Представник від народу

— Ти що, знову нализався? — просто за порогом перед Максимом, як гранітний постамент, виросла нестандартна фігура дружини Катрі.

 

Обійти її у Максима не було можливостей, а відштовхнути — сил. Тим більше що ноги, які все більше приймали яйцеподібну форму, відмовлялися тримати його безсилий тулуб.

 

— Я не нализався, а наде... гик..., наде... гик.

 

— Що ти розгикався?

 

— Не перебивай. Дай можливість висловитися представникові від народу.

 

— Як ти сказав? Представникові від народу? Ти — представник від алкоголіків, — Катря шарпнула Максима за піджак із такою силою, що він відразу опинився на дивані.

 

— То яке це ти слово проковтнув разом із гикавкою? Наде... чи недо... А, «я недопив», значить. 

 

— Я вже допив. Я чесно виконав свій громадський обов’язок. Я просто забагато наде... наде... наде... — Максим так і не склав докупи слово, яке заінтригувало Катрю.

 

— А чим воно відрізняється від слова «нализався»? — дружина як коршун нависла над Максимом.

 

— Попереджаю, за міжнародними правилами, лежачих не б’ють.

 

— Ти бач, як він заговорив. За міжнародними правилами... Ти міжнародний п’яничка, — Катря нервово роззула Максима і відразу жбурнула черевики у куток біля дверей.

 

— Я не п’яничка, — пробурмотів Максим. — Повторюю як представник від народу... Я сьогодні представляв громаду нашого містечка.

 

— Яку громаду і де ти її представляв? Що ти верзеш на п’яну голову?

 

— Коли я представляв, то був тверезий.

 

— Де це було?

 

— Де, де... У банкетному залі ресторану «Сто грамів». Прошу не теро... не теро...ризий мене. Бачиш, я втомився.

 

— Як тебе туди занесло? — Катря продовжувала допит.

 

— Офіційно. Від народу. Голова журі разів із десять, а може, й більше, говорив: «А що скаже представник від народу?» І всі повертали голови у мій бік. Мій голос був вирішальним. Отак, — і Максим укотре ткнувся носом у подушку.

 

— Саме твій голос? — Катря так влучно перекривила Максима, що аж самій сподобалося. — І що, крім тебе, нікого від народу не було?

 

— Був іще Павло.

 

— Отой смердючка?

 

— Ага. Але він після п’ятого бокалу зійшов із дистанції. Довелося віддуватися за двох.

 

— Так це що, було змагання п’яниць? — у Катрі аж засіпалися брови і рот перекосився.

 

— Ніякі не змагання п’яниць, — Максим силкувався підняти голову, щоб присісти. Але з того нічого не вийшло.

 

— Ти що, оголошення у під’їзді не читала?

 

— Яке оголошення?

 

— Там було чорним по білому написано: «Запрошуємо бажаючих представників від народу на дегустацію нових марок вин». Ось я там і представляв нашу громаду. Надегустувався ось так, — Максим провів рукою по горлу, чим і викликав чергову гикавку.