Геніальний романтик і козацький батько: У Дніпрі згадували Дмитра Яворницького біля музею, якому він присвятив десятки років

Дмитро ще студентом Харківського університету розкопував кургани і розпочав збирати майбутню музейну колекцію. Записував свідчення старих людей про козацтво (пісні, перекази), долав на човнах-довбанках Дніпрові пороги — напевно, хотів відчути те, що відчували запорожці, зрозуміти козацьку сутність. Він не раз ламав руки, був засипаний у кургані, а проте, будучи від природи фізично слабким, невтомно і завзято продовжував свою працю протягом… пів­століття.

 

Він шукав сліди гетьмана Калнишевського на Соловках. Писав статті про запорозьких козаків, читав лекції про них усюди, де йому дозволяли це робити — хотів зацікавити цією темою якомога більше людей. І це вдавалося: він заразив любов’ю до козацької минувшини Іллю Репіна — так з’явився шедевр «Запорожці пишуть листа турецькому султану», де він же, Яворницький, був натурою для писаря… 

 

І це лише кілька згадок про величезну працю цієї геніальної людини.

 

На вшануванні достойника у Дніпрі у день 79-х роковин по смерті біля його меморіального музею прозвучало: «Дмитро Яворницький є не лише нашим славним минулим, його праця осяює наш шлях у майбутнє. Бо його діяльність — яскравий приклад керування цим музеєм у ХХ столітті. Важливо, що в час декомунізації і перейменувань центральний проспект Дніпра назвали на честь Яворницького, і Дніпро — це чи не єдине місто в Україні, де центральну вулицю названо на честь музейника. Цим можна пишатися». 

 

Яна Тимошенко, директорка меморіального будинку-музею Дмитра Яворницького, сказала, що «ми згадуємо його насамперед як людину, бо найважливішою є пам’ять, яку по собі залишаєш. Дмитро Яворницький вражав силою своєї особистості, він є прикладом того, як багато може зробити одна людина. Обличчя міста Дніпро сформували дві людини — Олександр Поль, який розвивав тут промисловість, і Дмитро Яворницький, який творив соціальний і культурний напрям. Ніхто ні до, ні після них не досяг у цих галузях такого рівня».

 

Олесь Гончар 40 років писав про Дмитра Яворницького книжку «Великий луг», яка свого часу так і не була опублікована. Письменник описує Дмитра Івановича як людину, яка весь час хотіла щось зберегти: пам’ять, спадщину, історичні об’єкти, архітектуру. «Ми бережемо пам’ять і спадщину Яворницького і його праці, бо сам учений казав, що найбільше його турбує, щоб його праця не минула марно, не заросла полином, а знайшла відданих продовжувачів, — сказала Яна Тимошенко. 

 

Директорка музею нагадала, що є нагода згадати й інших знакових постатей. Так, 175 років тому народився Ілля Рєпін, який мав безпосередній стосунок до Дмитра Яворницького. Ці два митці унікально пов’язані, і, можливо, не було б такого великого художника, як Рєпін, який позиціонувався як росіянин, а присвятив себе козацтву. І це не випадково, а саме тому, що Яворницький умів як ніхто інший надихати людей, міг тримати їхню цікавість, захоплювати до останнього дня. Ілля Рєпін навіть свою останню картину, яку він не закінчив, присвятив козацтву. 

 

Дмитро Яворницький беріг пам’ять про Олександра Поля. Якби він не робив цього з 1890 року і до кінця свого життя — про цього достойника було б відомо зовсім мало, як і про інших діячів, які долучилися до творення нашого міста, що гордо нині зветься Дніпро.

 

Дослідник Дмитро Яворницький відомий як «козацький батько», і це зов­сім не випадково. Адже любов до Дніпрових порогів, до Запорозької Січі гнала його, тоді ще студента Харківського університету, сюди, потім вона гнала його як ученого, коли він жив у Петербурзі, до Дніпра, до задніпровських степів, які він любив, уявляв, як там їхали верхи запорожці і як вітер розмаював їхні оселедці. Цитати про це зустрічаються неодноразово у його листах. 

 

Він оспівував козаків. Фундаментальна праця «Історія запорозьких козаків» у 3 томах, «Історія війни запорожців», альбоми «З української старовини» та «Дніпрові пороги» — це лише частина його доробку, який зберігає дух козац­тва і передає його нащадкам. Саме про це і мріяв геніальний романтик Дмитро Яворницький.