Сергій Рябченко: Якщо хтось каже, ніби наше водне поло ось-ось потоне, сміливо заперечуйте

Мабуть, далі від авансцени, якщо брати командні ігрові дисципліни, лише хокей на траві та софтбол із бейсболом.

 

 

На мій акуратний погляд, це не зовсім справедливо, згадуючи добрі старі часи.

 

 

Втім поміркуймо разом?

У випадку прекрасної статі вже добре, що така збірна взагалі в нас є. Вимагати від неї якихось подвигів на водних просторах наразі наївно. Допомогти в становленні — так.

 

Тож, перш аніж головний тренер Сергій Рябченко (пам’ятаю його як неодноразового чемпіона України в лавах маріупольського «Іллічівця») відповість на наші запитання, я вирішив ще раз переглянути протоколи двох стикових матчів із Францією. 

 

Нічого дивного: суперниці, котрі згодом стали сьомими на січневому ЧЄ-2020, прочитали нам минулої осені в місті Шалон жорстку лекцію — 20:1, а в Харкові вже наші панянки ввімкнули амбіції — 6:13.

 

Для контрасту: в Будапешті на континентальному форумі француженки зірок із неба не хапали, однак Німеччина та Словаччина програли їм настільки ж відчутно — 5:17 та 8:17, відповідно.

 

І ще ремарка: вступна групова стадія в португальському Ріу-Майор понад рік тому принесла синьо-жовтій дружині єдине очко (5:5 з румунками), за чотирьох «бубликів» проти господарок, швейцарок, чешок (гідні 6:8) та словачок. Саме після цього сталася тренерська ротація.

 

— Отже, пане Сергію, доводиться пройти крізь синці та ґулі? 

 

— Це природно, й робота над помилками ще триватиме. Утім перебіг жовтневої харківської зустрічі певний оптимізм вселив у мене та колегу Миколу Слюсаренка. Не забуваймо, що в нашому списку — представниці чотирьох українських клубів, плюс квартет легіонерок. Ось і намагалися звести їх до спільного знаменника.

 

— Саме час їх згадати, й, до речі, наявність гравців у зарубіжжі трохи здивувала — відтак попит на українок існує?

 

— Чому б і ні! Але ми, звісно, також орієнтувалися на учасниць нашого чемпіонату. По троє були викликані з Донецької (капітан національної команди Ольга Шведова, Арина Алексєєнко та голкіпер Олена Рябченко) та Харківської (Катерина Федутенко, Катерина Бабак, Каріна Шевченко) областей, плюс Сабіна Даниліна («ДНУ-Дніпро»), вихованки столичної СДЮШОР-9 Анастасія Іванченко та Олександра Тараненко. А щодо зарубіжжя, Анастасія Мельничук та воротар Марина Дворжецька двічі ставали чемпіонками Румунії у складі «Стяуа», щоправда, перша з них згодом перейшла в інший бухарестський клуб «Динамо». Словацький ігровий досвід мають Діна Теліпко та Ірина Абоїмова.

 

— Чи розроблено план підготовки до спарингів та офіційних змагань?

 

— Невдовзі після першого туру чемпіонату країни в Дніпрі оголосили карантин, і нині дівчатам слід надолужувати. Загалом же в програмі, узгодженій із держтренером Віталієм Лісуном, стоїть цікавий турнір у Словаччині, де вкрай важливо себе перевірити проти, скажімо, Італії, Угорщини та господарок, адже всі вони потрапили на олімпійську кваліфікацію-2021. 

...Зізнаюся, що аванс 34-річному Рябченку серйозний, адже в клубній команді Краматорська (раніше відомій як «Блюмінг») він є асистентом «головкома» Олександра Дзержинського. Саме цей колектив виборов вітчизняне золото-2019. Вважатимемо, що федерація висловила кредит довіри Сергієві без нагадувань про невдачі попереднього штабу.

 

Тим часом чоловіча ватерпольна збірна отримала наставника, бувалого в бувальцях. Адже львів’янин Ігор Зінкевич, розпочавши воротарську кар’єру в рідному «Динамо» ще в середині 1970-х, уже й тренерський стаж відраховує, якщо не помиляюся, з 1989-го.

 

— Знаю, що ви на початку березня зібрали кандидатів до Кам’янського, відпрацювали збір, а через лічені дні з’ясовується, що квітневий раунд Світової ліги перенесено мінімум на жовтень. Прикро?

 

— Хіба це від нас залежало? Головне, що впродовж збору, куди паралельно залучили й нашу збірну гравців 2001 р.н., на яку чекає в Туреччині європейська кваліфікація цієї вікової групи, всі відпрацювали ефективно. За самовіддачею — жодних претензій. Окремо скажу про умови в цьому індустріальному місті на Дніпропетровщині.

 

Знаючи хронічний дефіцит сучасних басейнів у країні, варто лише подякувати персоналу ЗТФ «МіКомп». Директор Олег Мороз подбав, щоби ватерполісти мали й водний майданчик двічі на день, тренажерний зал, та й готель практично поруч. Словом, увесь пансіон. Відбулися й контрольні ігри з «молодіжкою» ( 21:16 та 24:18. — Авт.), також переглянули відео з матчами конкурентів.

 

— І що — підгледіли на тих репетиціях когось із юних, узявши «на олівець» для першої збірної?

 

— Безумовно. Точніше, Данило Шабан відіграв по разу за кожен із складів, так само з-поміж юніорів уже, як мовиться, на підході Костянтин Алексєєв, Ігор Кечеджи, Єгор Івахно і навіть 17-річний Дмитро Ашанін. Гадаю, Данило Коваленко в перспективі складе конкуренцію голкіперам національної команди Костянтинові Нікольському та Нестору Бабському.

— Зазвичай, збірну формують львів’яни та харків’яни, чиї клуби традиційно сперечаються за «золото»...

 

— Не тільки. Нині залучені маріупольці Ілля Христенко, Валентин Сєдих, Володимир Криволапов і згаданий Шабан. Між іншим, Кечеджи починав теж у цьому азовському місті, а зараз виступає за львівське «Динамо». Часто преса цікавиться, хто не прибув до табору збірної? У даному разі всі відсутні мали поважну причину. Скажімо, Антон Погосян нездужав, а Максим Осика та Денис Гусаков не встигли дістатися з Німеччини та Іспанії, відповідно. Ви акцентували на кількості міст — так от, Нікольський і Гусаков вихованці Одеси, де їх і знайшли провідні клуби.

 

— Ветерани на кшталт Дядюри, Мамєтьєва, Бабаєнка актуальні, як і раніше?

 

— Величезний турнірний досвід Олександра, Юрія та Владислава створює належний баланс, а Володимир Войтенко в збірній капітан, а в харківському клубі ще й граючий тренер у тандемі з Сергієм Борисовичем Столяровим. Чекаю, коли набуде форми й Олександр Абрамов з команди Київщини. Якщо створювати ансамбль, то потрібні кілька генерацій, і в цьому сенсі Роман Грищук, Орест Джура, Микита Бажинов, Михайло Лісовий — далеко не новачки. 

 

— Найменшої думки не припускав, що вам дісталася примарна спадщина. Зрештою, очолювали збірну в 1998—2000 роках, а помічником працювали навіть у кількох циклах. Отже, до наших торішніх «осічок» від Чорногорії  (3:23) та Іспанії (8:20) прямого відношення не мали. Проте подібні розгроми напевно пригнічують хлопців й схиляють до коливань — чи потрібно було, даруйте, лізти в лабіринти Світової ліги під ікла «монстрів»?

 

— Звичайно, з моральної точки зору, це був удар, але залежить, як його перебореш? Не спроможні діяти за схемою «шаблі наголо», і — не треба! Опановуймо, щоб навчитися забагато м’ячів не пропускати, протилежну тактику. З наголосом на оборону, на підстраховку, на контратаку. «Втішна» пулька за 9—12-те місця вбачається корисною — проти збірних Голландії (її за минулого графіка ми б прийняли вдома), Росії та Грузії наша команда цілком здатна викласти певні аргументи. Єдине, ми відразу попередили FINA, що до росіян не поїдемо: ви розумієте, чому. Це навіть нами не обговорювалося. Перемовини сторін тривали, а вимоги висували й Нідерланди. Зрештою, ухвалили — зібратися всім у Тбілісі й восени зіграти в одне коло.

— Ваше, Ігоре Іллічу, рішення прийняти штурвал чомусь нагадало мені фразу з Юліана Семенова: «Максим Ісаєв, він же Всеволод Владимиров, він же Штірліц, він же пан Бользен, він же доктор Брунн, він же Юстас». Хіба з вас замало — тренер і виконавчий директор динамівського клубу, віце-президент обласної федерації, член Олімпійської ради регіонального осередку НОК України...

 

— Найперше, хочу підкреслити, вчитель на ватерпольному відділенні Львівського фахового коледжу спорту (таких відділень під орудою директора Степана Михайловича Родака загалом — 15). Училищу нашому від моменту створення — 49 років, а для багатьох десятків знаних ватерполістів — це справжня альма-матер. Вам за аналогію з класики — дякую, але якщо серйозно... Спершу пропозицію зустрів з усмішкою — через відставку минулого тренерського штабу був проведений міністерський конкурс, та комісія не схвалила жодної, здається, з п’яти кандидатур. Ви б кинулися стрімголов на амбразуру?

 

— Тобто взяли тайм-аут для роздумів?

 

— Без зайвих емоцій поміркувавши й не зробивши проблеми з префіксу «в.о.», дав згоду з єдиним застереженням — сам назву склад помічників. Це Олексій Шведов, який від мене прийняв естафету в «Динамо» (Львів), далі звернув увагу федерації на постать Тимура Шиліна — він не лише граючий тренер ВК «Маріуполь», а й відповідає за збірну 19-річних. Про Войтенка щойно казав. Отаке тріо, яке дозволяє поєднувати досвід і мудрість із завзятістю до нових висот. А хіба на полі діє не така ж конструкція?

 

— Не повірю, що ви не ставите якусь престижну мету, приміром, пробитися в елітну компанію наступного чемпіонату Європи?

 

— Нічого не обіцятиму заздалегідь, тому що, на жаль, у нас не діє наказовий принцип хокею: зайшов у «двійку» Дивізіону I-B — піднявся в I-A без перегравань. Хоча 2003-го прямий формат існував, ба, більше, одна з «шісток» змагалася в Києві! Поки налаштовуємося на участь у Лізі націй, нехай її також відтермінували з червня до грудня. Завдяки Олександру Свіщову, президенту ВК «Динамо» (Львів), який щиро переймається престижем збірної, таку можливість, включаючи сплату вступного внеску та транспорт, нам гарантовано.

 

— У чому, власне, фішка? 

 

— Майбутній турнір у Празі, куди прибудуть 16 національних команд, умовно кажучи, не найпершого ешелону світового рейтингу, але вельми солідні, — це саме наша планка зазіхань. Мінімально, то 5 поєдинків, коли й молодь не гріх перевірити, й міцний кістяк награти. Отож, якщо хтось вам казав, буцімто наше водне поло ось-ось потоне, сміливо заперечуйте. Наші виступали на Олімпіаді-1996, а роком раніше ставали сьомими в Європі. Ці традиції необхідно повертати. У нинішньому поколінні резерв, щонайменше, дозволяє триматися на плаву. 

 

Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ