Стравінський на роздоріжжі: як туристів і меломанів заманити у збережений будинок всесвітньо відомого композитора

22.10.2019
Стравінський на роздоріжжі: як туристів і меломанів заманити у збережений будинок всесвітньо відомого композитора

Барельєфні зображення Ігоря Стравінського у 2019 році з’явилися у Києві й Устилузі.

«Не очікувала, що дівчатам сподобається балет», «А що, й Коко Шанель згадували?», «Такого за свої 50 років тут не пам’ятаю» — це лише кілька відгуків про «Устилуг Стравінський Fest», який погожого жовтневого дня відбувся у волинському містечку на кордоні з Польщею, де знаменитий композитор у родинному будинку літував і творив музику із 1907 по 1914 роки.

 

Переважно місцеві мешканці майже три години поспіль із непідробним інтересом слухали і дивилися «Історію солдата» Львівської філармонії, «Жар-птицю» і «Весну священну» харківської Національної «Схід Opera». Стільки музики Ігоря Стравінського одночасно Устилуг точно не чув! 

 

Сучасники цей населений пункт знають здебільшого за міжнародним переходом Устилуг—Зосин. Утім територіальна громада хоче привернути увагу до його культурницького спадку, щоб стати розвинутим прибутковим туристичним центром. 

Волинські мотиви «Весни священної»

Упродовж життя Ігор Стравінський був громадянином трьох держав: Російської імперії (частиною якої була волинська земля), Франції та США. Зі своїх 88 років у Російській імперії композитор прожив трохи більше 30. Із 1910-го почав надовго затримуватися за кордоном, а початок Першої світової війни назавжди відрізав його від місць дитинства та молодих років. 
 
Закордоння з дитинства не було дивиною для сина відомого оперного баса Федора Стравінського, який дебютував на сцені Київської опери, а згодом став провідним солістом Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі, виконуючи загалом партії у 59 операх, зокрема Мефістофеля у «Фаусті» Гуно й Орлика у «Мазепі» Петра Чайковського.
 
Ігор Стравінський згадував, скажімо, про те, що уже після 1892-го (тобто з 10-річного віку) батьки брали його із собою у Німеччину на відпочинок. 
 
Дорогу в широкий мистецький світ для Ігоря Стравінського проклали «Російські сезони», які організовував успішний менеджер Сергій Дягілєв. Завдяки тим закордонним гастролям Ігор Стравінський співпрацюватиме і з Пабло Пікассо, і з Коко Шанель, й багатьма іншими.
 
«Жар-птицю» Стравінського показали у проєкті у 1910-му. Уже наступного року — «Петрушку». 29 травня 1013-го — дата показу в Театрі на Єлисейських полях«Весни священної», яку, щоправда, першого разу паризька публіка не сприйняла. 
 
Немало натхнення для створення музики, зокрема балетних шедеврів Ігоря Стравінського, народжувалося саме в Устилузі. Так, за його спогадами, відомо: початковий задум балету «Весна священна» (спершу він мав назву «Велика жертва») виник навесні 1910-го; композитор його реалізував спільно з художником Миколою Реріхом.
 
Уже через рік у листі від 13/26 09.1911 р. Стравінський повідомив, що почав писати музику для вступу і «Весняного ворожіння». Обряд язичницького жертвоприношення, де Обраниця «затанцьовує» себе до смерті, з уяви Ігоря Стравінського перевтілився у балет 1912 року. 
 
 
«Я почав думати про теми «Весни священної» відразу після повернення в Устилуг, передусім про тему «Весняного ворожіння», — читаємо у спогадах. — ...Не можу сказати точно, яка частина «Весни» з’явилася в Устилузі, оскільки в мене не залишилося начерків, але знаю напевно: на початкову мелодію фагота я натрапив незадовго до від’їзду звідти у Кларан (поселення у Швейцарії. — Авт.)».

Якого роду-племені

Емігрував Ігор Стравінський з імперської Росії у 1914-му. У 1922 році ще дозволили виїхати за кордон його матері. Трохи не відразу після смерті Леніна від міністерства народної освіти «товариш Стравінський» навіть отримував запрошення подиригувати концертами у Ленінграді, його твори ще виконували в роки непу. А опісля кілька десятиліть у СРСР на його музику, шельмуючи, наклали табу. 
 
Крига дещо скресла після смерті Сталіна. Композитору дозволили візит у Москву і Ленінград в його ювілейний рік 80-ліття у 1962-му. В УРСР тоді не пустили. 
 
Із 1959 по 1969 рік у США з’явилися 6 книг розмов Ігоря Стравінського з Робертом Крафтом — диригентом і музичним критиком, який став біографом композитора: Conversations with Igor Stravinsky (New York, 1959), Memories and Commentaries (N.Y., 1960); Expositions and Developments (N.Y., 1962); Dialogues and a Diary (N.Y., 1963); Themes and Episodes (N.Y., 1967); Retrospectives and Conclusions (N.Y., 1969).
 
Перший переклад російською найголовніших тез з опублікованого ще у СРСР в одному томі вийшов через кілька місяців після смерті Ігоря Стравінського у 1971-му, до того відбувалося перманентне узгодження з композитором упродовж попередніх чотирьох років, яке було нічим іншим як цензурою.
 
Це уточнення важливе для того, щоб розуміти, що Ігоря Стравінського починали повертати в історію музики на територію Радянського Союзу саме як російського композитора. 
 
Тема родинно-кровного і творчо плідного зв’язку Ігоря Стравінського з Україною чутно почала звучати у 1980-х завдяки волинським музико- та краєзнавцям. Скрипаль-віртуоз Богодар Которович в одному з інтерв’ю ще в кінці 1970-х пообіцяв підтримати ідею проведення фестивалю сучасної музики з іменем Стравінського. 
 
Свідченням такого зв’язку були не лише прижиттєві спогади композитора про Волинь і Київ, а й будинок в Устилузі, побудований за його кресленнями, де молодий маестро написав півтора десятка цілісних творів, частково — «Весну священну», тут збирав матеріали для «Весіллячка».
 
Звели «мизу» на зразок швейцарського шале за власним проектом Ігоря Стравінського у 1907-му, після 1,5 року після його одруження з уро­дженою киянкою Катериною Носенко, двоюрідною сестрою, з якою знався у цих краях із 10-літнього віку. З матір’ю та братом на Волинь малий Ігор до родичів уперше завітав ще у 1890 році.
 
До речі, життєві шляхи великої родини Стравінських-Носенків пронизували всю територію України — від Слобожанщини через Поділля до Волині і від Зеньківа через Київ до Ялти та Одеси.
 
На межі кінця ХІХ — початку ХХ століть Устилуг Володимир-Волинського повіту Волинської губернії був провінційним містечком із двома свічковими і спиртоочисним заводами, гуральнею, цегельнею, тартаком, торфорозробками, де були православні церкви і синагоги; працювала митниця. Мав там свої заможні маєтності із 1887 року київський лікар Гаврило Носенко.
 
Його донька Катерина, уже будучи дружиною Ігоря Стравінського, заснувала в Устилузі лікарню.
 
Будинок Ігоря Стравінського в Устилузі.
 
Ігор Стравінський вважав, що його прізвище походить від назви притоки Вісли — Страви у Східній Польщі, констатуючи, що первинним варіантом було «Сулима-Стравінські» — поєднання з ще однією назвою притоки тієї ж річки. Біографи ж згадують дворянський рід, який ішов від запорозького гетьмана Івана Сулими, котрого стратили у Варшаві у 1635 році за руйнування зведеної поляками для ізоляції Запоріжжя і Дону від України фортеці Кодак (була розташована за 10 км нижче від міста сучасного Дніпро). 
 
«Сулима-Стравінські були землевласниками у Східній Польщі із тих часів, із яких це вдалося дослідити. У часи царювання Катерини (а це вже 1762-1796 роки. — Авт.) вони перебралися із Польщі в Росію», — читаємо у спогадах композитора.
 
Кирило Холодовський — дід зі сторони матері Ігоря Стравінського — народився у Києві. Був міністром землеробства.

Повільне повернення Стравінського в Україну

Після Другої світової війни в устилузькому будинку Стравінського розташовувалася комендатура. Тоді добудували другий поверх. Згодом будівля ставала гуртожитком і складом.
 
Опісля здоровий глузд взяв гору і в «старій мизі» запрацювала дитяча музична школа. Перша музейна експозиція відкрилася тут у 1990-му. І лише 2012 року, коли стеля прогнулася настільки, що це загрожувало учням місцевої школи мистецтв, розпочалася вкрай необхідна реставрація. 
 
Нині на першому поверсі облаштовані дві інформаційно насичені кімнати музею із переважно фотокопіями документів і світлин, а також меморіальний кабінет; частина експозиції розміщена в актовій залі й у просторому коридорі, де в останній День музики, першого жовтня, з’явився й новий барельєф Ігоря Стравінського від ювелірного дому — копія київського, який установили у столиці трохи раніше на будинку на вулиці Лютеранській, 28/19. (Це настінне зображення київська влада називає першим монументом проєкту «Видатні особистості, які змінили світ»). 
 
Ініціатором ідеї відкриття меморіальної дошки, яка засвідчила би незаперечний факт тісного зв’язку Стравінського з Києвом і Україною, ще понад 20 років тому став відомий український диригент Ігор Блажков, який студентом 1959-го наважився листуватися із заокеанським Маестро і якого навіть виключали з консерваторії (благо, на півроку) та позбавляли стипендії імені Чайковського за підготовлене виконання «Жар-птиці».
 
Але упродовж десятиліть ні підтримка видатних діячів, ні багаторазові звернення до влади про увічнення пам’яті Стравінського у Києві не знаходили розуміння у чиновників.
 
Тим часом архівні дослідження Ігоря Блажкова, який останні понад 15 років мешкає у Німеччині, встановили історичну справедливість: документи підтвердили, що саме на вулиці Лютеранській, 28 (тодішній Анненській) у Києві, у будинку Носенків у 1883 році мешкав із батьками однорічний майбутній композитор, і саме звідти в липні 1914-го Стравінський виїхав назавжди за кордон.

Що треба для поломництва

Із 1994 року у Луцьку завдяки старанням ентузіастів організовують музичний фестиваль «Стравінський та Україна». Нещодавно, 14 жовтня, завершилася маштабна програма вже шістнадцятого такого багатоденнного марафону високого мистецтва — концертом за участі народного артиста України, того самого диригента Ігоря Блажкова, який особисто листувався з Ігорем Стравінським, за що був невиїзним із СРСР трохи не 30 років.
 
Загалом у рамках останього фестивалю «Стравінський та Україна» відбулося 14 заходів, 11 з яких — концерти. Майданчиками проведення стали Луцьк, Устилуг, Камінь-Каширський, Ковель та Маневичі.
Ігор Стравінський на ґанку будинку в Устилузі записує лірника.
 
Одночасно 12 жовтня в Устилузі проходив і перший «Устилуг Стравінський Fest», проведення якого стало можливим завдяки проєкту урядових конкурсних грантів для територіальних громад «Малі міста — великі враження».
 
Він об’єднав три складові. Перше — видовищні високопрофесійні покази балетів «Жар-птиця» і «Весна священна» Ігоря Стравінського та інсценізацію з «живим» музичним супроводом його «Історії солдата» на зведеній сцені і концерт юних музикантів.
 
Друге — сучасне перезавантаження сайта Музею Ігоря Стравінського в Устилузі (він уже змінився візуально, але ще поступається наповненням у порівнянні з дуже змістовною експозицією, з якою відвідувачі можуть ознайомитись у кімнатах, де мешкав Ігор Стравінський).
 
Третє — ремонт Будинку культури, що став можливий завдяки співфінансуванню з місцевого бюджету, яке можна спрямовувати на капітальні видатки.
 
Загальний бюджет трьох складових, за словами Світлани Дубицької, заступниці міського голови Устилузької МТГ, співзасновниці фестивалю, — 2 млн 80 тис. грн (із них власне на фестиваль спрямували 950 тис. грн).
 
«Сподіваюся, прекрасний почин не буде одноразовим, адже необхідно реалізувати проєкт благоустрою території музею-садиби, відновити скульптурний портрет композитора за моделлю Олега Байдукова ( викрадений після першого фестивалю 1994 року), завершити історичний ареал, що включає «Стару мизу» і оригінальну оселю Бєлянкіних— Носенків, зробити «місто на кордоні» місцем паломництва для меломанів Центральної і Східної Європи з допомогою «фестивалю тисячі стилів» на пленері, скажімо, до дня народження композитора 17 червня», — так прокоментував появу локального «Устилуг Стравінський Fest» Василь Ворон, художній керівник фестивалю «Стравінський та Україна».
 
Від Устилуга до польського Любліна — лише близько півтори сотні кілометрів, до Варшави і Кракова — менше 400. За яких умов ці найближчі сусіди могли би зацікавитися Устилугом? Польща вже не перший рік заманює сучасними музеями, одна з перших у кількох таких закладах пропонує аудіогіди з українською мовою.
 
Поляки, як й інші іноземці, могли би зацікавитися Стравінським, неординарні життя та творчість якого би представляли в інтерактивному великому просторі поряд із модерною концертною залою, яку би постійно заповнювали різноплановими і різножанровими концертами українських та зарубіжних виконавців (уточнимо: Київ — за 5,5 години їзди, а до Луцька і Рівного взагалі рукою подати).
 
Ще би у такому новому культурницькому центрі можна було облаштувати зону історичної пам’яті (зовсім поряд — Володимир-Волинський із 1000-літньою історією, де порівняно недавно виявили масові захоронення на Валах, які змусили назвати місце «другою Катинню»).
 
Зрозуміло, що масштабним будівництвом культурницько-мистецького центру в Устилузі спільно мали би опікуватися вітчизняні Міністерство культури, молоді і спорту та Міністерство розвитку громад і територій разом із місцевою владою. За великого бажання його можна було би спорудити до 17 червня 2022 року, коли святкуватимуть 140-річчя з дня народження громадянина трьох країн Ігоря Стравінського, у чиєму житті Україна стала особливою музою. 

  • Богдан Поліщук: сценограф, який став режисером

    Про Богдана Поліщука сьогодні більше відомо як про художника-сценографа, або як художника-ілюстратора. Ще навчаючись у Національній академії образотворчого мистецтва, він разом зі своєю майбутньою дружиною Оленою Рачковською (нині – Поліщук) започаткував Незалежний Театральний журнал «Коза». >>

  • Польський композитор Кшиштоф Пендерецький помер у віці 86 років

    Знаковою подією для культурного життя Києва був останній приїзд до України 29 вересня 2018-го Кшиштофа Пендерецького, який за диригентським пультом представив свій монументальний твір Credo (1997-1998) за участі польських солістів і українських хорів та оркестру. >>

  • Третя «ГРА»: продовжують змагатися 28 вистав із 9-ти міст

    У Міжнародний день театру Національна спілка театральних діячів оприлюднила лонг-лист учасників третього Всеукраїнського театрального фестивалю-премії ГРА. Із 83 заявлених гравців експерти визначили 28 кращих. Саме вони продовжать боротьбу за національний театральний Оскар. >>