30 серпня відзначила 80-річний ювілей 25-разова чемпіонка України з лижного спорту серед ветеранів, багаторазова чемпіонка України з марафонського і супермарафонського бігу Анастасія Дойникова з Миргорода Полтавської області.
«Я не люблю такі дати святкувати. Бо це ближче до фінішу. А я ще хочу стартувати, і не один раз», — говорить ювілярка.
Тож свій день народження Анастасія Іванівна провела в тренуванні. Спочатку займалася з інструктором на тренажерах, згодом — греблею на човні, плавала в Хоролі, а закінчила 8-годинний спортивний марафон катанням на... спортивних роликах. І це при тому, що чотири місяці тому вона зламала дві кістки на одній нозі.
«Усе, на диво, чудово зрослося, і я поспішаю якомога швидше ввійти у форму — бігати, стати на лижі», — говорить Дойникова.
Спортом Анастасія Іванівна займається з дитинства. Вона народилася в Магадані, де місцевість в основному бугриста й скеляста, тому подолання перешкод було звичною справою для неї. Будучи студенткою Омського інституту фізкультури, всерйоз захопилася походами в гори. Вершини Криму й Карпат сходжені нею у довжину й ширину. І в 71 здійснила мрію — підкорила Ельбрус. А до 75-річчя подарувала собі підйом на Казбек — одну з найскладніших гірських вершин.
Але, каже, основа будь-якого виду спорту, навіть парашутного, — це біг. Він добре тренує серцево-судинну систему. Тому, де тільки може, говорить про те, що в школи слід повернути бігові норми, бо діти ростуть слабими.
Сама ж Дойникова 10 кілометрів пробігає менше, ніж за годину. Це її щоденна норма. У 59 вона ризикнула пробігти одразу 100 кілометрів по Пояса Слави навколо Одеси в честь звільнення міста від німецько-фашистських загарбників. І уклалася в 13 годин. Наступні 12 разів були для неї на годину коротшими.
Бувало, травмувалась. У цих випадках Анастасія Іванівна майже щодня включає до свого меню холодець, як от і зараз, і регенерація кісток відбувається доволі швидко.
Колишня інструктор ЛФК миргородського курорту Анастасія Дойникова вже давно не рахує своїх нагород. Говорить, вони її ніколи не цікавили. Медалі складає у господарську сумку й веде їм облік на... кілограми. Нині в неї 5 кілограмів «золота», «срібла» та «бронзи».
«Чомусь у нас так: пішов на пенсію, сів на лавочку, рік пожив — і до побачення. А треба рухатися, спілкуватися, словом, жити», — переконана іменинниця.
Хоча її такий активний спосіб життя, певно, не лише в натренованості, а ще і в генах. Предки рекордсменки по жіночій лінії доживали до 90, 100 і більше років.
