Зачинене вікно можливостей: чому українська збірна пасе задніх і як це змінити

15.05.2020
Зачинене вікно можливостей: чому українська збірна пасе задніх і як це змінити

Збірна України минулого разу виступала в Дивізіоні I-A на домашньому чемпіонаті світу-2017. (Фото з сайта fhu.com.ua.)

Звичні для квітня-травня хокейні чемпіонати світу в різних розрядах поступилися загальному карантину, а розчохлити ключки доведеться нескоро. Втім цікавої інформації не бракує й під час оголошених канікул.

Пауза для зміни варти 

Існує стійке бажання, гадаю, не тільки Федерації хокею України, а й шанувальників квартету кращих клубів, дограти все-таки нинішній національний чемпіонат. Як відомо, до вимушеного антракту визначилися півфіналісти. ХК «Кременчук» посперечається з «Білим Барсом» (Біла Церква), тоді як «Донбас» — із херсонським «Дніпром». За поданням спортивної дирекції Української хокейної ліги названо терміни цих серій (до чотирьох перемог) у першій половині вересня. Щодо фінальної, то ФХУ пропонує період не пізніше 16-27 вересня.
 
Єдине, але суттєве застереження: якими складами постануть ці команди? Адже в багатьох гравців із отих «зимових» екіпажів чи вже, чи ось-ось завершаться контракти. Отже, логічно було б допустити тих, кого матимуть клуби в своєму розпорядженні наприкінці літа, включно з новачками, й не вимагати дотримання старих списків. Це призвело б просто до «взводів без вояків».
 
...Тепер повернімося до збірних. З огляду на добір виконавців, синьо-жовта дружина навряд чи «постраждала» від затримки свого ЧС-2020 на цілий рік. Говорячи «свого», маємо на увазі Дивізіон I-B, в якому наші хлопці випередили навесні 2019-го тільки голландців і посіли п’яту сходинку. Про путівку класом вище навіть не йшлося (її вибороли румуни), ба більше, поряд із грою проти аутсайдера (8:1) ми додали ще очко за програш 3:4 в овертаймі господарям-естонцям.
 
Так, Андрій Срюбко, згідно з рішенням Виконкому ФХУ, залишив посаду головного тренера, а прийняв естафету Сергій Вітер. Однак і під його орудою зібрався б приблизно такого ж штибу комплект виконавців. А дійсно досвідчених майстрів лишилося з півдюжини — Андрій Міхнов, Роман Благий, Микита Буценко, Дмитро Німенко, Сергій Бабинець, Віталій Лялька. Оскільки ж майбутній турнір прийматиме Польща, то вона й вважається фаворитом цієї компанії. Веду до того, що десанту з топ-клубів сьогодні не чекаємо. В Україні легіонери подібного гатунку відсутні вже давненько. 
 
Аби читач краще збагнув, на яких щаблях світового рейтингу наразі перебуваємо, ризикну запропонувати вам невеличкий пробіг по інших пострадянських збірних — навколо них у це примусове міжсезоння якраз і тривають жваві обговорення фахівців і вболівальників. У принципі, досить трьох прикладів: Латвія, Білорусь, Казахстан.
 
Адже, як і наша рідна команда, вони належать до тих, із дозволу сказати, хокейних різночинців, яких після розпаду СРСР запроторили до ліги C. Пригадується, наскільки важко й довго було з 1992/93 років звідти видряпуватися!

Балтійський улов містера Хартлі

Отже, латвійці зустріли поточний рік міцними мешканцями дивізіону «Еліт», в якому перед цим стали десятими. Три повні сезони ними керував (і надалі керує) канадієць Боб Хартлі.
 
Вже одне це свідчить про рівень ставлення країни до свого хокею. Містер Хартлі як «коуч» провів — примружуйте очі — 944 матчі в Національній хокейній лізі, а її головний трофей, Кубок Стенлі, здобував 2001 року — на чолі «Колорадо Евеланш».
 
Цікаво, що латвійських спортивних ідеологів не бентежить, що Боб поєднує цю місію з тренерським містком... омського «Авангарда». Політика політикою, але наставник щоденно у вирі Континентальної хокейної ліги — ця практика, вочевидь, їх і приваблює.
 
Тим паче, згаданий сибірський клуб чітко осідлав «плей-оф» (посівши другий щабель у Дивізіоні Чернишова, але в досить бойовому режимі поступившись «Салавату Юлаєву» з Уфи).
 
Ще роком раніше дістався «золотого фіналу» й завоював «срібло». Чи є це аргументом для хокейних функціонерів у Ризі? Звісно, адже місцеве «Динамо» в отій саме КХЛ зупинилося на передостанній сходинці «Західної конференції».
 
Тепер поміркуймо: власний чемпіонат у латвійців точно не крутіший за український, але флагман сяк-так баражує хвилями КХЛ (за класом і фінансами вважається другою в міжнародному вимірі) і здатний делегувати в свою збірну доволі обстріляних кандидатів. Проте стерновий динамівців, суто корінний вихованець Гіртс Анкіпанс, подав у відставку.
 
Спитаєте, кого на берегах Даугави вбачають спадкоємцем? Так не кожен наважиться, беручи до уваги наявний контингент! З-поміж аборигенів вирізняються капітан Лауріс Дарзіньш та Мікеліс Редліхс (але вік насторожує — 35), і невідомо, чи пролонгують угоди «після відпустки» начебто серйозні заокеанські профі — Картер Ештон та Бен Маршалл. Приплив інших зірок?
 
Президент клубу Юріс Савіцкіс і не проти, але сам каже, що їхній бюджет у 12 мільйонів євро надто скромний за поняттями КХЛ. Ха, вигукнуть у тому ж здавна хокейному Харкові, нам би такі гроші. Але балтійці хоч і не виходили з підгрупи в КХЛ після сезону-2013/14, але продовжують інвестувати в клуб, можливо, й заради збірної.
 
Втім під парасольку Хартлі охоче злітаються парубки з різних країв — Піттсбурга, Оттави, Коламбуса (йдеться про НХЛ), шведського «Еребру», московських «Спартака» та «Динамо», празької «Спарти» (капітан збірної Робертс Букартс) тощо. Ось вам і противага двох реалій — латвійської та української.

Аншлагами ситий не будеш?

Може, простіше орієнтуватися на близьких сусідів — білорусів? Будь ласка. Там також базовий колектив збірної — мінське «Динамо» — розчарувало в перегонах КХЛ, окупувавши щабель за потилицею ризького тезки.
 
Водночас національна збірна повернулася до найсильнішого ешелону світового хокею, їй вистачило задля цього другої позиції в Дивізіоні I-A (10 балів з 15-ти на льоду в Нур-Султані). Наставник «сябрів» Михаїл Захаров, добре знаний нами й за роботою в Києві, впевнений, що їм до снаги закріпитися в когорті грандів, зрозуміло, вже 2021 року. В білоруських ЗМІ до національної команди ставлення лояльне, чого не скажеш про динамівську бригаду. 
 
Й начебто не вимагають прибрати «бригадира» — колишнього форварда канадської збірної початку 90-х Крейга Вудкрофта, він же один з асистентів у її штабі на зимовій Олімпіаді-2018 з бронзовими нагородами Ігор. Й тут же, уявіть собі, порушують проблему суворішу — чи так уже необхідне представництво в КХЛ, коли результати відверто кепські, а президент Александр Лукашенко взагалі натякає й на 15-мільйонні витрати. На форумах лунають і сумніви — навіщо розпорошувати кошти в сусідній державі без турнірних успіхів?
 
Захаров же, котрий як гравець віддав тамтешньому «Динамо» 12 сезонів, переконаний, що зберегти команду обов’язково потрібно як візитку Республіки Білорусь, як солідний державний проєкт, як класне шоу, на яке збирався аншлаг у 15-тисячній «Мінськ -Арені».
 
Це справді було, а завтра? Тут досі туман, особливо якщо на зміну ВАТ «Білоруськалій» (відмовилося від прямої підтримки клубу) не знайдеться інший промисловий гігант. Звісно, втримати в обоймі таких виконавців, як Андрій Костицин, Стефан Елліотт, Олег Євенко (а насправді звільнилися ще з півдесятка), — це ілюзія.
 
Цікаво, що стерновий мінської «Юності» Александр Макрицький стверджує, що перемогою на внутрішніх фронтах (під завісу «плей-оф» Екстраліги «юнаки» взяли серію в солігорського «Шахтаря») варто пишатися. Скептики ж заперечують, що валентність учасників неcпівмірна з тими, кого мають перед собою динамівці в тенетах КХЛ.
 
Й ота словесна катавасія ну просто заворожує. А тверезі голоси стверджують, що ніхто не дозволить розформувати «зубрів», як звуть лицарів Вудкрофта, тоді, коли замість Швейцарії наступний ЧС-2021 проведуть спільно Білорусь та Латвія.

Розлучилися Скабелка та «Барис» 

...Нарешті, що там на степових казахських просторах? А там приголомшлива відставка на ім’я Андрій Скабелка. Здавалося б, місцевий «Барис» (коли його створювали, столицю називали Астана) відмінно себе зарекомендував у КХЛ. Оцініть друге місце в «Східній конференції» й перший переможний раунд Кубка Гагаріна проти магнітогорського «Металурга».
 
Тим паче, Континентальна ліга запроваджує систему «стелі й підлоги» зарплат, що вирівнює можливості суперників на трансферному ринку. Ну й клуб із Нур-Султана тепер не вважатиметься для КХЛ іноземним, як уже зробили бонус для мінчан (латвійці такого статусу не отримали). Отже, тягар внесків і податків оминув посланців Азії.
 
Здавалося б, ефективному з усіх поглядів білорусу працювати й працювати. Та втрутилася прикра осічка збірної Казахстану під час вступної кваліфікації до Олімпіади-2022. В домашньому інтер’єрі пропустили на першу сходинку у відбірному квартеті поляків. 
 
Пан Скабелка вважав, що через недосягнуту мету повинен піти, попри те, що перед тим збірна виступила чудово, перемігши на домашній першості Дивізіону I-A з майже граничними 14 очками. Оскільки ж «Барис» — джерело кадрів (плюс окремі хлопці з «Торпедо», «Сариарки» та «Бейбариса»), то недоречно чіплятися й за клуб.
 
Хтозна-хтозна, новий контракт пропонувався (орієнтуюся на слова клубного президента Бориса Іваніщева). Низка експертів пояснюють крок Андрія Володимировича й тим, що йому обіцяли ще кращі цифри в ярославському «Локомотиві».
 
Це запрошення він уже встиг прийняти. Немов по ланцюжку перейде туди один із недавніх лідерів атаки «Бариса» — Атте Охтамаа, чинний чемпіон світу-2019 в лавах збірної Фінляндії.
 
Казахстанські оглядачі озвучили кілька варіантів нового тренера, спроможного суміщати обидві посади. Тут і чех Мілош Ржига (щодо нього є скандальні нюанси), і росіянин Андрій Назаров (між іншим, у сезоні-2013/14 керував «Донбасом» у КХЛ та українською збірною) і, знов-таки, латвієць Петеріс Скудра (так, у нього матчів НХЛ набагато менше, ніж у Назарова, але голкіпер був зірковий!). Звісно, не забули мої колеги й про свого видатного земляка Євгена Корешкова, з отого Усть-Каменогорська, де хлопчаки ставали на ковзани чи не раніше, ніж навчалися ходити.

Не розгубити вчорашніх дублерів

Кастинг триває, але ми повинні розуміти, які ставки. Стислий висновок: Білорусь, Казахстан і Латвія обертаються на інших орбітах, якщо не в іншій системі хокейних координат. Для нас там дійсно зачинено?
 
Намагаюся лишатися оптимістом. Миттєво перезавантажити збірну, натуралізувавши, скажімо, за методом казахстанців, кілька постатей калібру Брендона Боченськи, Даррена Діца, Дастіна Бойда, — не вбачається логічним.
 
Та й гаманця такого «на хокей» де шукати? Якби я на рубежі «нульових» почув прогноз, що опинимося колись в одному сегменті з естонцями та литовцями (останні вибули з Дивізіону I-A, але ж побували там!), то обурився б. Що поробиш, сьогодні про ансамбль, який грав під орудою Анатолія Богданова, в тому числі на Олімпіаді в Солт-Лейк-Сіті, навіть мріяти дивно. Що ж робити?
 
Як мінімум — дбати про резерв, надавши хокейним школам пристойні комплекси, зокрема реанімувати столичний «Авангард» біля Дорогожичів. Невипадково деякі парубки Олега Ігнатьєва з юніорів зразка світової першості-2018, котрі в нашому Палаці спорту принаймні виграли тоді свій дивізіон, уже скуштували солоного смаку «дорослої» команди.
 
Приміром, Дмитро Даниленко, Олександр Пересунько, воротар Артур Оганджанян. Зміна поколінь завжди болюча, але варто потерпіти. Аби завтра відкрилося те «вікно можливостей», крізь яке добре знайомі опоненти вже зазирнули.
 
Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ