Ні копійки Росії: переселенець із Криму принципово відмовився від споживання газу на користь сонця

Зранку на лавочці біля будинку, на сонечку неспішно п’ємо каву.

 

 

Мій співрозмовник — 49-річний Олександр Андрусенко — власник однієї з перших у Полтаві домашніх сонячних електростанцій, який почав продавати надлишки енергії державі.

 

 

І я ловлю себе на думці, що, поки ми з ним насолоджуємося прекрасною весняною погодою, йому капають гроші на банківський рахунок.

 

Що називається, з повітря. А вся його домашня техніка «живиться» сонцем...

Останній раз ми зустрічалися з Олександром майже чотири роки тому. До переселенця з Сімферополя, який збудував у Полтаві домашню електростанцію на сонячних батареях, тоді багато журналістів приїжджало. Він розповідав, що першої зими у придбаному будинку доводилося мерзнути, оскільки опалювальна система була несправна.

 

Дублянщина, де живе Олександр із дружиною і двома синами, — сектор приватних забудов. Його сім’я, виїжджаючи в 2014 році з окупованого Криму, вибрала цей район невипадково. По-перше, він був порівняно недорогий, а по-друге, чоловік мріяв про власний клаптик землі, щоб розвивати альтернативну енергетику. Цим він почав займатися давно.

 

Перші сонячні панелі робив самостійно.

 

«Недарма ж у гуртку юних техніків навчався, — пояснює. — Навіть чемпіоном Криму з радіоспорту («полювання на лисиць») був».

 

Оскільки їхня квартира була на останньому, п’ятому, поверсі «сталінки», Олександр використовував дах для розташування на ньому кустарних сонячних батарей. Він іще тоді зрозумів, що хотів би далі розвиватися в цьому напрямі. Тому вимушене переселення стало для нього можливістю втілити давню мрію.

 

З тих пір, як ми бачилися востаннє, його «сонячне господарство» значно розширилося. До панелей, установлених на наземній металевій фермі, додалися сучасніші, що розмістилися на дахах господарських споруд.

 

— Свою енергетичну незалежність я почав із того, що продав автомобіль і позичив грошей у друзів, — каже Олександр. — Вартість обладнання, необхідного для виробництва 10 кВт, обійшлася мені тоді в 10 тисяч доларів (сьогодні ціни на нього істотно впали). Нині потужність моєї станції становить вже 15 кВт.

 

Отримувати енергію сонця — задоволення не з дешевих. Скажу лише, що з боргами я досі розраховуюся. Почасти і тому, що прибуток від продажу державі електроенергії вкладав у нарощування потужності своєї станції. Хоча для «домашників» гроші й окупність часто далеко не на першому місці. До того ж не в усіх є кошти, тому багато хто запускається по мінімуму, як мій сусід. У нього станція на шість кіловат. Однак має добавку до сімейного бюджету 3-4 тисячі гривень щомісяця.

 

— Скільки сьогодні в Україні приватників, які подають у загальну мережу альтернативну енергію?

 

— Близько дев’яти тисяч. Вони розкидані по всій країні, тому не перевантажують електромережу, тобто не вкидають одразу велику кількість енергії в мережу, бо в різних місцях в один і той самий час сонячне освітлення буває різним. Енергії потрібно рівно стільки, скільки її споживають. Якщо з’явиться більше «зеленої» енергії, то теплові станції, що працюють на вугіллі, змушені будуть зменшити свої потужності. Ось це найважливіше в розвитку альтернативної енергетики.

 

— Згадайте, який галас зчинився навесні минулого року, коли парламентарії заговорили про скасування існуючих доти норм з установки домашніх електростанцій. Найбільше народ обурювався забороною встановлювати сонячні панелі на земельних ділянках.

 

— Якби були внесені зміни в Закон «Про альтернативні джерела енергії» у тому вигляді, в якому вони пропонувалися спочатку, то зелена енергетика в Україні отримала б колосальний удар. До речі, тільки завдяки «сонячникам» і прихильникам вітрових станцій вдалося відстояти право громадян України використовувати землю для розміщення на ній сонячних і вітрових станцій. Законопроєкт писався людьми, далекими від розуміння цих проблем. Припустимо, положення про те, що сонячні електростанції повинні бути капітальними спорудами або ж бути встановленими на них, не ґрунтувалося на юридичних нормах. Тому що в жодному архітектурному класифікаторі не прописано, що таке капітальна споруда. 

 

Народ справедливо побоювався, що доведеться переоформлювати документи і шукати якісь рішення проблеми, що виникла. Відкрився б прямий шлях до корупції. Питання залагоджували б через обленерго і БТІ, куди заносили б гроші, або просто через махінації. Тож альтернативники об’єдналися через соціальні мережі, створили громадську організацію, вийшли на Міністерство палива та енергетики, запропонували свої правки. Ну, якщо тверезо розсудити, це вибір господаря землі: картоплю на землі вирощувати чи встановлювати електростанцію (що, до речі, можна робити паралельно). Ми відстояли цей вибір. У новій редакції закону, який президент підписав 6 серпня минулого року, скасовані обмеження для домашніх сонячних і вітрових електростанцій.

 

— І що тепер?

 

— Документом визначено порядок розрахунку рівня зеленого тарифу для всіх приватних домогосподарств, у тому числі енергетичних кооперативів, без конкретизації вимог щодо місця їх розташування. 

 

Це дуже важлива норма. Адже зелену енергію виробляють і вітряки, які встановлюють на землі. На їх установку теж тепер не треба брати дозвіл. Крім того, збільшено норму вироблення електроенергії для приватних станцій від 30 до 50 кВт.

 Однак останнім часом основною проблемою на ринку електроенергії називають високий зелений тариф. Він і справді у нас найвищий серед країн Європи?

— Міф! У європейських країнах ціна зеленої енергії сягала спочатку 0,34 євро за 1 кВт. В Україні у виробників купують її за 16 євроцентів (у нас оплата прив’язана до євровалюти), що на сьогодні складає трохи більше чотирьох гривень. Але ж мало хто говорить про те, що з цієї суми знімається 19,5 відсотка податків. А в ціні, яку населення і промислові підприємства віддають за спожиту електроенергію, частка «домашників» в одному кіловаті становить усього 0,8 (!) копійки. Насправді власники домашніх електростанцій в Україні (зауважте, це не вважається бізнесом) виробляють не так багато, оскільки їм без кінця намагаються ставити палиці в колеса.

До речі, високі тарифи за зелену енергетику держава платить як компенсацію, а не як заробіток. Дай бог, скоро дотягнемо до рівня середнього енергоблоку однієї вугільної станції. Якщо хоча б один із них буде закритий, повітря стане чистішим. Між іншим, у Франції в 2022 році закриють останні чотири вугільні станції. Нам іще дуже далеко до Європи в цьому плані. У нас, на жаль, у кожному обласному центрі є ТЕЦ, що працюють на вугіллі.

Тим часом у світі намітилася тенденція до здешевлення енергії природи. Найдешевша вона наразі в Об’єднаних Арабських Еміратах і Китаї. А Домініканська Республіка й Данія повністю перейшли на використання чистої енергії, отриманої від сонця, вітру, води і землі.

Чи впали ваші доходи під час вимушеного карантину?

— Малі виробники чистої енергетики Полтавщини і ще двох областей не отримують грошей із лютого. Так що поки мене годує дружина.

 Чому так?

— Ми стали заручниками господарських розборок між місцевими енергозбутами й оператором системи передачі «Укренерго», які у визначених пропорціях купують зелену енергію. Після введення в експлуатацію значної кількості виробничих потужностей сонячних електростанцій (за минулий рік вона подвоїлась) на них збільшилося навантаження, і тепер у Києві говорять, що «Полтаваенергозбут» заборгував їм кошти й він має сам розраховуватися з виробниками, а в Полтаві кивають на столицю й кажуть, що звідти не дають грошей. Тому будемо подавати позови в суди.

— Скільки в середньому ви маєте?

 

— Тисяч десять гривень на місяць, із квітня по жовтень, що мене цілком влаштовує. Решту часу, коли вироблення менше за споживання, доводиться економити на електроенергії.

 

— Як узагалі вибудовуються відносини між виробниками зеленої енергії і державою?  

 

— Зазвичай за кордоном держава купує у споживачів усю енергію, а потім продає їм же. Тобто, приватник продає її за вищою ціною, а купує за нижчою. У нас же держава оплачує тільки сальдо: із загальної кількості виробленої енергії автоматично віднімається спожита. Різниця між цими цифрами і є мій «профіт». Але це не заробіток, а компенсація витрачених коштів на будівництво станції. За моїми підрахунками, моя невелика домашня станція окупиться лише через сім років. Чекати залишилося ще три з лишком роки.

 

— У ситуації, яка склалася сьогодні на ринку електроенергії, коли зупинилися підприємства — її основні споживачі, винними в Україні чомусь називають «сонячників». Мовляв, через них зростає ціна енергії, а дешеві виробники (атомні електростанції) змушені зменшувати потужність своїх енергоблоків, а то й зупиняти їх. Експерти заговорили про наймасштабнішу за часів незалежності енергетичну кризу.

 

— Насправді проблему слід шукати в монополізації ринку олігархами і в перехресному субсидіюванні промисловості й населення. Якби у квітні, як передбачалося, відкрилися аукціони з продажу зеленої енергії, то це поставило б усіх виробників в однакові прозорі умови і розмов про несправедливі тарифи не виникало б. А загалом ціни на електроенергію для населення мають бути такими ж, як і для промисловості. У перспективі вони мають стати ринковими і формуватися без участі держави.

Поки що уряд заявив, що до кінця року тарифи для населення залишаться незмінними.

 

— Олександре, як ви гадаєте, чи може статися ретроспективний перегляд зелених тарифів? Тобто, зниження ціни закупівлі.

 

— Не думаю, що це можливо. Адже нові промислові станції і так продаватимуть зелену енергію на аукціонах за нижчою ціною. А для побудованих раніше встановлені тарифи заморожені до 2030 року. Закон, як відомо, зворотної сили не має. Колись в Іспанії спробували урізати виплати власникам, знизивши заднім числом тарифи. Іспанці пішли в суди й виграли їх. Державі з урахуванням штрафів ця ініціатива коштувала в два-три рази дорожче. Ніякої економії не вийшло, а імідж країни постраждав.

Будинок Олександра Андрусенка — радіомеханіка, звукооператора, актора і музиканта — вже давно енергетично майже незалежний.

 

— Моя сім’я мало залежить від купівлі енергії на стороні, і це дуже зручно, — проводить екскурсію по своєму господарству Олександр. — Скажімо, коли у всіх в окрузі пропадає світло, у нас воно є. Але якщо немає сонця й енергія не виробляється в потрібній кількості, ми її споживаємо із загальної мережі. За квітень, наприклад, спожили 90 кіловат. При цьому, звичайно, лампочки в нашому будинку економні. Найбільше наша сім’я потребує енергії в грудні, коли мало сонячних днів, — доводиться докуповувати її в енергозбуту. Електрику із загальної мережі беремо тільки в разі одночасної роботи кількох потужних електроприладів.

 

— Чим узимку топите?

 

— Ось цей газовий котел, — показує Олександр, — стоїть тут, швидше, для меблів. Я його не вмикаю. Не хочу платити зайве за газ, та ще й державі-агресору. Це моя принципова позиція. Вважаю, що кожен українець повинен прагнути бути незалежним від власної держави, а тим паче — від держави-агресора. Пам’ятаєте, кілька років тому наш уряд пропонував усім знизити температуру в житлових приміщеннях на один градус, щоб заощадити газ у масштабах держави? Це підштовхнуло мене і багатьох людей з мого оточення вирішити згадане питання кардинально.

 

Що я зробив? Відмовився від споживання газу, купивши два теплові насоси (кондиціонери) за 15 тисяч гривень кожен, які відбирають низькопотенційне тепло з... повітря. Вони живляться від сонячної енергії і працюють як кондиціонери, але на обігрів. І поки температура взимку не опускається нижче 15 градусів, газ можна не використовувати. Це був такий внутрішній протест проти путінської агресії й патріотичний порив. Мій особистий внесок у незалежність України.                

     

А взагалі, каже Олександр, краще мати вдома два незалежні джерела енергії — для зручності. Він планує встановити сучасніші, інверторні, кондиціонери, які дають як холод, так і тепло і працюють при температурі до 25-35 градусів морозу. Звісно, частково енергію прилади братимуть від сонячних панелей.

 

— Не потрібен нам був би російський або норвезький газ, якби держава не субсидії виділяла населенню на дорогі комунальні послуги, а більше бюджетних коштів вкладала в розвиток енергозберігаючих технологій, — розмірковує мій співрозмовник. — А також усіляко стимулювала б застосування цих технологій, як практикується в інших країнах. Народ зробить вкладення у власну економічну незалежність, і чим більше таких людей буде в країні, тим вона буде багатшою.