Протуберанці
Піском гарячим час стікає поміж пальців...
Липнева заметіль. Спекотне небо спить,
А сонце вже кипить, його протуберанці
Торкаються пітьми космічної на мить.
Пульсує у віках вселенське диво-серце;
Лягає світло-тінь щоразу в інший кут
І змінює земну матерію не вперше...
Було. Так буде. Ось проміння ясний жмут...
Єдині всі і все дотично- своєчасне
У просторі сердець, у вимірі чуттів...
В захмарних небесах величне світло щастя;
Живе своя краса, одна серед світів...
Побачиш вітражі, в яких нові обличчя
Являють новий день... Історія проста:
Молися, вір, люби і станеш трохи ближчим
Хоча би у словах до істини життя...
Олександр ВРУБЛІВСЬКИЙ
Житомир