Олів’є з кутею і Снігурка з Козою: чи варто «посувати» Різдво на 25 грудня

07.02.2020
Олів’є з кутею і Снігурка з Козою: чи варто «посувати» Різдво на 25 грудня

Необхідність календарної реформи потрібно конструктивно обговорювати разом із суспільством, вважають у ПЦУ. (Фото з сайта wz.lviv.ua.)

Нинішнього вівторка Синод Православної церкви України ухвалив рішення про створення спеціальної Синодальної календарної комісії.
 
 
Таке рішення продиктовано необхідністю впровадження календарної реформи, наголошують у ПЦУ.
 
 
Водночас Синод покарав впливового митрополита Луцького і Волинського Михаїла за святкування Різдва 25 грудня. Бо це може призвести «до закріплення існуючих розділень та виникнення нових» серед православних в Україні. 
 
Тим часом дискусія про нову дату святкування Різдва в суспільстві триває. Днями «УМ» отримала лист свого читача з Дніпропетровщини, де він ділиться власними міркуваннями з цього приводу. 

Зрушується весь річний цикл свят

Маємо нову традицію: щороку напередодні новорічно-різдвяних свят у ЗМІ з’являється сила-силенна матеріалів на тему нашого «неправильного» Різдва.
 
Їхні головні думки такі:
 
— українці святкують Різдво «неправильно»: замість того, щоб робити це «як усі порядні люди» 25 грудня, вони «разом із москалями» ще й досі святкують його 7 січня за «неправильним і застарілим» юліанським календарем;
 
— важливішої справи, аніж «посування Різдва», у нас не було, нема й не буде. Доки не посунемо, доти й добра нам не бачити (і крокодил не ловиться, і кокос не росте). Але щойно посунемо — матимемо «райські острови»;
 
— перехід на «25-грудневе Різдво» вмить наблизить Україну до цивілізованої Європи, до Заходу і віддалить її від Москви і колоніального минулого (тобто чудодійно вплине на нашу географію та історію, склад населення, його культуру та ментальність);
 
— «Два Різдва» — це щось жахливе! Від них — усі непорозуміння між християнами! Але щойно українці перейдуть на «правильне» Різдво — вмить усі міжконфесійні відмінності зникнуть;
— оскільки в Україні Різдво святкують не до, а після Нового року, то це страшенно погано, бо заважає віруючим (особливо Західної України) спокійно поститися перед Різдвом. 
 
Як послухаєш-почитаєш, то хоч сядь та й плач: і свято не свято, і піст не піст... Невже й справді уся ця реформа — лише для того, щоб «спокійно» їсти новорічне олів’є?!
 
Я людина невіруюча і нерелігійна, і мені байдуже, коли саме православні та греко-католики святкуватимуть Різдво, бо як не ходив до церкви 7 січня, то не піду і 25 грудня. 
 
Проте у цій начебто церковній справі є одне світське «але»: Різдво, згідно зі ст. 73 Кодексу законів про працю України, є «святковим і неробочим днем», тобто має офіційно визнаний державний статус. Тож, якщо відбудуться якісь зміни, вони торкнуться усіх громадян: і віруючих, і невіруючих...
 
Тож, перш ніж ухвалювати остаточне рішення, треба виважено розглянути «Різдвяну пропозицію» з різних боків. 
 
Почнімо з того, про що не говорять: про всі інші церковні свята. Чи можливо висмикнути з календаря лише одне свято і перенести його десь-кудись таким чином, щоб ніщо інше не змінилося-не посунулося? Ні, неможливо! Щоб святкувати Різдво не 7 січня, а 25 грудня, потрібно запровадити у православних і греко-католицьких церквах України замість юліанського григоріанський календар, а для цього перемістити на 13 днів кожен (!) день календаря, кожне свято! (Варто зазначити, що наразі йдеться про зміну лише однієї дати — власне Різдва. — Ред.) 
 
Так, Стрітення (це той день, коли, за народним календарем, «зима з весною зустрічаються») переміщується з 15 на 2 лютого, Благовіщення («коли і пташка гнізда не в’є») — з 7 квітня на 25 березня, Івана Купала — з 7 липня на 24 червня, Преображення (Яблучний Спас) — з 19 на 6 серпня, Покрова — з 14 на 1 жовтня... Так само треба посунути кожен календарний піст, кожну календарну подію, кожного святого чи святу. Без винятку! 
 
Тож насправді йдеться не про те, щоб, образно кажучи, пересадити лише одне дерево з 7 січня на 25 грудня, а про те, щоб кожне дерево, кожен кущик, кожну квітку із величезного саду вирвати з корінням із того місця, де вони росли щонайменше  сто років, і перенести на 13 днів раніше, посадити й дивиться: приживуться на новому місці чи ні...
 
Вибачте, але це вже не «Різдвяна реформа», а «Велика календарна революція», адже зрушується весь річний цикл свят і знаменних подій. 
 
Чому я, атеїст, переймаюся церковно-календарною реформою? Річ у тім, що юліанський календар, який пропонують «легким помахом руки» викинути на смітник історії, мав і має чимале значення в нашій історії та культурі. Саме на ньому базуються український народний календар і народний прогностик — багатюща й унікальна скарбниця нашого минулого. Річний колообіг народних свят, звичаїв, традицій і вірувань нанизаний на церковний юліанський календар, як перлини на нитку в намисті. І якщо цю нитку нерозважливо вирвати — всі перлини розкотяться...
 
Народний і церковний календарі співіснують в Україні сотні років. І коли 1918 року у нас запроваджено світський григоріанський календар, вони не змінилися, отримавши лише нові «зовнішні» дати за новим стилем (було «1», стало «14»; було «25», стало «7»). За 100 років ми звикли до цього порядку і цих нових, «григоріанських», дат, і майже ніхто вже не пам’ятає старих, «юліанських». Так, Водохреще святкується 19 січня, хоча насправді це 6 січня за юліанським календарем, а Покрову вшановують 14 жовтня, коли на церковному календарі 1 жовтня.
 
«Велике посування дат», що є наслідком календарної реформи, руйнує цей усталений порядок і створює чимало проблем як для церкви та її вірян, так і для людей, далеких від релігійного життя. Не говоритиму про «високе» — про величезну шкоду від розриву тяглості наших історичних і культурних традицій... 

«Велика календарна руїна»

Народні звичаї і традиції формуються сотні й тисячі років і змінюються теж неквапно. Їх неможливо кудись перенести чи посунути ні законами, ні постановами церковних соборів. (Зате легко знищити, витоптати, як ті тендітні рідкісні квіти, що опинилися на шляху «бульдозерів прогресу».)
 
Що робитимемо з державним святом День захисника України? Коли святкуватимемо День українського козацтва? Вшановуватимемо пам’ять вояків УПА? 14 жовтня чи 1-го? Бо, як бачте, у нас і Покрова «неправильна», не лише Різдво! То що, не лише святих, а й історичні події «посуватимемо»?
 
Що буде з важливими для багатьох людей днями іменин за церковним календарем? Адже вони теж вириваються зі своїх звичних місць і мусять кудись «переїхати»! Якщо ви народилися, наприклад, на Андрія чи Зимового Миколи і вважаєте їх своїми покровителями, то після переміщення Різдва на 25 грудня ви станете Євстратіями і Боніфатіями... 
 
І найголовніше питання: «Що зміниться на краще в нашому житті після цього «великого переселення усіх святих і грішних»? Де ті «Райські острови», що нам обіцяють? Щось їх не видно; лише марнування часу, грошей та людської енергії; руйнування звичного, усталеного, традиційного...
 
Вибачте, але це вже не «реформа» і навіть не «революція»! Це — «Велика календарна РУЇНА», з якого боку не поглянь: чи церковного, чи світського, чи державного, чи культурного...
Невже у нас нема важливіших проб­лем, ніж календар змінювати?!
 
Чи, може, хтось вважає, що на руїнах старого можна збудувати якийсь новий, неймовірно чудовий світ? То порівняймо! Чи так воно добре, як нам обіцяють?
Наші Новорічно-Різдвяні свята — це не лише Новий рік (1 січня) і Різдво (7 січня). Зараз їм передує Андрій (13 грудня), а тривають вони рівно місяць: від Зимового Миколи (19 грудня) до Водохреща (19 січня).
 
Пересуваємо Різдво на 25 грудня. Тепер свято Андрія перестрибує на 30 листопада, а Миколи — на 6 грудня. Чи не ранувато ти, Миколаю, приніс свої різочки і подарунки? До кінця року ген-ген майже місяць? Кого і з чим вітатиме Миколай 6 грудня? Хіба що наших вояків із Днем зброй­них сил.
 
Далі — від 6 до 24 грудня — пустка, бо нема Миколая, що був 19 грудня. Як він зник після більшовицької революції, так зникає і після «календарної». Нема йому місця і на Різдво: бо там уже є Санта-Клауси (зате буде «як в Європах»). 24 грудня — у кого що, але не одне і те саме: Святвечір і Багата кутя, Навечір’я, закінчення Адвента і Вігілійна вечеря. 25 грудня — Різдво (точніше, три Різдва: православне, католицьке, протестантське. Дуже різних, проте «в один день»).
 
А далі — Новорічна ніч (31 грудня — 1 січня) — «найстрашніше» свято року: бо саме тут збилися до тісної купи всі традиції та звичаї всіх часів і народів: і ялинка з дідухом, і кутя з олів’є, і шампанське зі щедрівками, і звізда із серпантином, і феєрверки з Козою. І їдять, і п’ють, і співають, і маланкують, і вдома сидять, і до людей ходять. І президент із Василем і Маланкою о 12-й, під передзвін курантів мусять щедрувати («дайте вареник»). 
 
А панотцю, до речі, не наливайте! Йому завтра зранку службу правити! Хіба забули? 1 січня — велике свято, Василя! (Якщо Різдво «посунулося», то й Василь «переїхав» — саме на Новий рік, на 1 січня! До всіх свят — ще одне! Щоб не було мало! Як гуляти, то гуляти!)
 
А ще на 1 січня (теж не забуваймо!) «переїхало» посипання. (Уявімо цю осучаснену традицію: десь о 16-18-й годині новорічного «ранку» майже тверезі хлопці «засівають» ... серпантином і конфетті...)
 
Хуг! — наче відсвяткували «як люди», нічого не забули, про все і всіх згадали... А вже 2 січня — на роботу! Все, хлопці й дівчата, свята закінчилися! До побачення, до «наступних Різдвяно-Новорічних свят»... Невже все?! А наші Святки де?! — А нема їх — розчинилися в «інтернаціональному» Новому році...
 
Хіба що 6 січня (на «старий Святвечір», як називатимуть цей день подібно до теперішнього «старого Нового року») можна ще стрибнути до ополонки, бо «надзвичайні» властивості хрещенської води «чудодійним чином» теж перестрибнули на 13 днів — з 19 на 6 січня...
 
Вам подобається такий Новий рік? Мені — ні! Бо як не можна в одну миску насипати борщ і шашлик, так неможливо штучно поєднати дві різні традиції, що вже чимало років співіснують, не заважаючи, до речі, одна іншій.

«Мала пісна реформа»

Інколи говорять: ідея наче добра, але несвоєчасна, народ не готовий, от за кілька років, можливо... Вибачте, але нічого «доброго, розумного, корисного, необхідного» у цій «реформі» я не бачу, лише знищення традицій і руїну, сварки і розбрат... 
 
Не дивно, що й аргументи на користь цієї ідеї, скажемо так, «непереконливі»...
 
Читаю на сайті Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ: «Приписи щодо посту в УГКЦ §6. Стосовно звільнення від обов’язку посту потрібно дотримуватися таких положень: 2) немає посту в суботи, неділі та дні святкування Нового року (31.12–01.01) і Незалежності України (24.08)».
 
Панове, прочитайте й ви: «у дні святкування Нового року (31 грудня — 1 січня) ПОСТУ НЕМАЄ»! Тож віруючі (і особливо (!) Західної України, де УГКЦ має великий вплив) спокійно святкують Новорічні свята, потім 5 днів постяться, а тоді вже спокійно зустрічають Різдво та інші свята!
 
Люди добрі, проблеми, про яку стільки балачок, насправді не існує! Її вже вирішено! За мудрим принципом: «Богу — богове, світу — світське». Для кого тоді оці «пісні» байки? Може, не в усіх церквах діє це правило, але що заважає скористатися досвідом греко-католицької церкви і замість «Великої календарної революції» зробити «Малу пісну реформу»?
 
Зібрати шановних людей і ухвалити правило, що в дні дер­жавних свят посту немає! Таким чином раз і назавжди зникнуть усі «пісні» календарні проблеми і не потрібно буде руйнувати усталені традиції. 
 
Наше «українське Різдво», чи точніше «українські Різдвяні Святки», поєднали і дохристиянські, і християнські традиції — і релігійні, і світські. Три куті, колядки, щедрівки, вертеп, Коза, Меланка, Василь, засівання на «старий Новий рік» (який правильніше називати «юліанським Новим роком»), водосвяття... Наші давні, славні звичаї...
 
Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років вони почали відроджуватися після тривалих заборон та переслідувань, але зараз дещо занепали.
 
Шкода, адже народна творчість — це не лише яскраво і самобутньо, а й вигідно (якщо поглянути розумним оком). Де ще у світі збереглися такі традиції?! Живі, а не вигадані! 
 
Хіба одна новорічна традиція іншій заважає? Ні! На католицько-протестантське Різдво ми завітаємо до Європи та Америки, погостюємо там, а коли Європа й Америка відгуляють, то запросимо їх до себе в гості — нехай і вони посмакують, подивляться, послухають.
 
У них таких Святок нема: або й не було, або не збереглося. Не потрібно ні надзусиль, ні велетенських коштів, щоб перетворити наші українські Святки на Різдвяний карнавал рівня венеційського чи бразильського!
 
Наш календар гармонійно поєднує як інтернаціональні, так і українські звичаї, і сучасне, і минуле — для всього є місце. То навіщо руйнувати те добре, що маємо?! Краще зберігати і плекати наші давні народні традиції — ті мости, що єднають минуле, сучасне і майбутнє. Тож: «На щастя, на здоров’я, на Новий рік, щоб було краще, як торік!». 
 
Євген ШУЛЬГА
м. Новомосковськ, Дніпропетровська обл.