Півсотні шуфричів знахабніли

17.07.2019

Знадобилося цілих 50 років, аби моя стурбованість заміною української мови на російський «язик» аж на 93-му році мого життя майже зникла після прийняття Верховною Радою України Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Через вагому причину я надзвичайно уважно спостерігав за перебігом засідань ВР щодо мовного питання, дивувався і захоплювався терпінням, витримкою Миколи Княжицького, президії ВР на чолі з Андрієм Парубієм, iз гидливістю і зневагою спостерігав за потугами ворогів української нації, які намагалися зняти з порядку денного розгляд цього закону. Автори закону вимушені були годити і вашим, і нашим. А на моє переконання, Закон про українську мову можна викласти однією фразою: «Головною ознакою ідентичності японської нації є японська мова, у Польщі — польська, української нації — українська, природно». 
Аби пояснити читачам «України молодої» таку мою стурбованість прийняттям Закону про мову, наведу витяг із вироку колегії Черкаського обласного суду: «Справа №1к-5, 1973 р. Вирок: ім’ям Української Радянської Соціалістичної Республіки, 1973 р. січня 12 дня судова колегія в кримінальних справах Черкаського обласного суду <...>, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкасах справу про обвинувачення Білоуса Василя Кузьмовича, 18.02.1927 р. народження, українця, з вищою освітою, до арешту працював контролером в Уманському об’єднанні «Сільгосптехніка», учасника Великої Вітчизняної війни, виключеного з рядів КПРС у зв’язку з цією справою <...>, встановила: Білоус В. К. в 1970 р., ознайомившись із листом І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», що має антирадянський зміст, спрямований на розпалювання національної ворожнечі між українським та російським народами і поділяючи погляди автора, систематично на протязі 1970-72 рр. розповсюджував наклепницькі вигадки, що порочили (стиль і правопис документа збережено. — Ред.) радянський державний та суспільний лад.
Симпатизуючи авторові листа «Інтернаціоналізм чи русифікація?», Білоус надіслав 4 березня 1972 р. телеграму в Спілку письменників України («Слава Івану Дзюбі! Ганьба правлінню Спілки! Читач Василь Білоус»), у якій славив І. Дзюбу і ганьбив Спілку за виключення останнього із Спілки письменників України.
У цей же день Білоус надіслав листа в газету «Літературна Україна», в якому вихваляв Дзюбу, стверджував, що на Україні проводиться політика насильницької русифікації, у зв’язку з чим занепадає українська мова — «головна суть України».
<...> Крім того, свідок Піскунов В. М. показав, що Білоус розпалював неприязнь між викладачами технікуму українцями та росіянами, вимагаючи від останніх викладання дисциплін тільки українською мовою. Піскунов також показав, що Білоус заявляв, що росіяни окупували Україну, що об’єднання України з Росією — це зрада українського народу.
На підставі наведеного судова колегія знаходить, що своїми діями Білоус вчинив злочин, передбачений ст. 187-1 КК УРСР. <...> Судова колегія приговорила Білоуса Василя Кузьмовича визнати винним та засудити до двох років у виправно-трудовій колонії загального режиму».
Після відсидки дворічного ув’яз­нення мені влада Москви заборонила працювати за фахом інженера і дозволила лише фізичну роботу з найнижчою зарплатнею. Мої діти зазнавали різних утисків, контроль КДБ дістав навіть моїх двоюрідних братів та сестер. Ось чому я з надзвичайно загостреною увагою спостерігав за пленарним засіданням ВР, яка ухвалювала мовний закон.
Спікер ВР Парубій та президент України Порошенко своїми підписами ввели закон в дію і водночас аж 50 народних депутатів оскаржили цей закон у Конституційному Суді України, аби його анулювати, відмінити. Хто ж ці 50 ворогів української нації? Локомотивом руху українців до відродження своєї незалежності стали українці Західної України, тієї частини нашої Батьківщини, що перебувала під окупацією Польщі, значно м’якшої, ніж окупація Росією. Західних українців не розстрілювали за носіння вишиванок, не розкуркулювали, не висилали в Сибір, не морили голодом у 1932-33 рр., їх оминули масові розстріли 1937-38 рр. Залякані нещадними й постійними репресіями українці підмосковної України повністю втратили здатність чинити опір. 12 січня 1973 р. на суд наді мною з Умані в Черкаси автобусом привезли 32 свідки мого «злочину»: викладачів педінституту, технікуму механізації та спеціалістів «сільгосптехніки» — людей, з якими я працював. Усі — з вищою освітою, вони дивилися на мене, свого колегу, члена КПРС, доброго сім’янина, владою Москви постриженого налисо, неголеного, в тюремній робі, під конвоєм п’ятьох автоматників, переляканими очима. 
Факт — залякані страхом жорстокої кари, страхом упокорені і збайдужілі підмосковні українці не стали в одну лаву з українцями Західної України і своєю байдужістю, а то й ворожістю посприяли приходу до влади в Україні ворогів української нації. Виявилося, що «зелені чоловічки» — це регулярне російське військо, яке сховало свої військові регалії. Серед 50 нардепів-скаржників до КС найпомітніший — політик Нестор Шуфрич. Від виборів до виборів він демагогією, хитрощами, обіцянками райського життя займає місце нардепа України і завзято протистоїть спробам патріотів своєї Вітчизни будувати українську національну незалежну державу. Політики-шуфричі зародилися в Україні ще до прийняття Акта про незалежність.
Вибори до Верховної Ради України 21 липня 2019 р. можуть стати останніми, де українці, маючи вагому кількість мандатів, будуть відстоювати державу українців, чинячи опір носіям ідеї формування з України денаціоналізованого прохідного двору для шуфричів з усього світу. У середовищі мислячих українців усвідомлюють, що українська нація вже в мішку, який шуфричі планують зав’язати. Зав’язкою слугуватимуть не лише утиски української мови, зневага до українських традицій та звичаїв, а головне — запланований шуфричами закон про розпродажу українських чорноземів закордонним власникам. Українські селяни без землі — це знищення Української держави.
Із довжелезного списку кандидатів у депутати ВР можливо, але важко відсіяти шуфричів. Дослухатись до голосу справжніх патріотів — це і є шлях до перемоги. 
Василь БІЛОУС
Умань, Черкаська область

  • Турбота про сиріт загиблих героїв —

    Доброго дня, рідні мої молодоукраїнці. Мої однодумці, як усе-таки чудово, що ви залишаєтеся для нас, читачів, завжди молодими, з жагучими серцями, незламними в боротьбі за українськість! >>

  • «Не ридать, а здобувать!»

    1917 року на Фінляндському вокзалі в Петербурзі-Петрограді-Ленінграді-Санкт-Петербурзі проплачений більшовиками натовп зустрічав Леніна, якого невдовзі буде проголошено «вождем світового пролетаріату». >>

  • Треба поговорити...

    Неодмінно треба, мій ровеснику з Росії, бо наші батьки і старші брати віддали своє життя у Другій світовій війні заради кращого життя для своїх нащадків. >>

  • Страшне в Одесі

    Страшне в Одесі. Загинуло 8 людей (за попередніми даними) в готелі Токіо Стар. Згоріли в пожежі >>

  • Ще не вмерла Україна

    Я чую знову і знову, що тому чи іншому моєму співгромадянинові не подобається наш національний гімн. А ви знаєте, що "кумір міліонов" таки поміняє і гімн, і прапор. Поміняє не з великої любові до прапору і гімну, а тому щоб продемонструвати всьму світові, що в Україні немає святинь, немає констант >>

  • Звільнення Безсмертного - це тактика малих поступок агресору

    Звільнення Романа Безсмертного відбулося через подачу ним об’єктивної актуальної ситуації на Донбасі. Вирішальною підставою для відставки, на мою думку, стала його заява про те, що після загибелі поблизу Маріуполя чотирьох морських піхотинців, Україні слід призупинити участь у мінському форматі >>