Пошук виходу із політборделю: чи на часі дочасні вибори до Верховної Ради

Напередодні розгляду у Верховній Раді провокаційного мовного законопроєкту нардепа «Слуги народу» Максима Бужанського стався безпрецедентний випад — частина депутатів правлячої партії збирала підписи під письмовим закликом до відмови голосувати за цей антидержавний закон. Гвалт! У середовищі монофракції окреслилася патріотична платформа!

 

Оскільки зрозуміло, що законопроєкт Бужанського підтримують в офісі президента Володимира Зеленського й у кабінеті спікера Дмитра Разумкова, виступ частини слуг можна вважати бунтом проти влади. 

 

Журналіст і політичний експерт Віталій Портников щодо цього зазначив: «Без сприяння оточення глави держави і голови Верховної Ради законопроєкт, автори якого у черговий раз намагаються зіграти на неіснуючих «мовних протиріччях» у нашій країні, ніколи не потрапив би до сесійної зали.

 

...Уже не раз доводилося відзначати, що й оточення Зеленського, і сама фракція «слуг» — це зріз усього українського суспільства.

 

Зріз, позбавлений загальних цінностей і цілей, об’єднаний вірою в те, що можна добитися дива за допомогою телевізійного коміка на рівні виборців і — коли йдеться про депутатів і чиновників — використати популярність Зеленського як можливості для власного збагачення і «соціального ліфта».

 

У цьому сенсі для себе самого, для депутатів-«слуг», для чиновників з офісу Зеленський дійсно творить диво. Просте українське чудо перерозподілу фінансових потоків і доступу до тіл олігархів, справжніх правителів деградуючої країни.

 

Але  це не скасовує того факту, що серед депутатів-«слуг» є дуже різні люди. Є патріоти своєї країни, яким по дорозі з «Європейською солідарністю» або «Голосом».

 

Є патріоти іншої країни, яким по дорозі з ОПЗЖ. Ну і є ті, кому все одно, кому по дорозі винятково із Зеленським.

 

Так ось, перші дві групи не можуть не замислюватися про своє майбутнє. Про те, що буде, коли Зеленський остаточно втратить популярність, перестане бути «соціальним ліфтом», не забезпечить їм умов для подальшого кар’єрного зростання. У цій ситуації залишаться лише дві можливості збереження в політиці — патріотична й антиукраїнська.

 

Тому вже зараз одні намагаються протягти антидержавні закони і посилити напругу  в суспільстві, а інші — чинити опір і запобігати провокаціям своїх колег.

 

І цей розкол у середовищі «слуг народу» буде тільки посилюватися й поглиблюватися відповідно до неминучого падіння популярності й краху популістської влади.

Отже, нагадаємо, що рік тому «Слуга народу» відсвяткувала тріумфальну перемогу на дочасних виборах, отримавши незнану раніше українським парламентом фракцію з 254 народних депутатів.

 

Тоді декотрі експерти з жахом зазначали, що цей «десант стане слухняним інструментом» для реалізації всіх ідей Банкової. А ідеї подекуди вбачались далекі від державницьких.

 

І спочатку вся країна спо­стерігала за роботою злагодженого механізму монобільшості, який не давав шансів навіть на розгляд альтернативних позицій і пропозицій. Підтримувалось абсолютно все, що виходило із надр команди Володимира Зеленського. 

 

Але справжня суть зібраної нашвидкуруч команди почала проявлятися з часом різновекторністю поглядів.

 

А тому після «випробувального терміну» та спаду ейфорії почали розвіюватись й ілюзії та розвалюватись монофракція. До того ж, внутрішні конфлікти стали настільки непримиренними, що легко перейшли на гучні обговорення загалу. 

 

Відомо, що нині для прийняття принципових для влади рішень керівникам фракції «слуг» доводиться домовлятися з іншими фракціями та групами. 

Отже, наразі вбачається поділ провладної фракції на чотири неформальні групи. 

 

Перша — це ті депутати, котрих прийнято вважати близькими до олігарха Ігоря Коломойського. Найчіткіше вона проявилася під час голосування за банківський закон.

 

Тоді, нагадаємо, ситуацію врятували народні депутати від «Європейської солідарності», «Голосу», «Довіри» та позафракційні. 

 

Свою групу депутатського впливу має очільник МВС Аваков. І це також заставляє не менш сильних світу цього домовлятися з впливовим Арсеном Борисовичем та йти у важливих для нього питаннях на поступки. 

 

Третя група впливу у Верховній Раді найбільше на слуху. Це так звані «соросята». Назва й склад цієї групи всередині «Слуги народу» цілком умовні, тому що до неї іноді відносять і вихідців із грантових організацій, і кількох депутатів, близьких до Віктора Пінчука, і десяток народних обранців, котрих у партію привів ексглава офісу президента Андрій Богдан. І цю групу недаремно називають найконструктивнішою, але найменш організованою.

 

Принаймні, якщо це публічно не видніється у процесі обговорення за голосування з того чи іншого питання, то шило вилазить із медійного мішка.

 

Зокрема, ті інформаційні ресурси, які співвідносять із «соросятами», показують, що, здебільшого, вони трудяться не за ідею та політичну чистоту, а на ниві замовних матеріалів проти бізнесових чи ділових конкурентів рук, котрі годують цей підвид фракції «слуг народу». 

 

І четверту групу впливу співвідносять із земляком екс-прем’єра Арсенія Яценюка, чернівецьким бізнесменом Іллею Павлюком. Тісні контакти між Зеленським та Павлюком зав’язались під час останніх виборів президента. Півроку тому налічували близько 70 депутатів, котрих пов’язували із цією групою. 

 

Коли просочилась інформація, що, ймовірно, ця група має певні домовленості зі ще одним олігархом Рінатом Ахметовим, декому на Банковій це почало додавати неспокою. І, мовляв, саме з цього приводу президент Володимир Зеленський особисто розбирався у цій ситуації, і саме після цих розборок заступник глави фракції Дмитро Соломчук, котрого вважають близьким до Іллі Павлюка, покинув свою депутатську посаду. Тепер у цій групі нараховується усього 15 осіб. 

Проте самі депутати від «слуг» вважають, що підготовка до місцевих виборів більше згуртувала їх і, мовляв, чимало запитань знову стали легше проходити через зал.

 

Але чи дійсно підготовка до виборів, чи усвідомлення незримої присутності дамоклового меча над головами у вигляді розпуску парламенту згуртували депутатів — питання спірне. 

 

Однак, здебільшого, керівництво країни скептично оцінює ймовірність дочасних парламентських вборів. Зокрема, на одній із нещодавніх зустрічей на Банковій депутати спитали про це президента. Володимир Зеленський сказав, що це не розумно і що «це те саме, що й самим собі вистрілити в ногу». 

 

А радник глави ОП Михайло Подоляк хоч і каже, що не бачить причин для дочасних парламентських виборів, усе ж вказує, що в партії влади новоутворені групи іноді тяжіють до шантажного типу діалогу. 

Вочевидь, аби нагадати народним депутатам, завдяки кому вони пролізли на цілих чотири роки на «хлібні» місця, глава держави вирішив регулярно зустрічатись зі своєю фракцією під благочинним приводом — допомогти розібратись із хитросплетіннями виборів до місцевих рад. 

Не є винятком, що своєрідним зшивом провладної фракції можна вважати й «темники», котрі нещодавно роздали депутатам для злагодженого трактування звіту щодо річної діяльності напередодні виборів. 

 

Представники партії влади намагаються переконати суспільство, що це аналітика. Скажімо, заступник голови фракції «Слуги народу» Євгенія Кравчук зазначила, що це підсумкові меседжі: «Подібні тези потрібні через приналежність членів фракції до різних комітетів». 

 

Але чомусь хочеться відкоригувати пояснення пані Кравчук на: «...через приналежність до різних внутрішньо­фракційних груп». 

 

Глава АП Леоніда Кучми Віктор Медведчук, гуру темників, напевне, нервово в куточку висмалив не одну цигарку: «А що, так можна було?». 

 

Ходять чутки, що чи то американські, чи то інші заморські тренери веліли Зеленському зобов’язати своїх спікерів, котрі вважаються інтелектуальними планками, з’являтись на публіці лише в каракулевій шапці. Для чого? А на мізки схожа. 

 

Отже, дочасні вибори, ймовірно, потрібні «Батьківщині», «Європейській солідарності» та ОПЗЖ , але коаліцію з чималою кількістю ОПЗЖ президенту Володимиру Зеленському не зшити. Чого доброго, ймовірні суперечки й протиріччя навіть ОПЗЖ можуть на Майдан погнати. А ОПЗЖ на Майдані само по собі засмалює.

 

З іншого боку, в разі виборів, зрозуміло, демократичній опозиції потрібно об’єднуватись. Адже Україні конче необхідно виходити із нав’язаного їй політичного борделю.