«Тато Карло» з рятувальної служби: у руках Василя Губського пеньки й колоди перетворюються на скульптури

47-річний начальник Гадяцького районного сектору ГУ ДСНС України в Полтавській області, полковник служби цивільного захисту Василь Губський має незвичайне хобі — створює садово-паркові скульптури з дерева. Улюбленою справою займається понад 10 років.

 

 

«Хтось бачить просто колоду чи пеньок, я ж внутрішнім зором бачу вже готовий виріб, — розповідає він. — Матеріал іноді купую, а інколи його підкидають друзі. Буває, спилюють аварійні дерева чи й просто сухі. Для когось це головний біль, пов’язаний із тим, куди їх потім подіти, а для мене — цінний матеріал, із якого можна зробити щось цікаве». 

 

 

Поряд із «мультяшним» смурфиком середня донька Василя Губського — Софія.

 

Загалом чоловік не перебирає: у хід іде й сире, й сухе дерево. Хоча здійснювати обробку сирого, за його словами, значно легше, аніж сухого чи дещо підв’ялого. Найбільше Василь Губський любить «чаклувати» над дубом: попри те, що це складний в обробці матеріал, чоловік його добре відчуває. До того ж йому імпонує те, що вироби з дуба довговічні, не так легко піддаються впливу навколишнього середовища.

 

Щодо технології виготовлення дерев’яних скульптур, то вона не така легка й навіть, можна сказати, небезпечна, адже основну роботу пан Василь виконує бензопилкою, а коли виріб майже готовий, настає черга шліфувальної машини — деякі тонкі деталі витягує спеціальною фрезою. Уміє працювати і з різцями, але використовує їх украй рідко.

 

На сьогодні його творчий доробок — десь півтори сотні скульптур із дерева, а разом із виробами невеликих форм — значно більше. Будучи відкритою людиною, чоловік виставляє фотознімки власних творінь на своїй сторінці у «Фейсбуці».

 

«І коли в мене, бува, запитують, чи можу щось зробити на замовлення, навіть не відповідаю на такі запитання. Бо роблю тільки те, що мені подобається, і не хочу, аби мені щось нав’язували, — констатує майстер із характером. — Звичайно, дуже багато людей кваліфіковано виготовляють подібні речі, тож не без того, що іноді щось запозичую, хоч не копіюю чиїхось робіт сліпо, а неодмінно виконую їх по-своєму». 

 

 

Пан Василь зізнається, що йому найбільше подобається створювати дерев’яні скульптури олюдинених тварин, щоправда, фігур ведмедів, які дуже популярні в наших північних сусідів, принципово випилювати не хоче.

 

Якось до Василя Губського приїжджали родичі, тож він влаштував для них екскурсію Гадячем. Тільки в рідному місті, зазначає, нарахував близько півтора десятка своїх дерев’яних скульптур: у парку, на дитячих майданчиках, просто на вулицях. А от у садибі сім’ї Губських жодної такої скульптури немає: чоботар без чобіт — це сказано, зокрема, й про пана Василя.

 

«Я не маю робіт, із якими шкода розлучатися. Зазвичай досить легко прощаюся з ними, — ділиться майстер. — Тож, трохи погостювавши в мене, вони вирушають до своїх господарів». Роботи Василя Губського вже роз’їхалися по різних містах України, вони є в його родичів, друзів. Навіть іще зовсім свіжа робота — оригінальний черевик, виготовлений із сухого потрісканого пня, — уже встигла знайти свого власника: вона приглянулася одному приятелю. Щілин у дереві майстер свідомо не став маскувати, адже вони додають зовнішньому вигляду готового виробу певного шарму.

 

«Це природний матеріал, а отже, він не може бути ідеальним. Комусь може не сподобатися, що він потріскався, але я не вважаю за потрібне зашпакльовувати кожну щілину, бо тоді краще вже робити скульптуру з цементу», — іронізує пан Василь. 

 

До речі, маючи золоті руки, власної майстерні Василь Губський досі не має — виготовляє скульптури з дерева просто у своєму дворищі. Як тільки має вільний час і натхнення, надіває захисні окуляри й навушники, виходить у двір і повністю віддається творчості. Скульптури гадяччанина нерідко справляють враження навіть на багатьох закордонних майстрів по дереву, з якими він по­знайомився завдяки «Фейсбуку».

 

«Дуже приємно мати відгуки про мої роботи професіоналів. Оцінка інших майстрів для мене важлива», — наголошує чоловік.

 

Попри те, що він полюбляє творчу самостійність, до думок двох своїх менших доньок — 13-річної Софії й 11-річної Ольги, за його словами, усе ж дослухається. «То мої консультанти, — пояснює. — Коли, скажімо, я робив «мультяшного» смурфика, вони багато чого мені підказували. До речі, у багатьох моментах наші бачення збігалися».

 

У Василя Губського відповідальна й небезпечна робота. На своїй сторінці у «Фейсбуці» він виставляє й відеозаписи жахливих пожеж, дорожньо-транспортних пригод, інших надзвичайних подій, у ліквідації наслідків яких був задіяний. Більше того, усе це знято відеокамерою, що закріплена на його касці.

 

«А робота з деревом — то для мене психологічне розвантаження, — ствер­джує чоловік. — Усі ми маємо якусь пристрасть. Можна свій вільний час проводити на дивані біля телевізора або за келихом пива. Я ж отримую задоволення від того, що щось створюю своїми руками й результат моєї праці подобається людям. Коли зі звичайних пня або колоди народжується скульптура і ти причетний до отого наро­дження — це неймовірно цікаво!»