MySQL server has gone away
select * from catalog where cid=45
/home/clients/umoloda/inc/db_lib.inc (71)

Warning: mysql_fetch_assoc() expects parameter 1 to be resource, boolean given in /home/clients/umoloda/inc/db_lib.inc on line 36
MySQL server has gone away
select * from catalog_tree where xcid=164 and langid=0
/home/clients/umoloda/inc/class/catalog_tree.class.php (28)

Warning: mysql_fetch_assoc() expects parameter 1 to be resource, boolean given in /home/clients/umoloda/inc/db_lib.inc on line 36

Богдан Струтинський: Раніше самі заробляли гроші і самоінвестувалися, а нині вже втратили понад 10 млн грн

04.08.2020
MySQL server has gone away
select * from catalog where cid=44
/home/clients/umoloda/inc/db_lib.inc (71)

Warning: mysql_fetch_assoc() expects parameter 1 to be resource, boolean given in /home/clients/umoloda/inc/db_lib.inc on line 36
MySQL server has gone away
select * from xcontent44 where xcontent44.content_id=417 and xcontent44.langid=0
/home/clients/umoloda/inc/db_lib.inc (71)

Warning: mysql_fetch_assoc() expects parameter 1 to be resource, boolean given in /home/clients/umoloda/inc/db_lib.inc on line 36
MySQL server has gone away
select * from structure where cid=44 and langid=0 order by xcid, forder
/home/clients/umoloda/inc/db_lib.inc (53)

Warning: mysql_fetch_assoc() expects parameter 1 to be resource, boolean given in /home/clients/umoloda/inc/db_lib.inc on line 36
MySQL server has gone away
select * from xcontent44 where xcontent44.content_id=2099 and xcontent44.langid=0
/home/clients/umoloda/inc/db_lib.inc (71)

Warning: mysql_fetch_assoc() expects parameter 1 to be resource, boolean given in /home/clients/umoloda/inc/db_lib.inc on line 36
Богдан Струтинський: Раніше самі заробляли гроші і самоінвестувалися, а нині вже втратили понад 10 млн грн

Богдан Струтинський.

НАТО — ви ж знаєте, що це абревіатура Національного академічного театру оперети — незважаючи на затяжний карантинний період, продовжує дарувати оптимізм.
 
 
Принаймні його генеральний директор — художній керівник, а за сумісництвом очільник Національної спілки театральних діячів України переконаний, що пільгове оподаткування й інші законодавчі норми підтримки дадуть змогу мистецьким колективам повернутися до повноцінної діяльності.
 
 
На 1 жовтня — у Міжнародний день музики — заплановано відкриття нового сезону, а ще через тиждень — прем’єру довгоочікуваної вистави «Доріан Ґрей».
 
 
Відкритися НАТО має для глядачів відреставрованим, нині там масштабна реконструкція головної зали.

«Суліко» записали — і набрали мільйон переглядів

— Пане Богдане, час карантину дозволив театралам переглянути онлайн, наприклад,«Макбет» із Пласідо Домінго. Конкурентоздатним для українських глядачів був «Скрипаль на даху» вашого Театру оперети. Чи задоволені загальними результатами показів онлайн?
 
— Із самого початку, коли був бум на онлайн-покази, звичайно, це глядачам і нам було цікаво. Зараз це вже перегоріло, глядачі хочуть живого спілкування, живого дотику. Онлайн-показ — це має робитися спеціальна телеверсія, а не просто камерою відзнята вистава. Колись навіть був спеціальний жанр — телевистава, знімали на декілька камер, була вистава на сцені нібито, але з іншим підходом, такий собі мініфільм.
 
Сприйняття наживо, коли є живий контакт і актор своєю енергією, своєю пластикою і голосом може більше вплинути на емоції, на душу, взагалі на глядача. А через екран — тут інші закони сприйняття, потрібно «картинку робити». У нас деякі вистави були добре відзняті, а деякі — з одного ракурсу, тому ми відмовилися від таких трансляцій. 
 
Утім ми транслювали мініролики, які я називав «кухонні репетиції», коли збиралися у когось із музикантів і грали номери або окремо записували відео музикантів і зводили у єдиний відеоролик і цілісну композицію. Так «Скрипаля» грали, «Суліко» записали і набрали мільйон переглядів. Це дуже радувало, адже був неймовірний фідбек від глядачів. 
 
Але говорити про те, що це окремий жанр, який має зайняти своє місце, я не буду. Адже це нагадує історію, коли в Радянському Союзі всі ходили в кінотеатри, у кожному селі був клуб і кінотеатр. Це була дуже прибуткова індустрія.
 
Але потім почався занепад кінопрокату, люди почали купувати відеомагнітофони, касетники і відвикли від показів у кінотеатрах, сиділи вдома і дивилися фільми. Забули про те, що можна піти в кінотеатр, купити квиток і дивитися відео. Так кінотеатри відмерли, лише років 10-15 тому почали відновлюватися і знову стала мода на кіно. 
 
Так от, коли в період карантину люди нікуди не виходили, то їх рятував інтернет, до якого вони вже так звикли. Люди вже лінуються їхати до кінотеатру чи театру, а ще люди сильно налякані. Мені здається, якщо карантинні обмеження ще триматимуть людей по домівках, то кількість тих, хто хотітиме живого спілкування у театрі, відвідати виставки, значно зменшиться.
 
Але подібні «виходи в світ» дуже корисні, адже це духовне збагачення, культурне наповнення. Такі люди, я впевнений, по-іншому мислять, по-іншому працюють, тому вважаю, що до театру треба ходити з дитинства. Саме тому, коли я прийшов працювати в театр оперети, перше, що я поставив, це була казка. Підсумовуючи питання про онлайн-покази, скажу, що для мене це 50 на 50.
 
— Щоб привчити глядача до якісних онлайн-показів українських театрів, потрібна якісна постановка, реклама і фінанси на промо та зйомки. Де брати кошти?
 
— На це запитання дати відповідь дуже складно, тому що ресурси у театрів фактично закінчилися. Ми, Театр оперети, заздалегідь готувалися до реконструкції: хотіли скоротити на місяць сезон і починати реконструкцію головної зали на початку червня, але у зв’язку з карантином почали раніше ремонтні роботи. 
 
Ми зазвичай накопичували кошти, щоб улітку можна було прожити, щоб покрити комунальні платежі, мінімальні видатки (утримання, канцелярія тощо), а ситуація, яка сталася у березні, принесла для нас величезні втрати. Ми вже втратили понад 10 млн грн, і думаю, що до кінця року буде ще мінус 20 млн. Це дуже серйозна, болюча тема. Тому що раніше ми самі заробляли гроші й самоінвестувалися. 
 
При хорошій ситуації спонсорів важко знайти, а тут — зовсім усе критично. Я, наприклад, мав переговори з чотирма банками, які є нашими партнерами, то всі мені відмовили. Також спілкувався з величезною торговельною мережею, вони теж поставили нас на паузу і сказали: «Вибачте, зараз ми не зможемо вам допомогти». 
 
На сьогоднішній день театр оперети у дуже складній ситуації перебуває, адже ми не маємо коштів на комунальні платежі, проводимо перемовини, щоб нам із міського бюджету хоч трохи допомогли перекрити ці потреби чи хоча б канікули якісь зробили, бо ситуація критична.
 
Крім комунальних, є ще низка заборгованостей. Наприклад, ми готувалися до прем’єри вистави «Доріан Ґрей» і не все заплатили за матеріали, за метал і дерево, які брали у наших партнерів, і вони чекають. Є певні борги по звуковому обладнанню для вистави «Баядера», яку випустили у грудні. У нас багато є зобов’язань, десь 5 млн грн боргу на сьогодні. З держбюджету їх не покриють ніколи. Це стаття витрат нашої господарської діяльності. 
 
— Це означає, що ви маєте їх віддати через рік, через два?
 
— Звичайно. Молю Бога, щоб пеню нам не нараховували.
 
Реставрація у Національній опереті.
Фото надані театром.

18 сторінок пропозицій «театральних» змін до законодавства 

— Ви як голова НСТДУ могли б через законодавчі ініціативи вирішити фінансові проблеми, які приніс театрам карантин?
 
— Я звернувся до міського голови Віталія Кличка з пропозицією, аби нам зберегти колектив і не зменшувати заробітну плату (бо там теж є проблема) і щодо комунальних платежів. А також звернувся до Міністерства культури з питанням, щоб вони спробували сформувати у бюджеті статтю, яка покрила б видатки для українських театрів. 
 
Нині, наскільки я знаю, кошти виділені для Міністерства культури, утім невідомо, як воно їх розкладе: чи на всі театри держави, чи ні. Є поняття місцевих бюджетів у зв’язку з децентралізацією, комунальних і державних.
 
Національні заклади покрив Мінкульт, вони отримали кошти на покриття комунальних платежів. Але зараз ведуться переговори, щоб через Український культурний фонд покрити комунальні платежі для всіх театрів. 
 
Планую з радою усіх спілок звертатися до президента України. Я уже на 18 сторінках надав пропозиції змін до законодавства України, зокрема щодо пільг, відміни ПДВ — зараз, до речі, зменшили до 7% з 20%, це теж велика перемога. 
 
Якщо запрацює театральний ринок, то, звичайно, театри почнуть заробляти. На часі не розвиток театру, а хоча б утримання, щоб пережити цю кризу. Я вже пропонував програму дотацій від держави. 
Де брати кошти на розвиток, якщо немає грошей на утримання? Якщо хочеш розвиватися — маєш щось вкладати.
 
На нову виставу потрібні кошти, де їх брати, якщо немає коштів на утримання? Тому я наполягаю на тому, щоб держава сьогодні, при форсмажорних обставинах, покрила видатки дохідною частиною хоча би за статистикою минулого року, оскільки саме держава заборонила нашу діяльність.
 
Ми у період із березня до кінця серпня минулого року мали таку-то дохідну частину, то хай би нам цього року її покрили, щоб ми могли якось вижити. Це невеликі кошти для держави, і вийняти їх із тих мільярдів, які перекидаються зі статті на статтю для культури, можна. 
 
— Майже всі роки незалежності України постійно говорили про закон про меценатство. Партнери, які могли собі дозволити, вважали за честь і обов’язок допомогти. При нинішній фінансовій ситуації, чи зміг би закон про меценатство змотивувати, відродити доброчинну активність?
 
— Звичайно, зміг би. Але тут є різні частини. Ми можемо говорити про ті системи, які працюють у розвинених країнах. Наприклад, у нас є закон про благодійність і благодійну діяльність, яку підписав іще Кучма, там йдеться про 4% від балансового прибутку. Якщо держава приймає закон про меценатство у сфері культури і мистецтва, то, звичайно, цей закон стимулюватиме бізнесмена. Це додаткова реклама. Але головне — пільгове оподаткування. 
 
Якщо я, наприклад, як бізнесмен, заробив за рік 100 млн грн і заплатив, для прикладу, 35 млн податку, а мені в районі потрібно побудувати дитячий садочок. Оскільки це потреба соціальна, не вистачає садочків у місті, то я беру на себе зобов’язання допомогти з будівництвом, але не перераховую кошти в податкову рік чи два, в залежності від кошторису будівництва і моїх доходів. Або по-іншому: якщо я підтримую театр, то на ту суму, яку надаю театру, я не плачу податку. 
 
Наприклад, в Італії, в Болоньї, де я спілкувався з керівництвом, ухвалено закон чотири роки тому, який працює наступним чином: потрібно на постановку певну суму коштів, я прошу ці кошти у фірми, вона надає мені їх, але ця фірма звільняється від оподаткування на певний період, наприклад на півроку.
 
Хоча, думаю, що в нашій країні ці формули використовуватимуть для зловживань, вибудують певні корупційні схеми, бо наш бізнес іще не надто відповідальний. Ми мусимо мати максимально просту і прозору систему податкових привілеїв.
 
Можна так зробити: для культури, при створенні національного продукту, не тільки на вхідний квиток зменшити оподаткування з 20 до 7%, а ще й на закупку. Тобто, якщо я хочу купити дерево, то маю заплатити тій компанії, яка мені продає, 7%, а вона — 20% податку.
 
Я вважаю, що якщо ця компанія вкладає у нас, то нехай вона теж платить 7%, тоді вона буде мати економії 13%. Уся господарча галузь театру вписується у таку систему, бо ми ж закуповуємо все: хай то буде ваза, світло, обладнання, інші матеріали.
 
Тоді б вийшло, що театральна галузь теж стала б утворюючою, а не просто споживацькою. Якщо держава боїться, що всі почнуть уникати додаткового оподаткування через подібну схему, то нехай обмежить кількість таких проєктів, наприклад, для кожного — лише 2-3. 
 
Або можемо зробити ще таку частину: вибрати на кінець року кількість об’єктів, які йдуть під пільгову частину для бізнесу, нехай 100 об’єктів на рік: наприклад, будівництво музею чи відродження театру, і постановою Кабміну затвердити їх. Конкурсна система може бути, а може бути часткове оподаткування — 10% в державу, а 10% — меценатство. Це все не мої вигадки, а досвід закордону. 
 
Карантин поставив на паузу театральні фестивалі.
Фото 2019 р.

«Скрипаль на даху» й інші: чи вигідно купувати ліцензії

— У вас у театрі залишаються зобов’язання по ліцензійних виставах, тому ж «Скрипалю на даху»? Які корективи вніс у цей процес карантин?
 
—Якщо у нас не продана вистава — ми нічого з неї не платимо. Ліцензійні договори ми підписали таким чином, що платимо з дохідної частини, яку отримали з цієї вистави. Усе прозоро. 
Я взагалі за прозорість і першим із директорів театрів перейшов на електронний продаж квитків іще у 2010 році, йшов до цього ще з 2007-го, проводив наради, зустрічі, писав листи. Навіть у Мінкульті це написано, що одним із перших з цим питанням звернувся Струтинський, бо я бачив, як на Заході це працює. 
 
— Ваш приклад із ліцензійними виставами можуть брати для створення своїх постановок інші театри? Наскільки це економічно вигідно?
 
— Ми заплатили за ліцензію певні кошти наперед, бо не отримали б її, і якби відіграли більше вистав, то ліцензія була б вигідною, бо частина коштів повернулася б від продажу квитків. Так, як у випадку зі «Скрипалем на даху», який граємо вже 2 роки. А якщо тільки взяли ліцензію і під час карантину не грали, то як можна бути задоволеним? 
 
Це питання більше стосується репертуарної політики. Оперет, які ми можемо ставити, дуже мало. Для того, щоб тримати ринок, нормально працювати і мати хороше якісне творче обличчя, ми маємо далі продовжувати купувати ліцензії. Чи в мінусах ми, чи в плюсах — це вже не має значення, це ринок. Чи програли ми, чи виграли — це вже нікого не повинно цікавити. 
 
Головне — ми хочемо ставити чи не хочемо. Ми хочемо ставити Шонберга «Знедолені» — нам не дають ліцензії. Болгарії, яка має 7 млн населення, дали ліцензію, а Україні не дають. Я вже навіть літав цього року в Лондон, зустрічався з лібретистом, спілкувався з ним — вони не бачать Україну на ринку, не довіряють нам, тому що були такі ситуації, коли в українському Агентстві авторських прав пропадали мільйони.
 
Свого часу було квиткове агентство «Ольвія», що займалося продажем квитків, воно оголосило банкрутство, і ми тоді пів мільйона втратили. Були такі випадки, коли ми отримували ліцензії від Агентства авторських прав на постановку, а потім до нас приходили з судовим позовом, зокрема, що у нас на номер Вe happy немає ліцензії, і брали з нас гроші нечесним шляхом. 
 
Уже два роки триває реформування Закону «Про авторські права», і ніхто не може розібратися, чи це буде громадська організація, чи державне підприємство. Бардак твориться: з Міносвіти передали на Мінекономіки, з Мінекономіки ще кудись, але це має бути під Міністерством культури.
 
Те, що стосується науки, винаходів, — віддавайте в Міністерство економіки, а що стосується мистецького, культурного напряму, авторських прав на музику тощо — це Мінкульт. Треба розділити ці речі, бо так — повний бардак.
 
Ми вже зробили вісім проєктів «Штраус в опереті», як правило, у кінці грудня. Раніше було 2 дні, а останнім часом — 3 дні, бо є попит у глядачів, і ми працюємо з вінницькою бібліотекою. Суть нашого проєкту полягає у тому, що через Австрійський культурний центр нам допомагають отримати ноти і ми щоразу граємо 2-3 прем’єри творів родини чотирьох Штраусів — музики, яку ніколи не грали на теренах Радянського Союзу і Незалежної України.
 
Через бібліотеку і Австрійський культурний фонд ми отримуємо нові ноти. А з Агентством авторських прав не хочемо мати справи, хоча свого часу наш театр був найбільшим платником агентству, при тому, що в деяких театрах обороти значно більші. 
 
Усе тому, що, наприклад, Національна опера — Пучінні, Верді, на цих композиторів охоронні норми вже давно вийшли. А ми маємо багато творів композиторів, охоронні норми на яких іще не вийшли. Охоронні норми вийшли тільки у Штрауса. Кальман, Легар — іще чинні норми.
 
А щодо мюзиклів, то там узагалі, крім ліцензійних зборів, ще й роялті більше платимо, тобто видатки по відсотках. Наприклад, ми заплатили за ліцензію, а потім розписується ще за кожну виставу, скільки ми маємо заплатити, скільки відсотків за музику, за лібрето тощо. Це дуже складна історія і дуже дорога для українського театру.
 
Мене питають, чому ми не ставимо Вебера. Це тільки дилетант може ставити таке запитання. Можу навіть листи показати, в яких зазначено, що ліцензія коштує 150 тис. євро. Це підйомні кошти для українського ринку? Це шалені кошти, от і все. У світі це можуть собі дозволити театри, але у нас і вартість квитків дуже низька. У Театрі оперети найдорожчий квиток — 800 грн, це 30 євро, а в країнах розвинутих це найдешевший квиток, а дорожчий — 250 євро і т. д.

Мета — створення Інституту театру

— Лобістом у театральній галузі має бути Спілка, Міністерство культури. Останнім часом зміни відбувалися, декілька міністрів було на посаді. З нинішнім — Олександром Ткаченком — у вас контакт вибудувався?
 
— Якщо порівнювати з попередніми, то нинішній міністр — це великий плюс, велике зрушення. Меседжі, які зараз звучать у Міністерстві культури, і спроба регуляторної політики і змін щодо законодавства — вони корисні для галузі. У мене хороші, якісні стосунки з Міністерством культури, суто ділові. Наші пропозиції розглядаються.
 
Я звертаюся напряму до президента й отримую відповіді: «Так, ми будемо це робити». Нині маю мету щодо створення великого Інституту театру, виношую цю ідею, щоб регуляторна політика відійшла від українського інституту театру і ключовою була Національна спілка. Якщо нам це вдасться зробити, то це буде великим позитивним зрушенням. 
 
— Чи є конкретні відповіді стосовно створення Інституту театру?
 
— Поки що: «спасибі за пропозицію, взяли в роботу». Якою буде остаточна відповідь — не знаю. Конкретної серйозної розмови я ще не мав із міністром щодо цього, але планую, що вона відбудеться невдовзі. Те, що сьогодні є позитивні меседжі і плюси в роботі Міністерства культури, — це дуже добре. Міністр — системна людина, я бачив, як він спілкується, які пости викладає в соцмережах, що вони роблять. Головне — судити по справах, наскільки вони корисні для держави. 
 
— Карантинний період скасував для вашого театру, для Спілки кілька масштабних фестивалів. Що це для вас зекономило і чого не додало?
 
— Для нас нічого не зекономило, тому що деякі фестивалі ми робили за рахунок проєктів наших партнерів. Якщо в Івано-Франківську, «Карпатський простір», то обласна адміністрація, мерія допомагала, і був бюджет іще з Мінкульту. 
 
Інше питання, якби ці кошти належали нам і ми мали би право потім їх перерозподілити на інші статті, то ми, звичайно, зекономили б. Але ми втратили тут дуже сильно, тому що була проведена велика робота, спілкування з людьми, навіть аванси давали деяким колективам. Нині, оскільки «небо закрите»,  все перенеслося на невизначений термін. 
 
З іншого боку, ми і здобули, бо відчули, наскільки ми потрібні, тому що отримали дуже багато підтримки від наших партнерів з-за кордону, які вітали нас з «О-фестом», який мав бути 13 червня. Вони українською мовою старалися говорити, надсилали вітання, і це можна промоніторити в інтернеті, це не просто приходили нам листи для театру. Відверто кажучи, була велика гордість, що нам вдалося об’єднати митців із Європи через культурну дипломатію. Усі вони стали друзями і закохалися в Україну. Це найбільша для мене нагорода, я цим дуже пишаюся.
 
Я набрав хорошу команду у Спілці, і мені вже легше. Люди працюють за напрямами, і я можу розділити з ними цю відповідальність. Але що інші зробили для Спілки? У нас люблять споживацьке ставлення: нічого не дати, але вимагати і ображати. Я думав, що це зруйную, коли створю сайт, коли буде більша комунікація через соцмережі. 
 
Деякі зміни вже відбулися, відбулися через молодь. За мій період майже тисяча молодих людей вступила у Спілку. Це завдяки Сезонним школам. Виявляється, молодим потрібна ця професійна освіта. І школи є за різними напрямами:сценографія, драматургія, майстерність актора, режисура, менеджмент. Ми перекривали всі видатки за навчання, дорогу, проживання, тобто люди за це не платять. 
 
Спілка опікується Будинком ветеранів сцени, вирішили питання з комунальними платежами, зникли скандали, що не вмикали світло. Я змінив керівника, додали туди фінансування, поміняли усі вікна і двері там, утеплили, зробили ремонт кухні й кімнат, зараз займаємося заміною каналізації, воду і теплопункт хочемо зробити незалежними від міста. Це все я робив, без жодної копійки від держави. 
 
— Якщо карантинні обмеження знімуть, яким глядачі побачать Національний театр оперети у жовтні-листопаді?
 
— Як завжди — найкращим. Ми зараз робимо ремонт глядацької зали: нова підлога, нова штукатурка, нова ліпнина, художній розпис із позолотою на стелі. Генеральний підрядник — організація дуже фахових реставраторів, високопрофесійні художники, які, зокрема, оновлювали Одеську оперу. Ще ми змінили дві ложі.
 
У нас була світлова ложа на другому поверсі, тепер там будуть місця для глядачів, а світло фронтальне і бокове переведено на ярус, на 3-й поверх, за принципом англійського королівського театру Ковент-Гарден, де по периметру ярусу тепер будуть світлові прилади.
 
Також ми зробили підвіску під стелею для фронтальних світлових приладів — прожекторів, проєкторів. Зробили вентиляцію — подачу свіжого повітря. А ще — протипожежну систему, замінили усі електрокабелі для світла і звуку, тому що вони мають бути розділені за нормами. 
 
— На це потрібні великі гроші. Хто допомагав?
 
— Кошти з бюджету міста, але нам цих грошей не вистачає, поки не знаємо, що робити, але будемо якось вирішувати. Такі масштабні роботи робляться роками, а ми робимо за півроку. Мені казали всі, що це нереально, але працюємо у дві зміни — денну та нічну — і хочемо якнайшвидше завершити ремонтні роботи.
 
Задіяні різні фахівці: митці, інженери, будівельники, технологи і меблевики. Все зробимо якнайкраще і плануємо відкриття нового сезону 1 жовтня — у Міжнародний день музики. Нам же ще треба віддати глядачам борги свої — вистави, які перенесли з весни. Також прем’єру «Доріана Ґрея» плануємо представити 8 жовтня.