Як Криму в «родной гавані»: жити на півострові дорого і непросто, «зате тут мир»

23.10.2019
Як Криму в «родной гавані»: жити на півострові дорого і непросто, «зате тут мир»

Навіть російські туристи обурюються: в Криму все дорожче, ніж у Москві. (Фото з сайта ukrros.org.)

До 2014 року щороку з дружиною їздили відпочивати в Крим.

 

Від початку нульових уподобали Новий Світ з його відомим гаєм-заповідником, цілющим повітрям, насиченим ялівцевими фітонцидами, Царським пляжем. Тоді я, москвич, виступав у Криму агітатором за Україну.

 

Потім шість років не мав змоги туди поїхати, але думка така була. Хотів побачити, відчути, що приніс людям історичний злам 2014-го. Зрозуміло, що для правлячого режиму, особисто його керманича, захоплення Криму відповідало планам і державній ідеології.

Анексія півострова отримала підтримку населення Росії, що, мабуть, пояснюється менталітетом більшості російського суспільства. А чи стало життя в Криму кращим для простих людей, постійних і тимчасових жителів Криму, чи варто було платити таку ціну, що її важко осягнути?

Настанови для подорожуючих

Цього року вдалося поїхати в Крим. Щоправда, це не так просто зробити іноземцю — по­трібен дозвіл від української влади «для в’їзду на тимчасово окуповану територію».
 
На так званому «кордоні», який в Україні іменується адміністративною межею, від українського охоронця першим було питання, чи є спецдозвіл. Відповів, що маю. Якби я прилетів у Крим з Москви літаком чи заїхав автівкою через Керч, то в результаті міг отримати заборону на в’їзд в Україну.
 
Потішило, що українські військові спілкувались українською мовою, і між собою теж. На дошках висіли настанови для подорожуючих стосовно дій при порушенні їхніх прав «на окупованій території». Українську заставу люди проходили без затримки, і я теж, маючи спецдозвіл, про­йшов без особливих проблем.
 
До адміністративної чи роздільної межі людей, які подорожують без автівок, зараз підвозять маршрутки, які були запущені зовсім недавно. Така проста ідея нарешті спала на думку чиновникам. І на тому спасибі. Нейтральна зона між українською та російською заставами тягнеться на два кілометри, ніякого транспорту немає. Тож люди без авто котять свої возики по дамбі від застави до застави.
 
Російські охоронці здивувались, питали, як я проїхав. Може, маю український паспорт? Показав російський паспорт, та й авто — з російськими номерами. Пізніше зрозумів їхнє здивування.
На російській заставі теж була дошка з настановами, діаметрально протилежними українським. Перевірка виявилась надміру ретельною. Людям доводилось вивантажувати з машин усі речі, запаску, гумові килимки, відкривати борсетки, портфелі. Увагу охоронця в моєму авто привернула монографія В. Войтовича «Українська міфологія».
 
Довго гортав, підозріло мугикав, що книга на «украінском язикє», питав, чи про Крим щось є, очевидно маючи на увазі ситуацію в сучасному Криму. На виїзді солдат теж здивувався російським номерам і сказав, що за рік тільки три авто були з російськими номерами.

Автостоянка в чистому полі

Перед межею з кримського боку побачив стихійну автостоянку, на якій було до сотні авто з російськими номерами. Люди з Криму доїжджали до межі, потім залишали машини у полі і далі пішки переходили межу. На будь-який попит завжди буде пропозиція — за машинами нібито пильнували підприємливі хлопці, які видавали якісь папірці. Спитав, як довго можуть стояти машини. По-всякому, буває і місяць, і довше, а одна машина вже два роки стоїть, наполовину розібрана. Кримчани могли б заїхати в Україну з російськими номерами, але треба розмитнювати машину, а це тягне не одну тисячу доларів.
 
Багато кримчан мають українські паспорти і користуються ними при поїздках на територію материкової України. Також люди мають закордонні українські паспорти, а хто ще не отримав такий паспорт, збирається його оформити, причому часто їздять спеціально з цією метою. Російська влада насильно  змусила багатьох жителів узяти російські паспорти, погрожуючи соціальними та іншими обмеженнями, але зарадити масовому добровільному отриманню жителями Криму українських паспортів не може.
 
Перетнувши адміністративну межу, попрямував на Джанкой і далі — на Судак. Зразу впала в очі відсутність у селах придорожніх базарів, ринок у Джанкої теж був порожній. У селі Садове Нижньогірського району раніше був великий овочево-фруктовий базар. Там завжди купували ящик бурих помідорів, довозили до Москви і до кінця листопада мали на салат добрі кримські помідори. Нічого такого зараз немає.
 
Прикрістю стала відсутність інтернету на смартфоні (картка Білайн). Виявляється, що «невід’ємна» частина Російської Федерації Республіка Крим вимагає роумінг. Навігатор не працював, попереджень про камери на дорозі не було, тож згодом на пошту прийшло два сповіщення про штрафи.

Колись тут був канал. Північно-Кримський 

На каналі, по якому до Криму раніше йшла дніпрова вода, відкрилась сюрреалістична картина — русло заросло очеретом, гідротехнічне устаткування занедбане. Питання з водою для Криму зависло і навряд чи буде розв’язане у найближчому майбутньому. Апологети «кримнашу» обурюються, мовляв, Україна не дає воду. А чи думали про воду, коли, скориставшись безпомічністю України, захопили Крим, і чи продумали взагалі ці апологети всі наслідки «возвращения в родную гавань»?!
 
Питання Криму в російсько-українських відносинах принаймні при нинішній російській владі уперлося в глуху стіну з обох боків. Крим вважається невід’ємною частиною і Росії, і України, про що записано в конституціях держав. Не треба багато мудрості, щоб усвідомити неможливість зміни сьогодні чи завтра тієї чи іншої конституції. Російська влада взагалі вважає, що питання Криму закрите і ніколи не постане. Але відомо, що ніколи не треба говорити «ніколи». Історія дає багато прикладів неочікуваних подій. Чи багато хто міг передбачити швидкий розвал Радянського Союзу?!

Хто ж виграв від анексії півострова Росією?

До Нового Світу доїхав уже затемно. Господиня, в якої наймали житло раніше, була заскочена моєю появою — все ж минуло шість  буремних років. Зразу ж запитав, чи багато виграли після приєднання до Росії. У відповідь  — «зате тут мир», що деякою мірою скидалося на відповідь «зате у вас негрів вішають», коли американці піднімали питання стосовно свобод і життєвих стандартів у Радянському Союзі. Давалася взнаки пропагандистська промивка мізків про наміри українських радикалів нібито затіяти бучу в Криму. Як кажуть — із хворої голови на здорову. Господар же журився від погіршення екологічної ситуації в селищі. Раніше тут була селищна рада, яка дбала про благоустрій. Зараз же місцеве самоврядування ліквідували, ради немає, зробили, як у Росії, все вирішується в Судаку, а там до Нового Світу руки не доходять. Хоча відстань між ними — 3 км. Таку ж ситуацію спостерігав у селищі Виноградове.
 
Щоб отримати відповідь на питання: «Хто ж виграв від анексії півострова Росією?», намагався, як губка, вбирати враження, розмовляти з різними людьми, інколи буквально чіплявся до них. Однозначних думок, відповідей не було. Індивідуальному підприємцю, продавчині сувенірів у заповіднику, стало краще, бо її гнітила бухгалтерська документація українською мовою. Жінки, які продавали фрукти, овочі на стихійних розкладках, казали, що їх ніхто не питав і краще не стало. Літня жінка приїхала з чоловіком, військовим, із Сибіру, має, за її словами, підвищену пенсію (12 тис. 600 руб.), журиться, що купились на обіцянки високого грошового забезпечення, побігли на референдум. Щодо української мови сказала, що сама не розмовляла, але тиску не відчувала, а мова їй подобалась. 
 
На ринку розмовляв із кримськими татарами, які не дуже охоче йшли на контакт. Зрештою трохи розговорились, нарікали на жорсткий прес наглядових органів, набагато важчий, ніж при Україні. У виборах, інших заходах влади татари участі не беруть, в більшості налаштовані проукраїнськи, схожі на стиснуту пружину, яка при певних обставинах може і боляче вдарити. У Виноградові українка, власниця досить великого господарства, висловила думку, що найперше треба було дати в Криму національну автономію кримським татарам і цим запобігти всіляким маніпуляціям щодо приналежності півострова, референдумам.

А ціни — кусаються!

Оскільки для більшості населення думки приходять через холодильник, почав вивчати ціни. На м’ясо, сало ціни можна порівняти з московськими, від 400 руб. і 300 руб. за 1 кг. Якщо читач стоїть, нехай присяде. Ціна за 1 кг бананів — 175 руб., лимонів — 160 руб., грецьких горіхів — 350 руб., помідорів — від 100 руб. Можливо, ціна бананів визначається збільшенням перевалочних пунктів, пряма доставка морем обтяжена через санкції.
 
Уздовж дороги на Судак тягнуться нескінченні виноградники, а мінімальна ціна винограду — 100 руб. за 1 кг (приблизно 40 грн. — Ред.). І це в Криму, в пору золотої осені, на початку жовтня!
«Розвиднюватися» для людей у Криму почало десь через два роки після ейфорії «возвращения в родную гавань».
 
Наведу спостереження чоловіка, який приїхав у Крим із Сахаліну в 2016-му: «Хочу поделиться первыми впечатлениями о жизни местных жителей после того, как стал «крымнаш». Могу с уверенностью сказать, что изоляция полуострова чувствуется весьма ощутимо. Во-первых, цены в Симферополе, как я полагаю, наверное уже превзошли сахалинские.
 
По крайней мере, мясные и колбасные изделия, а также молочные продукты в данный момент держатся примерно на том уровне, что были на Сахалине в декабре (на момент моего отъезда 18.12.). Десяток яиц на рынке стоит от 70 до 85 руб., в то время, как на Сахалине я еще в декабре покупал за 65 руб., притом это были отборные. Цены на овощи и фрукты здесь не намного ниже, что трудно объяснить, поскольку они выращены здесь, в Крыму. Сегодня купил 1 кассету к бритвенному станку и отдал «всего» 250 руб., в то время, как на Сахалине брал комплект 4 шт. за 750-800 руб.
 
Но проблема не только в ценах, а в том, что Крым в связи с европейскими санкциями оказался блокирован финансово. Представляешь, я не могу воспользоваться деньгами, которые храню на пенсионной банковской карточке в Сбербанке, поскольку здесь нет ни одного отделения Сбербанка, а все банковские карточки «Виза» заблокированы. При мне мужик в возрасте очень возмущался, что не может отправить на Херсонщину деньги детям, а затем ушел на автовокзал в надежде передать деньги через водителя автобуса...»
 
Я мав мороку при оплаті бензину на АЗС, поки знайшов заправку, де міг розплатитись карткою Тіньков-банку. Місцеві підприємці змушені отримувати банківські картки поза Кримом, наприклад в Анапі.
 
Щодо туристів — кажуть, що кількість зменшилась, хоча брендові місця на зразок Нового Світу втратили менше, а потерпіли менш розкручені, такі як Морське, Малореченка та ін. Раніше переважали машини з українськими номерами. Зараз таких мало. Туристів зустрічав головним чином із Росії, всі скаржились на високі ціни. Раніше росіяни міняли рублі на гривні й відчували себе панами, приміром як американці у Москві, які поміняли долари на рублі. Сьогодні росіяни тратять свої кревні напряму, а ціни ще й як кусаються. 
 
Валерій СЕМЕНЕНКО
Крим—Москва