Чи залишиться Україна «Розритою могилою»?

13.10.2020
Чи залишиться Україна «Розритою могилою»?

Березанський курган «Розрита могила» і пам’ятний знак на честь написання Тарасом Шевченком відомого вірша під час перебування в місті Березань.

Хочете — добре подумайте, а хочете — насміхайтеся, скептично кривляючись, споглядаючи зверхньо на потуги націоналістів, деяких істориків, звичаєвців, козаків, які намагаються навернути на шлях істини «охлократів-хохлів», повернути собі гідність, повагу світу, а там, дивись, і «Славу», хоча б зробити спробу дізнатись — хто ж ми такі, українці, чиїх прадідів великих правнуки погані.
 
Проте нікуди ви не дінетеся від цього, врешті-решт. Життя заставить!
 
Чомусь у світі шанують своє, сакральне, багатотисячолітнє минуле. А в нас і зараз, навіть будучи вже 30 років, здавалося б, вільними, вшановують лише те, що відбувалось в Україні не раніше, ніж 1035 років тому!
 
Це ж із тих пір, як повалили Перуна й пустили по Дніпру, як зруйнували дохристиянські капища, як «вогнем і мечем» силували наших православних до потрібного комусь вірування, щоб називали себе «рабами Божими». А наші пращури — вільні люди, цього не хотіли і втікали на Хортицю, на Запоріжжя, ставали козаками.
 
От не хочемо ми визнавати, що в нас є Кам’яна Могила, в якій святилище і письмена були ще до єгипетських пірамід і до шумерів. Є в нас закинуті, забуті дохристиянські святилища (на тій самій Хортиці), є своя Китайська стіна — Змієві Вали. Чомусь ліквідували музей Трипілля біля Обухова. І маячать по всій Україні кургани, а на курганах колись стояли кам’яні баби, а ще, як їх називали, — Мамаї (Мамай — маяк?). Давно це було.
 
Чому на курганах? Бо це ті самі «точки», що акумулюють і передають споконвічну енергетику, значно ціннішу за цивілізаційні електрострум, радіо­хвилі, інтернет. І ми повинні саме від них набиратися сили, наснаги, відчуття тяглості поколінь.
 
Отже, нарешті про Мамая. Те, що нам дозволялося (чули щось), це — український фольклорний герой, ще був колись такий хан Мамай — Мамаєве побоїще пам’ятаєте? Це, мовляв, не наш герой, і слово не наше. Хай як би там було, а чомусь ледве не в кожній хаті (ще до Кобзаря) був присутній Мамай — на картинах, стінах, дверях, скринях, вишивках. Бо з людської пам’яті звичай не зітреш.
 
Мамай — не просто народна картинка, це наш сакральний образ, це дух безсмертності життя, втілений матріархально «чоловік із жінки», свого роду «син Мами». У тюркських мовах «мамай» — страховисько, яким лякають дітей, означає кам’яну статую в степу (наші кам’яні баби). Слово запозичене в українців.
 
Манай-мамай — першопредок скіфів, який засвідчує минучість біоса: мовляв, усе проминає, і цей «першопредок» є немовби «праматір’ю» й «праотцем» в одній особі, родителем усього сущого: Ма — най.
 
Козак Мамай — характерник, який символізує весь досвід і сутність людської душі, а не окремо чоловічий і жіночий елемент. Мамай — плід нашої свідомості, народної уяви й образотворення, а якщо приземленіше: козак Мамай — це козак, який уміє все! Він і співає, і танцює співаючи, і вірші снує, і картини творить, і майструє, і будує, і жінок кохає, і лікує, і чарочку вживає, і головне — воювати кріпко вміє!
 
Знову ж таки: Мамай без слова «козак» ніколи не звучить, а наша славна Україна — тим більше. Та чомусь наша «патріотична» спільнота чи забула, чи їм «пороблено»? Ну як же так! Адже 30 років тому 3 серпня на Запоріжжя, в Капулівку, до могили кошового Івана Сірка, з’їхалося на святкування 500-річчя Українського козацтва до 600 тисяч свідомих патріотів з усієї України! Це був початок. Був один рух. Було одне козацтво. (Не буду нагадувати, що зараз 300 партій і 120 ко­зацтв різних мастей). 
 
От із тих пір і тримаємось товариством і не відступимо від ідеї козацького звичаю. І тому однією з посильних козацьких справ є відновлена «Розрита могила». Коротко: свого часу, 9 жовтня 1843 р., Тарас Григорович Шевченко в Березані написав знаковий твір «Розрита могила».
 
Це був справді розкопаний москалями курган. Може, тому в нас так багато проблем, що земля наша пошматована розритими могилами і засіяна непохованими як належить борцями за волю України, які загинули в різні часи й епохи?
 
Тому з весни 2007 р. козаки руками насипали курган, упорядкували це місце. Облаштовано на постаменті й камінь із пам’ятною дошкою на ньому. Стоїть  біля підніжжя кургану козацький хрест-сонце з написом «Слава». Упродовж подальших років зроблено чимало.
 
Лише війна з москалями призупинила активну роботу. Довелось іти на війну, і кілька наших побратимів (тих, хто насипав курган) загинули. Але ми виконали те, про що домовлялися і мріяли на початку роботи. Так ось, стало це місце ніби центром тяжіння козаків, небайдужих до історії своєї землі. На нашу думку. Вчені ще думають…
 
Там, у кургані, схована наша «Слава», наш «Звичай». От що шукали там москалі, та не знайшли!
 
І стоїть тепер на кургані гранітний Козак Мамай! 
 
 
Михайло НІКОЛЕНКО, наказний сотник Березанської сотні
Березань, Київська область

  • І надійне плече друга…

    Розглянувши детально той стан, у якому сьогодні перебуває зовнішній світ і ті країни, з якими межує наша держава, стає зрозуміло, що ніяка нація, ніяка країна не може жити відокремлено – незалежно від того відкриті її кордони чи закриті. >>

  • Чорний імператор грядок

    Ще править зима і може здатися, що ми, садівники і городники, зараз відпочиваємо від минулого сезону. Але де там! Хтось продовжує вирощувати свіжі овочі та зелень на вікні, і в них це виходить. >>