З хати — в експозицію: Черкаський обласний музей «Кобзаря» збагатився портретом Тараса Шевченка
У Черкаському обласному музеї «Кобзаря» тамтешня колекція мистецької шевченкіани збагатилася ще однією картиною — портретом Тараса Шевченка. >>
Грав на гармошці 12 годин поспіль: як Іван Сухий із Жашкова встановив національний рекорд України
23.10.2020
Іван Сухий і його чарівна гармоніка.
До Національного реєстру рекордів потрапив з унікальним досягненням віртуоз із міста Жашкова Черкаської області — заслужений працівник культури України Іван Сухий.
12 годин 17 хвилин Іван Іванович грав обома руками на лівій клавіатурі гармоніки.
Бо традиційно грати було б не так цікаво, тож спеціально тренувався грати саме на одній половинці інструмента. За пів доби свого рекорду музикант виконав понад 100 українських народних пісень. А щоб не заснути — ще й підспівував собі.
Любов до музики виникла в Іванка ще в п’ятирічному віці
«Чому вирішив піти на рекорд? Бо мрію, щоб такий музичний інструмент, як гармонь, розвивався в Україні й мав право на життя. Тож хотів привернути увагу до цього чарівного інструмента», — пояснює «Україні молодій» Іван Сухий.
А ще, зізнається, своїм прикладом і грою обома руками на лівій клавіатурі гармошки хотів бути взірцем для своїх учнів. Якщо комусь важко уявити таку унікальну техніку гри — Youtube у поміч, там розміщено чимало роликів із паном Іваном.
Коли готувався до рекорду, говорить пан Іван, то побоювався, що захочеться спати. Але почав грати о 12-й годинi ночі й дограв до 6-ї години ранку без перерви. Хоча, за умовами проведення рекорду, міг після кожної години брати п’ять хвилин перепочинку або після шести годин безперервної гри влаштувати 30-хвилинну перерву.
«Кожну годину пропускав ці п’ять хвилин. Коли почав грати шосту годину, то зрозумів, що вже можу дозволити собі пів години відпочити. А оскільки за армійською звичкою засинаю миттєво, то навіть устиг покемарити», — розповідає Іван Іванович. І додає, за той короткий перепочинок поновив сили і знову грав іще 6 годин без перерви.
Он уся Європа любить і грає на гармоніках, розмірковує Іван Сухий, та ж Австрія, Німеччина, Італія, і я прагну, аби так було і в Україні. Він нагадує, що в Україні раніше жодне свято не обходилося без гармоніки. Грала гармонь, а з нею вкупі звучав і бубон. «Жодна нація не грає так на бубні, як українці. Я цього року витратив весь карантин, щоб освоїти цей дивовижний інструмент», — зазначає Іван Іванович.
Узагалі Іван Сухий — людина неординарна. Про його творчість знають не лише на Черкащині, в Україні, а й за кордоном. Бо так майстерно грати на гармошці, як він, дано далеко не кожному.
А любов до музики виникла в малого Іванка ще в п’ятирічному віці. Тоді він жив iз батьками в селі Одайполе Тетіївського району Київщини.
«Мені подобалося, як у нашому селі грали на гармошках. Той звук просто запав у душу. Пам’ятаю, як попросив тата, щоб домовився з дядьком Віктором, який жив по сусідству, аби навчив мене грати на гармошці», — пригадує «Україні молодій» Іван Сухий.
Але батьки переїхали в Жашків, тож повчитися у дядька Віктора Іванку не судилося. Зате у Жашкові малий швидко розвідав, де розташована музична школа, пішов туди і сам записався на науку.
«Мамі моїй, Зіні Андріївні, звідти подзвонили й повідомили про нового учня. «Раз записався, то хай ходить», — відповіла мама. Пізніше тато, Іван Махтейович, привіз мені з Києва ще й баян, купив у магазині уцінених товарів», — розповідає музикант.
Коли почав навчатися в музичній школі, то вирішив, що обов’язково пов’яже своє життя з музикою. «Така любов до музики, майже фанатична, залишилася в моїй душі й дотепер», — зізнається Іван Сухий.
Після школи вступив у музичне училище в Умані. А по завершеннi навчання повернувся до рідного Жашкова, працював учителем у музичній школі до самого призову в армію. І потім, коли служив в Угорщині, не було жодного дня, аби він не брав у руки свій баян. Хоча служив у взводі охорони і жодних поблажок не мав.
Дитячому ансамблю гармоніки аплодували стоячи
«Наскільки любив музику, що після повернення з караулу грав на баяні. Як зараз пам’ятаю, кладу ноти на батарею і виграю стоячи. Друзі любили слухати, участь у концертах військової частини брав постійно», — згадує Іван Іванович.
Уже після армії знову приїхав у рідний Жашків та повернувся до роботи в музичній школі — викладає там 43 роки поспіль.
Свого часу Іван Сухий закінчив у Києві Інститут культури, отримав диплом артиста оркестру і керівника народного самодіяльного оркестру. Згодом пройшов дворічне заочне навчання в Міжнародній школі акордеона в Санкт-Петербурзі, де цікаві й пізнавальні лекції читали зарубіжні музиканти. А ще підвищував кваліфікацію в Італії та Іспанії.
За роки, що минули, Іван Іванович може похвалитися чималою «армією» учнів, яких навчив гри на баяні, акордеоні та балалайці. У Жашківській мистецькій школі (так тепер називається його музична школа) в 1991 році він створив ансамбль гармоністів.
Участь у ньому беруть 22 вихованці віком від 5 до 18 років не лише iз Жашкова, а й з навколишніх сіл. Його учні зі зразкового дитячого ансамблю гармоніки — лауреати 224 конкурсів. За роки своєї діяльності ансамбль побував iз концертами в 12 країнах Європи.
«З концертно-туристичними поїздками ми відвідали Італію, Іспанію, Білорусь, країни Балтики, Польщу, Німеччину, Чехію, Угорщину», — веде далі Іван Іванович. І пригадує, як в Італії після концерту до нього підійшов чоловік родом iз Донецька, дякував за виступ зі сльозами на очах, казав, музика нагадала йому Батьківщину.
Іван Сухий говорить, у Європі та Білорусі їх завжди гарно приймали, кожного разу зал аплодував стоячи.
Грайтеся із... сірниками
А недавно, в середині вересня, Жашківський ансамбль музичних інструментів із сірників, який є єдиним таким не лише в нашій країні, а й у цілому світі і яким також керує Іван Сухий, потрапив до світової Книги рекордів Гіннесса.
14 музичних інструментів, зокрема сірникову гармошку, бандуру, скрипку, гітару, гармонь, кобзу, барабан та кілька шумових інструментів, для ансамблю створив житель Жашкова Богдан Сенчуков. Він теж є музикантом цього ансамблю і грає на власноруч виготовленому герб-басі — струнному інструменті у формі герба України.
«Дуже поважаю своїх учнів і стараюся, щоб вони були мені друзями», — говорить Іван Сухий. Звичайно, уточнює, завжди вимогливий до них і «програмує їх на хороший результат».
Серед своїх учнів Іван Сухий з гордістю називає Вадима Швеця, Віталія Сахацького, Валентина Мартинюка, Ярослава Маловічка, Олександра Дрозденка, Віталія Уросова, Павла Врочинського, Олександра Маринчука.
Пан учитель додає, що діти нині прагматичні. Якщо вирішують займатися музикою, то це не обов’язково, що пов’яжуть із нею своє майбутнє. Але хоч як би склалася їхня доля, музика залишається з ними на все життя. У нього самого обидві доньки — Оксана та Леся — закінчили музичну школу. Та й дружина Лідія Василівна у мистецькій школі навчає дітей гри на акордеоні.
Музеї гармоніки, де інструменти не припадають пилом
Уже наступного року в Жашкові відзначатимуть 15-річчя музею гармоніки, який відкрив Іван Сухий. Цей музей теж занесений до Книги рекордів України як єдиний такий у нашій державі.
«Коли почав працювати з ансамблем гармоністів, то зрозумів, що замало грати на гармоніках, треба знати історію розвитку цього інструменту. Вирішив збирати зразки гармоніки інших народів і літературу про це», — каже Іван Іванович.
Він розіслав понад тисячу листів по всій державі, аби зібрати інформацію про українських гармоністів. І знайшов справді унікальних людей.
«Це сільські професори музики, які змогли самотужки, без будь-якої допомоги навчитися грати на цих інструментах. Не раз доводилося чути: «Я по нотах не граю, тільки на слух». Та це ж вищий пілотаж! Честь і хвала таким людям!» — із захопленням говорить Іван Сухий.
Наразі в Жашківському музеї гармоніки понад 500 екземплярів цього неперевершеного інструменту, найстарішому з яких — більше сотні років.
«Музей, де експонати не припадають пилом. Там у нас проходять уроки, а щодня буває до 40 відвідувачів», — каже Іван Сухий.
Він наголошує, що гармонь — це унікальний інструмент, який доступний усім простим людям. Щоб грати на ній, необов’язково отримувавати освіту. Та й сам інструмент, переконаний Іван Іванович, можна розвивати до безмежжя.
«На гармоніці можна грати примітивно, якісь наспівки, приміром. А можна грати концертні п’єси. Я вам скажу більше, цей інструмент тримає в собі багато таємниць, таких, як гра на лівій частині гармоніки. А загалом таких секретів я знаю одинадцять», — говорить Іван Сухий.
І обіцяє розкрити їх наступного року, коли очолюваний ним ансамбль гармоністів відзначатиме 30 років iз дня створення.
