«АДвоКАТ» Віктор Медведчук: агент КДБ (ФСБ?) «Соколовський»

05.11.2019
«АДвоКАТ» Віктор Медведчук: агент КДБ (ФСБ?) «Соколовський»

Агент КДБ Медведчук — «ковпак» ФСБ РФ над Кучмою з 1996 року.

Після цих призначень у «Народній газеті» вийшла замітка, підписана групою осіб, в якій підписанти висловили протест такому призначенню в незалежній Україні, зазначивши, що Євген Марчук здобув високу посаду генерала КДБ за те, що вони були віддані під суд і ув’язнені з подачі Марчука. Ці підписанти в кав’ярні вели бесіди на тему про здобуття Україною незалежності, а кагебіст Марчук був відповідальний за їхнє прослуховування, зазначалося в публікації.
 
Заради об’єктивності необхідно зауважити, що на президентських виборах уже 1999 року Євгена Марчука підтримали понад півтора десятка національно-патріотичних і демократичних партій та громадських організацій (КУН, УРП, ДСУ, УСДП, СДС, ХНС, СОУ та ін.) і велика група українських дисидентів — борців за волю України — Левко Лук’яненко, Юрій Шухевич, Петро Рубан, Юрій Бадзьо, Григорій Гайовий та інші.

Шлях агента КДБ Медведчука до вершин партійної і державної влади

Нагадаю, що за результатами виборів у березні — квітні 1990 року до Верховної Ради УРСР був обраний опозиційний до КПУ (так звана «група 239») «Демократичний блок», який утворив у парламенті «Народну Раду» у кількості 125 народних депутатів, більшість з яких були кандидатами від Народного руху України.
 
Побачивши результати виборів і посилення національно-визвольного руху в Україні, Політбюро ЦК КПУ поставило перед керівництвом КДБ УРСР (головою якого тоді був М. Голушко — член ЦК КПУ, перший його заступник — Є. Марчук) завдання розколоти українські національно-патріотичні партії і рухи, не допустити їх об’єднання в одну потужну національну політичну силу, яка могла б мирним шляхом прийти до влади, проголосити незалежність України і вийти зі складу СРСР, як це зробила Верховна Рада Литовської РСР, оголосивши 11 березня 1990 року відновлення незалежності Литви і виходу зі складу Радянського Союзу. 
 
Одну з провідних ролей у розколі НРУ відіграв, наприклад, агент «Волинський», який був завербований iще студентом. Для розколу використовували членів керівних органів НРУ і політичних партій, які були налаштовані на революційні, радикальні зміни, з метою спровокувати в країні громадянський конфлікт для введення надзвичайного стану і придушення національно-визвольного руху в Україні. Таке завдання Москва поставила перед Києвом.
 
Через архівну агентуру КДБ СРСР почався процес масового створення партій лівого крила, а також соціал-демократичного, ліберального, християнського, екологічного та іншого типу. Україна «захворіла» на невилікувану «абсурдну багатопартійність», яка призвела до виникнення «партійної епідемії» (на сьогодні зареєстровано понад 350 партій) та появи різних проросійських політичних партій, громадських організацій і релігійних конфесій (церков). Нинішній стан в Україні, в першу чергу «гібридна війна», анексія Криму та окупація частини Донбасу, — це плоди роботи агентури КДБ—ФСБ—РПЦ в Україні! 
 
Здебільшого українські президенти (троє з яких — агенти КДБ!) НЕ розуміли і НЕ бачили (або не захотіли розуміти і бачити) цих загроз, хоча офіцери СБУ — члени СОУ Олександр Скіпальський, Анатолій Єрмак і я — неодноразово їх попереджали про ці загрози!!! Не розуміє цього і Зеленський, і його голова СБУ Іван Баканов — «друг дитинства з одного двору і кварталу», які поняття не мають, що це таке і з чим його їдять... Наслідки вже маємо.

Та повернемося до партійного шляху агента КДБ Медведчука. 

У травні 1990 року було створено партію під назвою Соціал-демократична партія України (голова партії Андрій Носенко).
У 1993 році з’являється Партія прав людини (агент Медведчук — член партії, делегат І-ІІ з’їздів). 
У 1995 році керівництво СДПУ прийняло рішення про об’єднання з Партією прав людини і Партією справедливості (В. Онопенко). Лідером СДПУ на з’їзді був вибраний міністр юстиції Василь Онопенко, а його заступником Віктор Медведчук — агент КДБ під псевдонімом «Соколовський». 
 
Наприкінці квітня 1996 року на з’їзді СДПУ було прийняте рішення перейменувати партію в Соціал-демократичну партію України (об’єднану) — СДПУ(о). Головою перейменованої партії був обраний Онопенко, його заступником — Медведчук. На цей з’їзд я був запрошений Василем Онопенком як почесний гість. У той час я був народним депутатом, головою парламентського Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією і членом Президії Верховної Ради України. На з’їзді я зустрівся з Віктором Медведчуком, були там також присутні експрезидент, народний депутат Леонід Кравчук (після поразки на президентських у 1994 році обраний депутатом на довиборах на Тернопільщині) і Григорій Суркіс, iз яким я вперше познайомився. Під час роботи з’їзду був запрошений до його президії, виступив iз привітальним словом. У перерві до мене підійшов Медведчук. Він запропонував вступити до партії на з’їзді і сказав, що мене виберуть членом Центральної ради СДПУ(о), питання з керівництвом партії уже узгоджене. Між нами відбулася коротка, неприємна для нього розмова. На пропозицію Віктора я зауважив (переповім стисло), що не можу бути з ним в одній партії через його «кримінальне минуле», його роль «кагебіста-адвоката» у сфабрикованих КДБ справах українських дисидентів Литвина, Стуса, Кунцевича та «прихватизації» футбольного клубу «Динамо» (Київ), уболівальником якого я є ще зі школи. Акцентував увагу Медведчука на тому, що мені (як начальнику відділу військової контррозвідки СБУ), на основі архівних документів, достеменно відомо, що він був агентом КДБ під псевдонімом «Соколовський» і писав доноси на студентів.
 
Медведчук відреагував спокійно і зауважив, що йому відомо про перевірку, яку я проводив з Анатолієм Єрмаком щодо його спільної комерційної діяльності з братами Суркісами, а також, що я знайомився з документами в архіві СБУ, які свідчили про його зв’язки з КДБ. Віктор сказав мені (майже дослівно): «Григорію, то все було в минулому, ми разом навчалися, різне було... А зараз нам потрібно будувати демократичну правову Україну в союзі з братньою Росією, без націоналістів і бандерівців...». Сподіваюся, що він не забув нашої розмови, а можливо, буде все заперечувати. 
У 1997 році в Іршавському виборчому окрузі № 171 (Закарпаття) Медведчук дообирається народним депутатом України другого скликання, стає членом Комітету з питань законності і правопорядку (1997—98 рр.) і указом президента Кучми (за згодою) був призначений членом Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (1997—2000 рр.). І знову наші шляхи пересіклися, на цей раз як народних депутатів і членів зазначеної Координаційної ради, до складу якої я теж був призначений Кучмою. 
 
Як покажуть подальші події, одним із перших глобальних кроків агента КДБ «Соколовського» до повернення України у «братерські обійми» Росії стане заведення ним разом iз Кравчуком і Марчуком СДПУ(о) в парламент на виборах 1998 року, утворення депутатської фракції (17 депутатів) і «захоплення» Медведчуком партії в жовтні 1998 року. Потім — прихід до реальної влади — заступник голови Верховної Ради України (1998—2000 рр.), перший заступник голови Верховної Ради (лютий 2000 — грудень 2001 рр.), глава адміністрації президента України (за ним закріпився образ «сірого кардинала» Кучми), член РНБО (червень 2002 — січень 2005 рр.), заступник голови Ради з питань інформаційної політики при президентові України (з вересня 2002 р.), голова Координаційної ради з питань державної служби при Президентові України (січень 2003 — січень 2005 рр.), член Вищої ради юстиції України (1998 — 2004, 2007, з листопада 2008 р.), голова Організаційного комітету з проведення Року України в РФ (з червня 2002 р.), голова Організаційного комітету з проведення Року РФ в Україні (з грудня 2002 р.).

Моє знайомство з олігархом Березовським

Тоді я ще не знав, що Медведчук уже має тісні «специфічні» контакти з Москвою щодо «братського» майбутнього України і Росії. Це з’ясується пізніше, після мого знайомства з Борисом Абрамовичем Березовським у Лондоні, з яким мене доля звела як голову Тимчасової слідчої комісії ВР у справі вбивства Гонгадзе (2002—2006 рр.) і члена парламентської комісії з розслідування обставин отруєння кандидата в президенти України Віктора Ющенка (2004—2006 рр.).
 
На початку квітня 2005 року в Лондоні від Березовського я отримав інформацію про те, що Віктор Медведчук, окрім того, що він був агентом КДБ, є агентом ФСБ РФ. 
 
Із Березовським я зустрічався в Лондоні неодноразово впродовж 2004—2005 років. Познайомився з ним, коли в Лондон прилетів Мельниченко на зустріч зі мною, щоб передати чергові заяви про вчинення злочинів президентом Кучмою та його оточенням, які були адресовані на моє ім’я як голови ТСК і генеральному прокурору України Піскуну, а також роздруківки аудіозаписів, зроблених ним у службовому кабінеті Кучми і їхні звукові файли на жорстких дисках.
 
У Лондоні я також познайомився з головою «Фонду громадських свобод» Березовського Олександром Гольдфарбом і Юрієм Фельштинським, який разом з Юрієм Швецем (колишній майор зовнішньої розвідки КДБ СРСР, проживає у Вашингтоні, з яким я добре знайомий) був керівником проєкту з розшифровки та роздруківки аудіозаписів, зроблених Миколою Мельниченком. 
 
У проєкті також брав участь попередній голова ТСК Олександр Жир. Як стверджує Фельштинський, аудіозаписи йому передав особисто Мельниченко. Проєкт iз розшифровки так званих «плівок Мельниченка» фінансував Березовський. Для оприлюднення роздруківок аудіозаписів Швець, Жир і Фельштинський створили вебсайт «5-й елемент». Швець (як колишній працівник КДБ СРСР) давав професійні коментарі до цих роздруківок під псевдонімом «Петро Лютий». Зауважу, що Мельниченко був категорично проти оприлюднення цих роздруківок на «5-му елементі».
Як зазначає Юрій Фельштинський, все було достатньо рутинно і безхмарно, поки ми не стали друкувати матеріали, які торкалися Віктора Медведчука про те, що він був агентом КДБ, його кримінальне минуле, риси характеру. 

Агент КДБ — «посада» довічна»

Приведу коментар професійного розвідника КДБ СРСР Юрія Швеця з цього приводу: «Як випливає з розмови Леоніда Кучми і Леоніда Деркача, Медведчук і Суркіс — агенти КДБ СРСР iз великим стажем. За твердженням Деркача, оперативний псевдонім Медведчука в КДБ — «Соколовський». Агент КДБ — «посада» довічна». Займалися агенти, як правило, здачею своїх знайомих і близьких, і тому міцно сиділи на гачку спецслужби. Цей «гачок» успішно працює по цей день. З його допомогою російські спецслужби поставили під свій контроль майже всю Росію. Тепер вони мають можливість захопити і «ближнє зарубіжжя». Якщо, за словами Деркача, Марчук легко може «закопати» Медведчука і Суркіса, то ФСБ або СЗР РФ можуть це зробити простіше та ефективніше», — наголосив Швець.
 
«Напередодні розвалу СРСР і впродовж декількох місяців після нього російські спецслужби провели надскладну операцію щодо евакуації агентурних справ із столиць колишніх радянських республік. У Прибалтиці це вдалося зробити частково, із Києва було вивезено практично все», — зауважив Юрій Швець.
 
«Розмова Кучми з Деркачем — документальне свідчення того, що Медведчук був агентом спецслужб, які на сьогодні є зарубіжними. Доказів того, що він перестав працювати на них, немає і бути не може. Серйозні спецслужби на такі запитання навіть не відповідають. Все зводиться до того, що агент «Соколовський», як і раніше, — «на бойовому посту» Луб’янки. Іншими словами, адміністрацією президента України керує агент іноземної спецслужби. Таке і Штірлицю не снилося. Як таке могло трапитися? Чим керувався президент Кучма, призначаючи «головним адміністратором» агента «Соколовського», тобто Медведчука? Кучма знав, хто такий «Соколовський» ще в травні 2000-го, і свідомо призначив його на одну з ключових державних посад. Чому?» — запитує професійний розвідник КДБ СРСР.
 
Доповню Юрія Швеця. Про те, що Медведчук був агентом КДБ, Кучмі могло бути відомо ще в 1994 році, коли він призначав його членом Координаційного комітету (голова — Марчук) по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при президентові України, або в 1996 році, коли Кучма призначив Медведчука своїм радником.
 
Те, що Кучмі доповідали раніше (ще до призначення Деркача головою СБУ у квітні 1998 року і його доповіді), що Медведчук — агент КДБ, підтверджується змістом їхньої розмови, яка є на аудіозапису. Акцентую вашу увагу на зауваженні Кучми Дер­качу, коли той доповів йому, що Медведчук був таємним агентом КДБ і працював під псевдонімом «Соколовський».
 
«Мені відомо, що він був агентом КДБ стовідсотково», — наголосив президент.
 
Сказане Кучмою однозначно вказує на те, що він раніше, ще до доповіді Деркача, про це знав. Поінформувати достовірно Кучму, який «стовідсотково» знає, що Медведчук агент КДБ, могли лише керівники СБУ, які були перед Деркачем, одним із них був Марчук, який iз 31 жовтня 1994 по 27 травня 1996 рік працював у команді Кучми. 

Чому олігарх Березовський боявся Медведчука

Юрій Фельштинський розповів, що в грудні 2002 року на «5-му елементі» була опублікована розмова Кучми з Кравченком про Медведчука, яка стала останньою публікацією. Як тільки вона з’явилася, йому зателефонував дуже наляканий Березовський (цитую їхню розмову, яка була оприлюднена самим Фельштинським).
— Юро, що ти там зі Швецем витворяєш? Ви що, з глузду з’їхали? Для чого ви Медведчука зачіпаєте?
— Борисе, ми всіх зачіпаємо, в тому числі й Медведчука.
— Усі мене не цікавлять. Мене цікавить Медведчук. Юро, ти що, не розумієш, кого ти зачіпаєш? Адже розстріляють, Юро!
Я настільки отетерів від цього «розстріляють», — каже Фельштинський, — що перепитав:
— Кого розстріляють? Мене?
— Кому ти потрібний, — буквально закричав Борис, і я відзначив про себе, що чую вперше, аби він так кричав. — Мене розстріляють, Юро, мене, — кричав Березовський.
— Ну, раз ти так ставиш питання...
— Так, я ставлю питання. Розстріляють мене. Вибач, я закриваю фінансування проєкту з роздруківки плівок, і субсидію «5-го елемента» також закриваю. Все. Закінчили.
Після розмови проєкт було закрито», — зазначив Фельштинський.
Через декілька днів, у грудні 2002-го, пошта доставила Березовському лист iз відкритою погрозою на його адресу, зауважив Фельштинський. Лист закінчувався так: «...Важливо спокійно знову і знову згадувати про те, що смерть реальна і що вона приходить без попередження. Як сказав Володимир Путін: «Олігархи проводять усе своє життя, готуючись, готуючись, готуючись... Лише щоб зустріти смерть непідготовленими. Щиро Ваш Іван І. Іванов. Грудень 2002 р. Лондон».
У червні 2007 року поліція Лондона (Скотланд-Ярд) запобігла замаху на життя Березовського, затримавши 21 червня ймовірного вбивцю, який прибув iз Росії з дитиною; висланий у РФ із забороною в’їзду до Сполученого Королівства. 
Борис Березовський: 
Медведчук агент КДБ і ФСБ
 
Інформація, яку мені розповів Борис Березовський про Віктора Медведчука і чому він його так боявся, була дуже цінною, вона пролила світло на багато політичних подій в Україні.
Березовський розповів, що про агента КДБ Медведчука («Соколовського») йому стало відомо ще тоді, коли він був заступником секретаря Ради безпеки РФ (жовтень 1996 — листопад 1997 рр.), а головою Радбезу був президент Росії Борис Єльцин. Директором ФСБ на той час був Микола Ковальов, його заступниками — Анатолій Сафонов, Борис Пономаренко, Анатолій Трофімов. 
Березовський стверджував, що завдяки займаній ним посаді, йому від керівництва ФСБ було відомо, що Медведчук як архівний агент КДБ працює на Москву і є агентом ФСБ під глибоким прикриттям. 
 
Березовський зауважив, що коли він був заступником секретаря РБ, то президента Росії Єльцина особливо цікавив глибокий аналіз політичної ситуації в Україні і розклад політичних сил, які можуть прийти до влади в Україні. Стратегічне завдання, яке ставилось перед РБ, ФСБ, СЗР, ГРУ і МЗС РФ, — це недопущення «сповзання» України в бік НАТО, ЄС і створення ситуацій (провокацій) для повернення Криму під юрисдикцію Росії. Для цього перед керівництвом ФСБ було поставлено завдання підняти архівну агентуру колишнього КДБ СРСР в Україні і використати її по «повній програмі», не зупиняючись ні перед чим. 
 
Одним із таких агентів ФСБ, за твердженням Березовського, був колишній агент КДБ під псевдонімом «Соколовський» — Віктор Медведчук, який з ідеологічної точки зору характеризувався як ненависник «українського націоналізму». Щоб не «стирчали вуха» ФСБ, його дуже вміло «підсунули» президенту України Кучмі, який призначив його своїм радником у 1996 році. 
Зауважу, що в подібний спосіб президент Росії, кадебіст Путін, через канцлера ФРН Ангелу Меркель (вона запропонувала президенту Порошенку кандидатуру Медведчука), у червні 2014 року впровадив («внедрил») свого кума — агента «Соколовського» — посередником у переговорах тристоронньої контактної групи в Мінську. По суті, Медведчук представляв на переговорах інтереси Путіна й одночасно контролював Кучму, який очолював українську делегацію. 
 
Ситуація в другій половині 90-х вимагала рішучих дій, наголосив Березовський. Адже в червні 1996 року в політичному протистоянні з президентом Кучмою парламент України прийняв Конституцію, в якій були затверджені національні державні символи України (Прапор, Герб, Гімн), а державною мовою — українська. Москва через свою агентуру робила все, щоб цього не сталося. Проте мені разом iз групою українських офіцерів-контррозвідників-депутатів вдалося переграти ФСБ Росії, і парламент прийняв статті Конституції незалежної України, де йдеться про державні символи й українську мову. Як це було зроблено — окрема публікація.
 
На міждержавних рівнях були створені комісії, які готували Угоду між Україною і РФ про статус та умови перебування ЧФ РФ на території України (на військовій базі у м. Севастополь, підписана 28 травня 1997 року прем’єр-міністрами України і Росії Лазаренком і Черномирдіним, ратифікована парламентами обох держав у 1999 році) та з підготовки Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ (підписаний президентами Кучмою і Єльциним 31 травня 1997 року, ратифікований парламентами обох країн у 1998 році).
Як розповів Борис Абрамович, президента Єльцина і керівництво ФСБ особливо турбували парламентські (1998 р.) і президентські (1999 р.) вибори в Україні. Перед проросійськими силами, в першу чергу — КПУ (П. Симоненко) й архівною агентурою КДБ було поставлене завдання — не допустити утворення більшості у Верховній Раді України з представників НРУ і націоналістичних сил, розколовши їх. І головне — не допустити перемоги на президентських виборах В’ячеслава Чорновола (загинув 25 березня 1999 року в спеціально влаштованій ДТП), оскільки наступником Єльцина вже був визначений кадебіст Путін. 
 
На початку липня 1998 року чекіст Путін, на замовлення «сім’ї Єльцина», організував убивство генерала Льва Рохліна, який готував усунення президента Єльцина від влади. Вбивство «повісили» на дружину генерала — застрелила через «побутовий конфлікт». Після вбивства Путін у пожежному порядку був призначений директором ФСБ, наголошував Березовський. 
Близький соратник Єльцина, ексві­цепрем’єр міністр Росії Михайло Полторанін у листопаді 2010 року на пресконференції публічно звинуватив особисто Путіна у вбивстві генерала Рохліна, який готував народне повстання проти режиму президента Єльцина (чим підтвердив сказане мені Березовським у квітні 2005 року). 
Полторанін заявив, що він «точно знає, що рішення про вбивство Рохліна приймали на дачі у вузькому колі чотири особи «сім’ї» — Єльцин, Волошин, Юмашев (зять Єльцина) і Дьяченко (донька Єльцина). Його виконання було доручене Путіну — «чекісту з холодними риб’ячими очима, гарною виучкою і холодним розумом», якому «сім’я» для конспірації дала псевдонім «Тихий». Працюйте, сказав їм Єльцин. Виконає — розрахуємося». 
 
Як зазначив Полторанін, через три тижні після вбивства Рохліна директора ФСБ Ковальова вночі поспіхом підняли з ліжка і відповідно до указу президента Єльцина за 20 хвилин змусили передати свої повноваження нікому не відомому Путіну — новопризначеному главі ФСБ. 
 
Через 20 років Путін призначив Юмашева — одного із замовників убивства Рохліна — своїм «позаштатним радником». 
 
Неозброєним оком видно, що плани президентів Єльцина і Кучми щодо своїх непримиримих політичних опонентів, відповідно — Льва Рохліна і В’ячеслава Чорновола, повністю збiгалися, як і методи їх ліквідації («хитра сімейна драма» — Рохлін і «ДТП» — Чорновіл). 
 
За твердженням Березовського, агент Медведчук регулярно приїздив до Москви буцімто у своїх адвокатських-бізнесових справах і таємно зустрічався з керівниками ФСБ, доповідаючи їм про політичну ситуацію в Україні. «Я читав ці аналітичні довідки, складені ФСБ на основі доповідей Медведчука під час зустрічей. Скажу відверто, такого глибокого аналізу соціально-політичної ситуації по Україні я не зустрічав», — наголосив Березовський. За його словами, в 1997 році ФСБ, використовуючи архівну агентуру КДБ в Україні, почала готувати прихід Медведчука у велику політику на чолі з СДПУ(о). Одним із найактивніших учасників «перевороту» в СДПУ(о) і захоплення Медведчуком партійної влади був його бізнес-партнер і агент КДБ Григорій Суркіс. 

«Жорстокий, безжалісний і мстивий, його руки в крові»

На моє запитання, «чому ти так боїшся Медведчука («ти в Лондоні під охороною, він у Києві»), що навіть закрив фінансування проєкту з розшифрування аудіозаписів Мельниченка і сайт «5-й елемент» у США, Березовський відповів: «Ти не знаєш, який він жорстокий, безжалісний і мстивий. Життя людини для нього — ніщо, його руки в крові. Для досягнення своєї мети він не зупиниться ні перед чим, якщо потрібно буде, піде по трупах», — злякано сказав Березовський.
 
Я зауважив на це, що він перебільшує: «Я добре знаю Медведчука, вчився з ним на юридичному факультеті в Київському університеті. Він жорстокий і жорсткий, це правда, можливо, мстивий, але не настільки, що «піде по трупах» заради влади, як розповідаєш ти, Борисе». 
 
Березовський схвильовано парирував: «Григорію, на що він здатний, мені відомо від керівництва ФСБ. У його секретаріаті й охороні для виконання «місій» iз ліквідації неугодних є колишні спецпризначенці з силових структур Росії. Окрім того, Медведчук професійний провокатор і вміє «загрібати жар чужими руками». 
 
Я знову не повірив, гадаючи, що мій співрозмовник «переборщив» щодо Медведчука. Але уточнив: «Ти точно знаєш, що Медведчук таємний агент ФСБ? Ти не плутаєш, що в минулому він був агентом КДБ, а тепер, за інерцією, називаєш його агентом ФСБ?» Березовський подивився на мене з докором i вже спокійніше відповів: «Те, що Медведчук був агентом КДБ, а тепер працює на Москву як таємний агент ФСБ, мені, говорячи словами вашого Кучми, відомо на «сто процентів» від керівників ФСБ і з документів їхньої агентурної роботи по Україні, з якими вони мене знайомили як заступника секретаря Радбезу Росії за дорученням президента Єльцина». 

«Кумівство» — спецоперація Путіна і ФСБ 

«А ти знаєш, що «кумівство» Медведчука і Путіна — це спільна спецоперація кагебіста Путіна і ФСБ, щоб Медведчука тримати на короткому повідку і зробити з нього слухняного агента політичного впливу Путіна в Україні?» — несподівано запитав Березовський.
 
Дійсно, обставини, за якими донька Медведчука Дарина стала похресницею Путіна і дружини Медведєва Світлани, виглядають досить дивними, а розповіді Медведчука про це «кумівство» мають розбіжності. Читайте їх і висновки робіть самі. 
 
 
 
Так, в інтерв’ю (квітень 2018 року) на запитання журналістки, чому він прийняв рішення запросити хрещеним батьком Путіна, а хрещеною — Світлану Медведєву (дружину Дмитра Медведєва), Медведчук відповів, що це рішення було спонтанним.
 
У липні 2019 року Медведчук розповів одному з російських телеканалів, що дружина попросила його звернутися з таким проханням до Путіна, він не відмовив і погодився стати хрещеним батьком їхньої доньки. «У мене були стосунки тоді дружні з паном Медведєвим, ми були главами адміністрацій президентiв. У мене були нормальні ділові стосунки з паном Путіним, і просто десь у бесіді виникла ця ідея. А ось десь восени 2004 року була розмова, я звернувся з таким проханням, і вони погодилися з цим», — сказав Медведчук.
 
«А чи відомо тобі, що в 2002 році Кучма змушений був призначити Медведчука главою своєї адміністрації за«рекомендацією» Путіна, щоб ваш президент був під його контролем, як під ковпаком у Мюллера?» — знову спитав мене Березовський? 
 
«До речі, ваші Кучма і Янукович також були агентами КДБ», — зауважив Березовський. «Те, що неодноразово судимий «Янек» був подвійним агентом міліції і КДБ, мені відомо, про це я говорив iз трибуни парламенту і писав у ЗМІ, а ось про те, що Кучма — агент, чую від тебе вперше», — відповів я. «Тепер будеш знати», — сказав Березовський.
 
«Коли будеш інформувати президента Ющенка або голову СБУ Турчинова, який також агент КДБ, — посміхнувшись, сказав Березовський, — про те, що я розповів тобі про Медведчука (ти зобов’язаний це зробити як діючий офіцер СБУ), не вказуй моє ім’я, сам розумієш чому». Пообіцяв виконати це прохання, бо не хотів докорів сумління, якщо, не приведи Боже, з ним щось трапиться. 
 
«Борисе, не образишся за відвертість? — запитав далі, уважно дивлячись йому у вічі. — Мені відомо на «сто процентів», що ти також був агентом КДБ, тебе завербували в 1979 році, коли арештували за спекуляцію в Дагестані...» — «Бачу, що ти добре підготувався, — спокійно відповів Березовський. — Так, це було, але не арештували, а лише затримали, — уточнив він. — Тобі заперечувати не буду, аби повірив мені, що все, що я говорив тобі про Медведчука — правда! Як правда і те, що тісної співпраці у кадебістів зі мною не вийшло, та й яка могла бути негласна співпраця з ними, коли мене «вербонули» дагестанські чекісти, а я жив у Москві, і ми розійшлися як у морі кораблі». 

«Тимошенко — джокер у руках Путіна»

Оскільки наша розмова стала аж настільки відвертою, я зважився запитати, хто ще з відомих політиків або державних чиновників в Україні є агентами КДБ або ФСБ. «До вже названих прізвищ Кучми, Януковича, Медведчука, Турчинова додай двох глав адміністрації президента Кучми Дмитра Табачника і Володимира Литвина, помічника Кучми Олександра Волкова, голову податкової служби Миколу Азарова, Григорія Суркіса, генерала МВС Олексія Пукача, прем’єра Юлію Тимошенко, яка була завербована ФСБ на контрабанді валюти в Москві в 1995 році і перебуває на тісному негласному зв’язку з ФСБ і агентом КДБ-ФСБ Медведчуком. Вона на сьогодні — джокер у руках Путіна. Їхнє спільне завдання — розвал «помаранчевої команди», недопущення вступу України в НАТО, приєднання України до Ташкентського договору про колективну безпеку, вступ України в Митний союз, постійне базування ЧФ Росії у Криму, перетворення України з унітарної у федеративну державу, обрання Юлії Тимошенко президентом. Доповідь закінчив, пане полковнику», — жартома сказав Березовський і потиснув мені руку.
 
На превеликий жаль, ця зустріч виявилася останньою. 23 березня 2013 року Березовського знайшли повішеним у своєму помешканні в Лондоні. Більшість аналітиків та експертів вважає, що його задушили кілери-агенти Путіна, які інсценували самогубство.
 
По поверненню в Київ я написав депутатське звернення голові СБУ Турчинову про перевірку отриманої мною за кордоном інформації про те, що агент КДБ Медведчук («псевдонім «Соколовський») дуже ймовірно є й агентом ФСБ РФ, який працює на спецслужбу іноземної країни (Росії) і, за таких обставин, в його діях вбачаються ознаки державної зради. Проте, як виявилося пізніше, ніякої перевірки Турчинов (агент КДБ) не проводив. 
 
Причина, на моє переконання, була в тому, що Юлія Тимошенко як агент ФСБ дійсно була тісно пов’язана з агентом КДБ—ФСБ Медведчуком (про що мені розповів Березовський, і про це неодноразово писали ЗМІ), а їхнім спільним куратора був кадебіст Путін. Думаю, що за рекомендацією Путіна вона і просила президента Віктора Ющенка призначити Медведчука спочатку віцепрем’єр-міністром, а потім — послом України і Росії. «Тимошенко прийшла до мене і запропонувала, що було б краще, якби Медведчук став віцепрем’єром. Для мене це був шок», — розповів Ющенко в інтерв’ю «Українській правді» 13 серпня 2018 року. — Коли вже я категорично сказав, що цьому не бути, вона запропонувала другу пропозицію — призначити Медведчука послом у Росії». 
 
Медведчук, у свою чергу, допоміг Тимошенко закрити в Москві кримінальну справу щодо звинувачення її в організації давання хабарів посадовим особам МО РФ, скасувати постанову про її арешт і зняти її з міжнародного розшуку (про це вона ділилася зі мною восени 2005 року, а пізніше я отримав копії процесуальних документів її московської справи).
 
У січні 2009 року в Москві Медведчук разом iз Тимошенко брав участь у переговорах iз Путіним щодо укладання газових контрактів, які стали зашморгом для України і створили реальну загрозу втрати державного суверенітету, потім публічно захищав її: заявляв, що вона засу­джена несправедливо (більше про це читайте у моїх  статтях «Баронеса брехні» і «слуга олігарха» («УМ» за 26.03.2019 р.) та «Вони працюють! Агентура КДБ—ФСБ—РПЦ в Україні» («УМ» за 11.09.2019 р.). 
(Продовження — у наступному номері)
Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, 
Герой України, народний депутат України 
2-6 скликань, генерал-лейтенант СБУ, 
кандидат юридичних наук