«Заборонений»: фільм про боротьбу до смерті і кохання Василя Стуса

Як і в поета Василя Стуса, в художньої стрічки про нього, яка вийшла у прокат 5 вересня із назвою «Заборонений», — непростий шлях.

 

 

У 2018 році зі сценарію фільму, який мав робочу назву «Птах душі» (поетична збірка з такою назвою засудженого радянською системою правозахисника, який відстоював за будь-яких обставин у 1960—1980-х українську мову і протистояв диктаторським проявам совєцької системи, так і не «вилетіла» з-за ґрат) видалили всі згадки про Віктора Медведчука, який у другому судовому процесі проти Василя Стуса формально був його адвокатом.

 

За протоколами, нинішній очільник проросійської партії «За життя» починав свою кар’єру зі слів: «квалiфiкацiю дiй Стуса вважаю вiрною». Це піддакування диктаторській владі у «Забороненому» звучить, але прізвище реального так званого адвоката не називається. (Як на мене, вмотивовано, бо маріонетки й прислужники мають іти у забуття).

 

Офіційна презентація фільму «Заборонений» у Києві відбулася в день пам’яті Василя Стуса. Український поет, чию творчість і правозахисну діяльність КДБ намагався тримати за ґратами, був серед претендентів на здобуття Нобелівської премії, але загинув у ніч на 4 вересня 1985 року в засланні в селі Кучино Чусовського району Пермської області. А посмертно «нобелівку» не присвоюють...

 

«Творці фільму зробили все можливе для того, щоб створити фільм про нашого геніального, великого поета і громадянина Василя Стуса, — сказала після перегляду журналістка Маргарита Довгань, шiстдесятниця, яка разом із чоловіком-скульптором Борисом Довганем увесь час дружила зі Стусами і нині підтримує стосунки із вдовою дисидента Валентиною Попелюх та його сином.

 

— Я ще вся там, у згадках тих давніх часів, у тих подіях, які торкалися часто-густо і мене. Велика подяка акторові Дмитрові Ярошенку, бо зіграти Василя Стуса — це треба бути самому людиною достойною і людиною з високим мистецьким духом, з мистецькою природою. Дмитрові це вдалося. Він зумів зіграти образ одного з найсильніших, найвеличніших людей нашої доби, проникнути в дух Василя Стуса».

 

Автори фільму розділили його на три частини. У перших двох «Київ» і «Суд» багато радянської символіки і портретів та документального відео з 1960-х, із піснями «хорошо в странє совєцкой жить».

 

Показують заборони «органів» не лише танцювати твіст, а й проводити вечір пам’яті Василя Симоненка, який помер у лікарні у грудні 1963-го (роком раніше він разом з Аллою Горською та Лесем Танюком привертав увагу до засекречених раніше місць масових поховань розстріляних НКВС на Лук’янівському в Києві та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні поблизу столиці, про останнє було зроблено тоді заяву до міської ради).

 

Починається кіно із зустрічі в київському метро Василя Стуса, аспіранта Інституту літератури імені Тараса Шевченка Академії наук УРСР, із майбутньою дружиною Валею Попелюх, яка вчиться на інженера-авіатора. Звучить досить багато віршів. Обраницю поета Алла Горська назве у фільмі «майже Попелюшкою». Хоча розкута й харизматична художниця не надто сподобалася дівчині. На що так само харизматичний головний герой «Забороненого» відреагував: «Ти що, ревнуєш?» 

 

Виконавці ролей Василя Стуса та Алли Горської грають справді так, що їм віриш: переконання і почуття цих людей щирі, які здатні захопити у свою орбіту. Як відкоментувала після перегляду одна з глядачок поважного віку, сучасниця показаних у кіно подій: і в Аллу, і в Василя багато хто закохувався. 

 

Не збiгається зі стилістикою двох перших частин фільму «Заборонений» завершальна третя — де показують події в таборі засуджених у Кучино. У колонії, де відбуває покарання Василь Стус, з’являється полковник КДБ iз Києва Віра Холод.

 

Цей персонаж художній, кажуть сценаристи. Про нього дисидент Василь Ов­сієнко, який у реальності перебував там у той же час, що і Василь Стус, каже «вигаданий».

 

Тим часом автори фільму згадують розповідь ще одного в’язня того табору Левка Лук’яненка, що нібито хтось приїздив у колонію перед смертю Василя Стуса, до кого його водили утаємничено на бесіди.

 

І сценаристи зійшли на манівці додумування про... сексуальну орієнтацію охоронців ув’язнених, перекручування драми окремих реальних засуджених, сцени про «баньку» і т.д. Хоча серед усього цього залишається переконливий образ незламного Василя Стуса. 

 

В основному про третю частину «Забороненого» стусознавець Вахтанг Кіпіані написав: «Режисеру, і це видно, хотілося зняти трилер і він при цьому пожертвував історичним тлом, яке набагато цікавіше і «кінематографічніше» за створене ним».

 

Чому важливо іти в кінотеатри дивитися художній фільм «Заборонений»? І чому поява цього фільму важливіша, аніж окремі ляпи? Із усіх мистецтв найважливішим є кіно, стверджував вождь пролетаріату — і мав рацію.

 

Якби жив на 100 років пізніше, обов’язково би згадав і про телебачення й інтернет, через які нині «сильні світу цього» — офіційні керманичі країн, такі як Путін і «сірі кардинали» на зразок Коломойського, Пінчука, Ахметова, Медведчука — намагаються обробляти мізки мільйонів людей.

 

Прихильники цивілізованих демократичних правил і державники всіх рівнів (від сільського вчителя до міністра і президента) розуміють: щоб не програвати на інформаційному полі, треба насичувати його Василем Стусом, Аллою Горською, героями Крут й іншими достойниками, які виступали проти свавілля загарбників і покидьків.

 

І при цьому мало важлива перука на акторці, що грає харизматичну Аллу Горську, яку називали душею шiстдесятництва. Бо як в тому анекдоті про таксі: вам «шашечки» чи їхати?

 

Нині для вітчизняної кіногалузі, яка позбавлена широкої мережі прокатних майданчиків, основне в загальному постійному й клопіткому рухові до незалежності від Росії і збереженні Україною державності — створити кожним фільмом інформаційний привід для згадування про найважливіше. Із цим «Заборонений» точно справився. А дорости до усвідомлення, ким був насправді Василь Стус, iще треба багатьом.