Літа і зими древньої Тендри: унікальне місце України і всієї планети

Тендра — найбільше на Чорному морі акумулятивне утворення, додає Дмитро Черняков.

 

 Що це означає? — цікавлюся в науковця. 

 

— Наносне утворення. Тут тисячоліттями працювали і працюють вітри і морські хвилі. Берегова лінія острова не є чимось застиглим — вона в постійному русі. Тендра не пливе по морських хвилях, але її берег увесь час змінює конфігурацію. Гідродинамічні та аеродинамічні процеси приводять у рух великі маси піску і перед вами, немов у фільмі, виникають нові і нові ландшафти. Тендрівська затока — місце концентрації мігруючих і зимуючих птахів.

 

У перекладі з турецької «тендра» — вузеньке місце. Найбільша ширина — кілька кілометрів, а найменша — кілька десятків метрів. Коса Тендра розсічена численними промоїнами. 

Структура Тендри, її постійні зміни дуже добре віддзеркалюють метеорологічні парадокси... Лише над островом Тендра я спостерігав дивне атмосферне явище — потужні зелені промені: вони зазвичай виникали над морським театром під час сходу чи заходу нашого світила. Ці промені йшли від сонячного диска, і від такого космічного видовища важко було відірвати очей... 

Я вже понад тридцять років спостерігаю за процесами, які проходять тут.

 

 І що це вам дає як досліднику?

 

  — Оскільки я і біолог, і географ, мене цікавить реакція острова на об’єктивні метеорологічні процеси, що протікали тут 2—10—20 і більше років тому... Мене цікавить, що відбувалось і відбувається з абіотичними компонентами Тендри.

 

 Абіотичні компоненти?

 

— Це  неживі предмети. На відміну від живих — біотичних. Важливо знати, що відбувається з берегом, дном, рельєфом дна. Тобто які тут відбуваються зміни... 

 А це, мабуть, важливо для судноплавства?

 

— І для нього теж. Бачте, на горизонті біла башта — це наш знаменитий тендрівський маяк.

 Фото цього маяка ви показували в штаб-квартирі Чорноморського біосферного заповідника? 

 

— Саме так. Тендрівський маяк понад сто років вказував мореплавцям правильний курс і під час штормів, і коли над кораблями зоряне небо. Я вже розповідав, що берег острова постійно змінює свою конфігурацію. Іноді це несе загрозу... Нині задіяна супутникова навігація, але маяк і досі не втратив свого значення... Ви бачили найвдалішу фотографію маяка, і зробив її мій старий товариш Володимир Прудкий. Він був координатором проєкту Світового банку реконструкції і розвитку на Азово-Чорноморському узбережжі. На жаль, Володя загинув у 2004 році в автокатастрофі.

Тема маяка для мене особлива — тут стільки всього... Свого часу в Одесі працював талановитий лікар-офтальмолог Андрій Шевальов. Він був завзятим яхтсменом та ентузіастом підводного плавання. Після Другої світової війни Андрій Шевальов зі своїми друзями почав досліджувати затонулі кораблі: він діставав iз морських глибин сейфи з судновими документами, всякі корабельні артефакти. Завдяки пошукам аквалангістів команди Шевальова були повернуті імена багатьом учасникам Другої світової війни, які до цього були у неприємному — за сталінської доби — списку «зниклих безвісти». Зі своїх корабельних знахідок підводні пошуковці спорудили біля маяка пам’ятник бійцям морського загону, які захищали тендрівський плацдарм.

Узагалі тема маяків — багата і велична.

 

 Як, наприклад, знаменитий маяк на грецькому острові Фарос?

 

— Так. Адже стародавні греки були чудовими мореплавцями. Неподалік нас є відомий археологічний заповідник «Ольвія», місто, засноване греками понад два тисячоліть тому. Отже, колоністи чудово долали далекі відстані морем. Мабуть, той маяк на Фаросі й дав назву самому острову, на якому він був побудований... У давні, та й не дуже давні, часи на маяках використовували масляні горілки. Зараз на всіх маяках, у їх верхній скляній частині, стоїть головна фара — лінза Френеля. Це особлива, хитро склеєна лінза, що дає яскравий вузький промінь світла паралельно лінії горизонту. Звичайно, маяк відомий кожному штурману і капітану. Зверніть увагу на слово «фара»: воно грецького походження. Ось вам і цілком вірогідна назва і маяка з глибин тисячоліть, і самого острова... Фароський маяк.

Якщо відмотати назад стрічку часу, то згадаємо батька давньогрецької історії Геродота. Він писав у V столітті, що в цій дикій і непрохідній місцині росли густі ліси, і нам — людям XXI століття — сьогодні важко уявити таку картину... 

 

Сама Тендра — найбільший елемент геоморфологічної структури цієї унікальної піщаної коси Чорноморського біосферного заповідника. Українські археологи своїми знахідками довели, що в античні часи тут було святилище, присвячене володарю Понта Евксінського — нинішнього Чорного моря. 

 

У 1826 році на місці святилища копали котлован під фундамент майбутнього маяка. Тоді вчені знайшли старовинні монети з двадцяти давніх держав. Отже, були тісні зв’язки з тими державами. Цілком вірогідно, що вже в ті прадавні роки тут височів маяк.

 

Пізніше серед різних сенсаційних знахідок у цьому регіоні українські археозоологи знайшли навіть кістки левів... А це — свідчення того, що той давній клімат разюче відрізнявся від нинішнього. То чи варто нам дивуватися нинішнім парадоксам природи? Та й регулярні спостереження за температурними режимами ведуться усього якихось сто чи трохи більше років. 

На тендрівському маяку люди працюють сім’ями — виникли цілі династії... Вже багато десятиліть вони вказують кораблям правильний курс у морі.

 А як же бути з дітьми, особливо з малими? Адже тут майже умови ізоляту? 

 

— Улітку діти проводять час зі своїми батьками на Тендрі, а в інші пори року їх відправляють на «Велику землю» — до бабусь у Голу Пристань, Очаків чи Херсон. 

Точнісінько такий же сімейний режим у наших єгерів, які працюють на кількох кордонах заповідника.

 

Зверніть увагу — ми знаходимося вже кілька годин в унікальному куточку нашого причорноморського регіону і не чули жодного людського голосу, — продовжує Дмитро Черняков. — Хіба що спокій природи порушує іноді тупіт диких коней, завезених колись із заповідної Асканії-Нови, шум морського вітру та крики пеліканів чи іншого птаства. Важко навіть уявити, що якихось 100 чи 150 років на Тендрівській косі й самому острові було досить людно — працювали численні рибальські бригади та паслись сотні тисяч овець... Їх тут вантажили на баржі та везли на базари Миколаєва, Одеси, Очакова: чулася українська та німецька говірка... 

 

 Німецька!?

 

— А чого дивуватися? У ті часи тут мешкали нащадки запорозьких козаків і німецьких колоністів. Ще до війни — і навіть пізніше — була школа, цехи для заготівлі риби, був і невеликий військовий гарнізон. Тут жила і сім’я прапорщика Траяна. Його дружина вчителювала і писала гарні вірші про Тендру. 

 

 Так, бачу Тендра й справді може надихати. Є в ній щось таке... Мабуть, і в самих острів’ян своєрідний характер... 

 

— Коли навколо тебе постійно заповідна природа — це, звичайно, накладає свій відбиток. Зараз людей у заповіднику мало, і цивілізація таки далеченько — з її досягнень хіба що телевізор. Умови існування досить складні, особливо взимку. А влітку — спека і постійні морські вітри. Не кожний таке витримає. Вченим у наукових експедиціях теж буває несолодко. Та острів’яни ревно ставляться до своєї рідної Тендри — поговоріть хоч iз єгерями.

 

І маячники, і єгерi відчувають себе господарями у цьому унікальному куточку природи. Тендра для них як живий організм: якщо це добре для Тендри — значить, усе гаразд. Щось робиться не так — реакція негативна... А були навіть наполегливі спроби побудувати тут ресторан... 

 

Тут відчуваєш свою причетність до Всесвіту

 

 У вас на Тендрівській косі є якісь улюблені місця?

 

— Конкретно — мабуть, ні. Але емоційно на Тендрі дуже гарно: нескінченний пляж... А пляж — це складна система, яка очищає воду. Тут і жучки, і величезна кількість рачків, і найрізноманітніші бактерії у товщі піску. Звичайне море дуже забруднене, а в нас уздовж коси — зовсім інша справа!

 

Навколо якась вселенська аура... Є щось глобальне, космічне відчуття Всесвіту. Особливо вночі. Коли штиль, у морі відбиваються зірки, і ти — ніби один на планеті. Тоді пригадуються давньогрецькі історичні мотиви... Ще з часів Геродота і Страбона. Вони описували міфологічний Ахілловий забіг, що проходив у цій місцевості — своєрiднi Олімпійські ігри.

Розповідаючи про життя та роботу людей Тендри, вчений зібрав величенький букет рослин, які росли навколо нас.

 

 Що ви зараз збираєте?

 

— Кермек — така квітка. Представник з аспекту степових біоцинозів. Міцно стоїть, цій рослині не страшні навіть штормові вітри. Кермек більше типовий не для Тендри, а для нашого причорноморського степу. Він тут, швидше, випадковість і ніяких особливих властивостей не має. Суто декоративний. Але кермек може стояти від весни і до наступного літа. Віднесу додому — як спогад про нинішній польовий сезон. Загалом у нас ростуть 700 видів рослин. Чарівний приморський степ заповідника особливо навесні, коли розквітають первоцвіти. З’являються витончені зірочки новоасканійські, рожева валеріана бульбаста, темно-синя гадюча цибуля, насичено-жовта пшінка степова, рястка зонтична, рідкісний вид — тюльпан Шренка.

Та є у заповіднику рослини, які люблять усі: люди, звірі, птахи, комахи. Наприклад, ефедра. З неї виготовляють цінні ефективні ліки — ефедрин. Це достатньо високобіоактивна речовина, якою лікують багато хвороб — від серцево-судинних захворювань і аж до виразок. Широкого спектра біостимулятор.

 

У минулі часи місцеве населення не знало цілющих властивостей ефедри. Знання ці принесли німецькі колоністи, коли Катерина II дала їм у цьому регіоні дозвіл на поселення.

 

Дружина нашого єгеря каже мені якось: «Привези мені з Тендри дикоху». «Що-що?!» — не второпав. «Ну дикоху...  Ягідки такі червоненькі». До мене таки дійшло — «дикох» у перекладі з німецької означає «настій». Свого часу місцеві мешканці запитували у колоністів: «А що це ви п’єте таке червоненьке?». «Дикох», — відповідали ті. Отак до нас і прийшла цілюща ефедра з  тих часів. 

Та в Чорноморському заповіднику цілюща не лише ця рослина. Більшість із понад 700 видів — лікарські. Птахи та дикі звірі знають ціну ефедри та добре знайомої нам валеріани. Особливо коли хворі або поранені.

 

Лисиці ласують морепродуктами цілий рік

 

 А які звірі мешкають на Тендрівській косі?

 

— Це краще знає моя дружина Зоя Селюніна. Вона теріолог — вивчає світ ссавців, а також герпетолог — світ рептилій. Зоя розповідала мені багато цікавих речей про фауну Тендри. Вона досліджує її вже десятки років. 

 

На острові Тендра мешкає всього 12 видів ссавців. З них — миша-малоока, землерийка — білозубка і бурозубка: вони належать швидше до їжаків, ніж до гризунів. Є лисиці, єнотовидні собаки, кажани — вони часто зупиняються на маяку та старих будівлях, середземноморський нетопир iз Червоної книги (це окремий вид кажанів). Водяться їжаки, раніше були зайці — до 2000 року, потім вони щезли... З рептилій дослідники фіксували вужів — звичайних та водяних, полозів — до трьох і більше метрів, гадюк, ящірок.

 

Тендра сама по собі утворення незвичайне, з усіх боків... Так, наприклад, і взимку, і влітку лисиці споживають тут найрізноманітніші морепродукти: мушлі, різні молюски, буває, що шторм викине на берег дельфіна або загойданих хвилями птахів, коли вони зовсім безпомічні... І якщо взимку стоїть крига, то на вільних місцях — промоїнах, збирається багато птахів і тоді для рудих кумась — нечувана розкіш. Вони витягують на кригу лебедя чи качку і смакують просто біля води. 

 

Ще трохи про дельфінів: вони полюбляють узбережжя Тендри, тому що в інших місцях улітку йде скид води з рисових чеків і зони відпочинку. Тому вода — забруднена. Зовсім інша справа — заповідна Тендра: тут багато шпротної риби, кільки, хамси. Це особливо добре для дитинчат дельфінів. А дорослим дельфінам-афалінам — вдосталь кефалі та пеленгаса.

 

Буває, що дельфінів уражують паразити — вони розвиваються в середньому вусі. І тоді морські ссавці слабшають та втрачають орієнтацію. Потужні потоки морської води іноді викидають на берег цілі групи дельфінів. Тому на острові дуже висока кількість лисиць — для них морський i пташиний «ресторан» тут цiлий рік... Але серед лисиць досить поширений сказ, а це — загроза навіть для людини...

Швидко промайнув день над чарівною Тендрою, і нам iз паном Дмитром пора повертатися на базу.

 

На кордоні — тут чергують і мешкають зміни єгерів та інспекторів заповідних територій — відбулась коротенька розмова. 

 

... Зарплатня невисока. Та й умови роботи не завжди сприятливі, особливо взимку чи ранньої весни... Іноді й чужі забираються у заповідну зону. Трапляються й озброєні... Але ж яка у нас природа навкруги. За-по-від-на!!! 

 

«Чим мені дорога ця робота? Гроші невеликі, та робота мені подобається, — поділився зі мною один із єгерів. — Я хочу, щоб ця природа залишилася. У мене ще онуків нема, але ж будуть колись. І ми зобов’язані зберегти цю красу для нащадків!».