«Помилуваний» Кличко: чи залишиться мер Києва на посаді голови КМДА

Нещодавно блогер і політолог Микола Давидюк повідомив, що у нього є інсайдерська інформація про те, що «сокиру війни» між мером Києва Віталієм Кличком та офісом президента вже зарито. Нібито діючий мер столиці знайшов спільні знаменники і таки домовився з президентом Зеленським, тому вибори в столиці не будуть позачерговими, як прогнозувало чимало політичних аналітиків.

За словами Давидюка, ви­бори мера Києва пройдуть разом з усіма, в тому числі разом із виборами на окупованих територіях, тобто готуватися потрібно на осінь 2020 року. При цьому заступники Віталія Кличка будуть узгоджені з офісом президента і міністром МВС Аваковим, який теж «потрапив у розклад» і матиме вплив на фінансові потоки в Києві. Що ж стосується рішення Кабміну, яким Кличка було позбавлено одного з його портфелів, то його анулюють через суд. 

Що ж сталося і чому на Банковій раптом передумали воювати з Кличком? Однозначної відповіді на це питання нема. Як нема й однозначної соціології, яка б засвідчила справжній рівень підтримки київського мера. Одні заміри стверджують, що він програє вибори будь-якому кандидату від влади. Інші — навпаки — виводять в лідери саме його. Наприклад, згідно з даними опитування Київського міжнародного інституту соціології, опублікованими 29 жовтня, на виборах мера однозначно перемагає Кличко. За нього готові віддати голоси 36,6% респондентів із тих, хто вже визначився з вибором.

Натомість найближчий конкурент Кличка — нардеп від партії «Слуга народу», колишній гендиректор каналу «1+1» Олександр Ткаченко — дуже сильно відстає від лідера перегонів і має вдвічі менший рейтинг. За нього готові проголосувати лише 18% респондентів. 

А тепер трохи відмотаємо плівку назад і пригадаємо, як розвивався конфлікт між владою державною та владою міською, і що було рушієм цього конфлікту.

Наприкінці липня цього року в Зеленського вже робили спробу позбутися мера. І теж адресувалися до Кабміну. Але тоді урядом керував Володимир Гройсман, який наважився піти проти волі президента. Пояснюючи необхідність звільнення, глава ОП Андрій Богдан заявив, що Віталій Кличко — «неефективний керівник міста, він не може впоратися зі «смотрящіми».

«Я його особисто шість разів, тобто по три рази на кожній зустрічі, попросив відмовитися від інституту «смотрящіх» у Києві, відійти від усіх корупційних схем і стати дійсно народним мером, людиною, яка не має ніякого відношення до корупції і безгосподарності», — віщав Богдан. На підтвердження своїх слів глава ОП посилався на якусь жертву мерського свавілля, яку схиляли до дачі мільйонного хабара. Імен, утім, він не називав.

Кличко, образившись, назвав історію Богдана «байками зі склепу», а потім виклав власну порцію компромату. «Мені зателефонували: пан Богдан заявив, що я повинен коригувати свої дії щодо процесів, які відбуваються в місті. Мені були озвучені два прізвища, дві персоналії — я можу вибирати: з тим або з іншим. Це були прізвища пана Вавриша і пана Ткаченка», — розповідав мер журналістам.

Насправді ж причиною війни між Кличком і людьми Зеленського послужили не особисті амбіції, а значно вагоміші підстави, говорить політолог Андрій Золотарьов. Перша причина — економічна, адже «на кону — 50 мільярдів гривень столичного бюджету», каже експерт. А друга — політична.

Говорячи про прагнення влади «перезавантажити» міську верхівку, Золотарьов уточнює, що «мова, швидше за все, піде не тільки про Київ, а й про інші міста. Згадаймо 21 липня, коли Зеленський велів своїй команді не розслаблятися, тому що попереду — ще один тур, тобто місцеві вибори. І зараз, коли він має потужний рівень суспільної підтримки, якраз найвдаліший час для проведення ще одних виборів — щоб «зелена хвиля» захопила і місцеві громади», — вважає Золотарьов. 

Але є ще й третій мотив. «Саме від збереження на посаді Кличка буде залежати, чи підуть кияни качати «революційну ситуацію», — додає політолог Володимир Цибулько.

  Отже, ще влітку владою було поставлено завдання прибрати Віталія Кличка. Як мінімум, з посади голови КМДА. У Зеленського при цьому посилалися на 118-ту статтю Конституції, яка відносить призначення керівників місцевих адміністрацій до прерогатив президентської влади. Існує, правда, нюанс. У 2003 році Конституційний Суд розтлумачив 118-ту статтю в такий спосіб: президент зобов’язаний призначати на посаду голови КМДА саме обраного киянами мера.

Рішення Конституційного Суду, як відомо, оскарженню не підлягають і з плином часу не втрачають актуальності. Тобто, наполягаючи на звільненні Кличка, Зеленський порушував закон. Утім, президента це, схоже, бентежило мало. На Банковій цілком серйозно збиралися призначати нового керівника КМДА. А Кличко мав поки що залишатися на посаді мера.

При цьому експерти виключали, що амбітний градоначальник змириться з подібною ситуацією. «Кличко не потерпить, щоб у нього в головах КМДА був хтось від президента», — зауважував політолог Олексій Голобуцький. На його думку, Кличко сам здатний форсувати події, щоб покінчити з нестерпним для нього двовладдям. «Він може написати заяву на звільнення, і таким чином будуть призначені вибори», — заявляє Голобуцький.

Насправді ж Кличко не писав ніяких заяв, але дійсно пішов ва-банк. 19 вересня він звернувся до Верховної Ради України з проханням розпустити Київську міську раду та призначити у столиці дострокові вибори. При цьому, згідно з однією з редакцій Закону «Про столицю» (яка, втім, згодом була відкинута), у прикінцевих положеннях уже фігурувала дата таких виборів — 8 грудня. Якби на цій даті влада й зупинилася, ми вже зараз готувалися б до столичних виборів. Але цього не сталося. Чому? 

Імовірно, вся справа в тому, що у Зеленського насправді не збиралися розділяти посади міського голови та очільника КМДА. Там зацікавлені в тому, щоб посадити на обидва крісла свого ставленика. «Ідея була в тому, щоб поєднати посади мера і голови КМДА», — зазначає Голобуцький. При цьому, говорить він, «кандидата ще потрібно знайти. Олександр Ткаченко або сам не хоче, або хоче, але розуміє, що шанси його невисокі. А те, що говорилося по Кошовому, — інформаційна качка».

У цілому, переконаний експерт, «усе буде робитися для того, щоб рішення про вибори прозвучало в останній момент, щоб суперник або суперники були мінімально до них підготовлені». Але шило в мішку, як відомо, не сховаєш, і те, кого у Зеленського хотіли б бачити новим київським мером — давно секрет Полішинеля.

Ім’я нардепа від «Слуги народу» і ексгендиректора «Плюсів» Олександра Ткаченка в якості претендента на столичний «трон» називають найчастіше. Хоча у свій час до кандидатів у мери зарахували і друга президента Володимира Зеленського, артиста «Кварталу 95» Євгена Кошового.

Утім, цю «качку» запустив сам Кличко, сказавши одного разу, що Кошовий, який пародіював його найчастіше, ймовірно, мітить у його крісло. Але якщо серйозно, то, «швидше за все, це буде Ткаченко. Іншої кандидатури у Зеленського немає, і персону кандидата йому доведеться тягти на власному рейтингу», — переконаний Андрій Золотарьов.

Такими, нагадаємо, були справи ще станом на вересень поточного року. А далі події почали розгортатися у дещо іншому напрямі. 

«Після виборів офіс президента мав усі законні підстави, щоб почати перезавантаження влади в столиці. Але ситуацію спустили на гальмах і, нарешті, втратили реальну можливість. Зеленський просто не зміг дотиснути Кличка: злякався, зрозумів, що може не впоратися», — зауважує політичний експерт Кирило Молчанов.

Він нагадує: спочатку не бракувало багато гучних заяв про необхідність негайного оновлення влади на рівні Києва. «Призначили аудит, підготували новий закон про столицю. Кияни чекали логічного завершення, перепризначення голови КМДА і дострокових виборів. Але далі взаємних звинувачень справа не пішла. Наприкінці жовтня Київрада зібралася на засідання вперше за півроку. А весь цей час діяльність місцевих органів влади була буквально паралізована», — констатує Кирило Молчанов.

Відтепер Зе-команда може зіткнутися зі зниженням свого рейтингу вже на найближчих київських виборах. «Якщо до реальних дій так і не дійде, то на наступних місцевих виборах на високу підтримку в столиці кандидати від Зе можуть не розраховувати», — резюмує політолог.

А політичний експерт Володимир Макаровський дає наступне пояснення тому, що відбулося в столиці. «Ініційоване Зе-командою оновлення столичної влади — відставка Віталія Кличка з поста глави Київської міськдержадміністрації, дострокові вибори мера і Київради раптово «стали на паузу». І сталося це не просто так. Справа в тому, що в кабінети київської влади «зайшли» радник президента, в минулому «МАФовік» (утримувач МАФів) Андрій Єрмак, а також Андрій Холодов, причетний до продажу сигарет (у тому числі, як подейкують, нелегальних). Зараз він — нардеп від «Слуги народу». Фактично вони гарантували Віталію Кличку «дах» — недоторканність від дій глави ОП Андрія Богдана, найбільш зацікавленого в поваленні нинішнього київського голови. Звичайно, не за просто так — натомість вони завели своїх людей на посади у столичній владі для дерибану ласого бюджету Києва».

Іншими словами, якщо вірити Макаровському, Віталій Кличко таки погодився на ін­ститут «смотрящіх». Тільки він обрав не тих, кого йому підсовував Богдан, а інших — якраз і покликаних його від Богдана захистити. Розвиваючи думку, Макаровський додає, що Єрмак і Холодов мають зв’язки з глибоким корінням — вони діють через «корупціонера часів Черновецького Дениса Комарницького, «тіньового мера» Києва Вадима Столара, а також колишнього бандита, а нині народного депутата від «Слуги народу» Миколи Тищенка. Усі ці громадяни тепер збирають данину в столиці, натомість пообіцявши Кличку, що він як мінімум до місцевих виборів 2020 року залишиться на посадах як мера, так і голови КМДА», — пише Макаровський на сторінках видання «КиевВласть». 

Усе це — лише версія, яка проходитиме перевірку часом. Але версія, схожа на правду. А правда, як завжди, полягає в тому, що хоч би хто був при владі в Києві, самі кияни від цього тільки програють.