Особистість і влада дуже взаємопов’язані. Скажімо, у двох сусідніх державах президентами стали люмпени-пролетарі.
Перший — вихований на імперсько-шовіністичній ідеології великої Росії, пройшов чекістський вишкіл, практику роботи і поставив перед собою мету відновити російську імперію, сконцентрувавши у своїх руках усю державну владу.
На здійснення цієї мети він поставив усі ресурси держави та ідеологію так званого «руского міра». Насамперед він створив сильну армію і завдяки «Газпрому» та іншим монополіям, що базуються на природних багатствах, поставив у залежність від російських енергетичних ресурсів Європу. Знаючи, що все у світі вирішується завдяки грошам і силі, Путін порушив усі міжнародні домовленості, що забезпечували мир у Європі та світі.
Практика відносин Росії із Заходом показала, що Путін не помилився. Західні держави щодо агресивної політики Росії спроможні тільки на «глибоке занепокоєння», а застосовані проти неї санкції не завдають їй значних збитків, що провокує, у свою чергу, Путіна на більш жорсткі дії щодо України чи Сирії. Тому Путін може зважитись на будь-які воєнні авантюри, знаючи, що Захід не зможе йому протидіяти через своє боягузтво.
Другий президент — люмпен-пролетарій Янукович — пройшов вишкіл у зеківських колоніях і також засвоїв, що все вирішують гроші і сила. Для цього сконцентрував усю владу у своїх руках, свої дії направив не на розбудову держави, яка йому була чужа, а на особисте збагачення.
Він відчував себе васалом Путіна, знаючи, що той має компромат на нього, тому поступово здавав Україну (Харківські угоди, посади для росіян у СБУ, Міноборони тощо). Янукович не врахував волелюбність українців, що призвело до Майдану і втечі президента до Росії.
Влада, як світська, так і релігійна, для окремих осіб стоїть на першому плані, її не кожен спроможний безболісно віддати. Так, патріарх Філарет багато зробив для України, створивши УПЦ КП, яка переросла в самостійну автокефальну православну церкву України (ПЦУ), здобувши Томос від Вселенського патріарха, але не може ніяк змиритись із втратою влади над ПЦУ, як це свого часу зробив патріарх УГКЦ Гузар.
А ось президент України Порошенко ввійде в історію як будівничий армії, державного статусу української мови, Томосу (а ще — «безвізу», асоціації з Євросоюзом). Це — кити, на яких стоїть будь-яка незалежна держава.
Новий же президент Зеленський двічі порушував закони України, ще будучи кандидатом у президенти, — не прийшов на дебати у телестудію і показав свій бюлетень на виборчій дільниці.
Вже після обрання у зверненнях до Верховної Ради ображає чинних депутатів, мабуть, не розуміючи, що всі його майбутні позитивні дії на посаді президента залежать так чи інакше від співпраці з парламентом і Кабінетом Міністрів, а тому ставитись до них потрібно з повагою, адже в нас не президентська республіка, а парламентсько-президентська.
Якби ми завжди чинили за законами і Конституцією, то не втратили б Крим і частину Донбасу, ввівши своєчасно воєнний стан. Не завжди потрібно дослухатися до порад західних партнерів.
Україна б не стала незалежною, якби свого часу Рух дослухався порад президента США Буша-старшого. Ізраїль не став би державою, якби слухав західних партнерів. Тільки плідна робота всіх гілок влади, відсторонення від влади олігархів, реформи і продовження руху в ЄС і НАТО зроблять Україну розвиненою європейською державою.
