Цілителя за зцілення: столітнього професора з Полтави відзначили орденом святого Пантелеймона

19.08.2020
Цілителя за зцілення: столітнього професора з Полтави відзначили орденом святого Пантелеймона

Цими днями невгамовному професору виповнюється 101 рік. (Фото автора.)

Громадську відзнаку за професіоналізм та милосердя «Орден святого Пантелеймона» в номінації «Взірець служіння суспільству» одержав 100-літній професор кафедри внутрішньої медицини № 1 Української медичної стоматологічної академії, що в Полтаві, Максим Дудченко.
 
 
Минулого ж року в Києві під час урочистої церемонії нагородження номінантів цієї відзнаки професору вручили ікону святого Пантелеймона, що є копією фрески ХІ століття зі стін Софійського собору.
 
 
Проводжаючи Максима Андрійовича зі сцени, всі присутні тоді аплодували йому стоячи. Цього року на згадану церемонію невгамовний чоловік не поїхав, тож заслужену нагороду йому передали.
 
Життя Максима Дудченка і справді є прикладом служіння суспільству. І в без кількох днів 101 рік професор працює на кафедрі внутрішньої медицини, яку він свого часу організовував, а потім 31 рік очолював. Щоправда, зараз дещо прихворів, тож перебуває на лікарняному. Через це зустрітися з ним і сфотографувати з нагородою не вдалося. 
 
Цей сивочолий чоловік, котрий за свій довгий вік, здавалося б, уже напрацювався, не уявляє свого життя без роботи.
 
«Робота для мене — це саме життя, — говорив він за нашої останньої зустрічі. — Це постійний розумовий розвиток, спілкування з людьми, стимул підтримувати хорошу фізичну форму. Бачте, плюс моєї роботи в тому, що, працюючи зі студентами, навчаючи їх на конкретних прикладах хвороб, серед молодих не почуваюся старим».
 
Працювати Максим Дудченко розпочав у юному віці: був і рахівником у сільраді, і старшим піонервожатим, і завідувачем бібліотеки. Урешті-решт бідність так допекла хлопцю, що він вирішив змінити своє життя, вступивши до вишу.
 
Якось Максим Андрійович зізнався, що обрав лікувальну справу не за покликанням, а за матеріальним забезпеченням. Вона і справді спершу його годувала, а згодом без неї він уже не уявляв свого життя. 
 
«Я зробив у житті все, що міг, — підсумовує професор. — Маю багато вдячних пацієнтів. Написав чимало наукових робіт, посібників для студентів, допоміг підготувати дев’ять докторських дисертацій, 30 кандидатських. Понад 15 тисяч моїх вихованців стали хорошими лікарями, чи не всі нинішні викладачі академії є моїми учнями».
 
Варто зазначити, що свого часу Максим Дудченко був «грозою» для студентів, бо завжди вимагав знань, вважаючи, що випускати недоучок медичний виш просто не має права.
 
Найчастіше ж у житті, за словами Максима Андрійовича, він страждав через власну принциповість.
 
Професор завжди ходить на роботу пішки (долає 2,5 кілометра в один бік), вважаючи, що повсякденна ходьба — то найкращий лікувальний засіб. Щоранку неодмінно робить зарядку.
 
Про його поважний вік нагадують лише слуховий апарат та лупа в руці, з якою він не розлучається. Ніяких дієт не дотримується — говорить: аби не провокувати зайвої ваги, просто не зловживає їжею. Головною ж причиною свого активного довголіття вважає сприятливі гени, адже в його роду чи не всі довгожителі.
 
У номінації «Найкращий лікар» згадану відзнаку отримав колега Максима  Дудченка — завідувач кафедри хірургії № 3, доктор медичних наук, лікар-хірург вищої кваліфікаційної категорії Сергій Панасенко.
 
А медаль святого Пантелеймона, запроваджена для відзначення молодих медиків, дісталася Ларисі Шапран — медсестрі Полтавського військового шпиталю, учасниці бойових дій на сході України.