боротьба за сквер Чкалова

Нещодавно велика група відомих в Україні діячів національно-патріотичної орієнтації, насамперед літераторів і народних депутатів попередніх скликань, звернулася до прем’єр-міністра України з проханням перешкодити намаганням столичних забудовників спорудити у київському сквері Чкалова чергову київську висотку.

 

У Просвітницькому центрі національного відродження імені Євгена Чикаленка сподіваються, що Київрада вистоїть перед тиском забудовників і не дасть дозволу на будівництво ще однієї висотки у центрі древнього Києва. Однак у згаданому зверненні до прем’єра є позиція, з якою ми не можемо погодитися. Ідеться про пропозицію перейменувати згаданий сквер, назвавши його «Письменницьким парком». 

 

Мотивація підписантів ви­глядає таким чином. Недалеко від скверу стоїть будинок, відомий багатьом киянам як «будинок письменників», який ще у комуністичні часи був збудований винятково для письменників.

 

Його фасад увішаний нині пам’ятними дошками на честь багатьох відомих українських «майстрів пера» радянського минулого. Не сумніваємося, що майже всі підписанти листа до прем’єра не знали нічого про те, що комісія Київради з найменувань пів року тому на підставі звернення до міського голови від Інституту археографії і джерелознавства ім. М. Грушевського ухвалила рішення рекомендувати Київраді переназвати сквер, назвавши його «сквер імені Євгена Чикаленка».

 

Ми з радістю підтримали рішення комісії з найменувань, закликавши у різні способи столичних націонал-патріотів (електронними листами, листівками, дзвінками, через пресу і «Фейс­бук») проголосувати «так» на сайті КМДА forum.kyivcity.gov.ua.

 

Та раптом від наших прихильників стали приходити тривожні повідомлення, що їхні спроби проголосувати на згаданому сайті блокуються. Проголосувати за сквер Чикаленка не зміг жоден активіст Просвітницького центру ім. Чикаленка. Не вдалося натиснути віконце «так» навіть авторам пропозиції про таке пере­йменування з Інституту археографії і джерелознавства.

 

В останні дні голосування почалося відверте «накручування» та «вкидання» голосів «пачками», як це у нас інколи коїться на виборах. Робилося це, як правило, вночі. 

 

Якщо за 57 діб голосування противники перейменування проголосували «ні» 27 разів, то за три останні доби вони довели свій результат до загадково круглої цифри — 500. На обґрунтоване переконання активістів Центру Євгена Чикаленка вкидання і накручування голосів «ні» було здійснено або російськими хакерами, або кимось із самих працівників сайта КМДА.

 

Тому ми не визнаємо оголошених результатів голосування та всіма доступними і законними методами будемо вимагати розслідування даного факту і повторного обговорення пропозиції комісії Київради з найменувань щодо перейменування скверу Чкалова на сквер Чикаленка. 

 

Ми просимо всіх 75 підписантів листа до прем’єра не заважати нам ідеєю «Письменницького парку», а навпаки, підтримати нас хоча б тому, що невтомний публіцист Євген Чикаленко є в цей важкий для нації час актуальнішим за всіх письменників разом узятих. Адже він втілює ідею українського національного відродження, яке несподівано розпочалося за попереднього президента і яке заблоковане нині «зеленою» владою. 

 

Це Чикаленко впродовж восьми років за свій власний кошт видавав щоденну україномовну газету «Рада», яка готувала українську інтелігенцію до Революції 1917-1921 років.

 

Це він скликав Центральну Раду. Це Чикаленка його сучасники називали засновником УНР. Це він фінансував фонд підтримки письменників, який допомагав вижити Івану Франку, Михайлу Коцюбинському, Володимиру Винниченку та іншим. Це він профінансував відомий словник Бориса Грінченка та інші українські словники. Це він оплатив будівництво Академічного дому у Львові.

 

Чикаленко не крав у держави та не ховав свої гроші в офшорах, як це властиво для сучасної української буржуазії. Усі свої чималі статки, як і все своє життя, він поклав на відродження нашої нації. Він вчить нині наших олігархів, офшорників, казнокрадів і хабарників, як треба любити Україну не тільки, як він говорив, до глибини душі, а й до глибини кишені.

 

 

Під час недавнього відкриття пам’ятника Болбочану одна жіночка тихенько сказала: «Ось би тепер пам’ятник Чикаленку поставити». Саме це було і залишається задумом та метою активістів нашого Просвітницького центру: поставити пам’ятник великому українському меценатові у сквері Чикаленка.

 

На жаль, вороги української України знову перемогли, показавши, до речі, що Чикаленка вони бояться більше Бандери. 

 

У своєму листі до Чикаленка Володимир Винниченко писав: «Настане час, Євгене Харлампі­йовичу, коли будуть думати, де вам пам’ятник поставити». Зараз для цього і час настав, і місце знайдено підходяще. 

 

Найсумнішим у поданій вище історії є навіть не хакерська витівка адміністрації сайта forum.kyivcity.gov.ua, а та обставина, що Чикаленка зрадили наші колеги націонал-патріоти. Колись могутній національно-патріотичний рух зів’яв і зник.

 

Одні з націонал-патріотів померли, інші по­старіли чи втомилися, ще інші продалися або комфортно вмостилися в квартирах з європейським ремонтом. Їм не до пам’ятника Чикаленку. Їм уже навіть не до Шевченка.

 

Колись на день народження Кобзаря та 22 травня до його київського пам’ятника приходили тисячі людей. Останніми роками сюди приходить людей чисельно лиш трохи більше, ніж маємо зареєстрованих національно-патріотичних партій і громадських організацій.

 

Тому й наважилася «зелена» влада заблокувати українське національне відродження, маючи ілюзію подолати ворога і корупцію, будуючи таку собі національно герма­фродитну державу.