Пропаганда: на ТОТ влаштували «турне вдів окупантів»
На тимчасово окуповані території в межах пропагандистських заходів прибули вдови російських загарбників – своєрідне "турне вдів окупантів". >>
У Росії вперше опублікували радянські оригінали пакту Молотова—Ріббентропа
14.06.2019
Підписання пакту Молотова—Ріббентропа.
Російський фонд «Історична пам’ять» виклав на своєму сайті скани оригіналу пакту Молотова—Ріббентропа і секретний протокол до нього.
Ці документи отримані з історико-архівного відділу МЗС Росії. Зісканованих документів загалом шість. Перші два — сканування двостороннього пакту про ненапад між СРСР i Німеччиною від 23 серпня 1939 року (радянський оригінал російською мовою та радянський оригінал німецькою мовою).
Наступні два — сканування секретного додаткового протоколу до пакту про ненапад двома мовами. Також опубліковано роз’яснення до секретного додаткового протоколу російською та німецькою мовами від 28 серпня 1939 року.
Фальшивки і фальсифікатори
Історія з цими документами нагадує детектив у дусі радянських спецслужб. Адже їх існування довгий час заперечували.
У жовтні 1992 року голова Російського державного архіву Рудольф Піхоя підтвердив факт знайдення в кремлівських архівах оригіналів таємних документів, що доповнюють радянсько-німецькі угоди з серпня-вересня 1939 року. Серед них — секретний протокол і доповнення до нього. В лютому 1995 року оригінальний протокол був уперше показаний в Москві на виставці унікальних архівів iз 1939-1945 років.
У СРСР існування секретного протоколу, що зберігався в архіві ЦК КПРС, категорично заперечували. У 1992 році, після розсекречення архіву, він був виявлений істориком Дмитром Волкогоновим. Верховна Рада СРСР і німецький Рейхстаг не були обізнані з текстом «Секретного додаткового протоколу», він не був ратифікований парламентами і де-юре був особистою угодою Сталіна і Гітлера.
Цей договір визначав територіальні та організаційні деталі поділу Східної Європи: до Радянського Союзу відходили частина тодішньої Польщі, країни Балтії і Бессарабія, а Гітлер, отримавши таким чином «карт-бланш», уже за тиждень після його підписання напав на Польщу. Так почалася Друга світова війна.
Слід зауважити, що секретним цей протокол, про який не повідомили навіть Верховній Раді СРСР, яка ратифікувала Договір про ненапад, фактично ніколи не був. Уже наступного дня після його написання один з німецьких дипломатів, якого жахала думка про війну, повідомив про нього своєму американському колезі, зазначає «Німецька хвиля».
У 1946 році на Нюрнберзькому процесі про існування секретного додаткового протоколу між СРСР і Німеччиною розповів колишній статс-секретар німецького МЗС Ернст фон Вайцзекер. Це підтвердили інші обвинувачені, а один iз адвокатів навіть хотів оголосити текст цього протоколу, але йому не дозволили: представники обвинувачення з боку СРСР категорично заперечували існування секретного протоколу, назвавши його фальшивкою.
Через два роки, в 1948-му, таємний протокол по фотокопіях німецького оригіналу, що не зберігся, був опублікований у збірнику Держдепартаменту США «Нацистсько-радянські відносини. 1939 — 1941». Але в Радянському Союзі продовжували стверджувати, що це фальсифікація і що жодного додаткового секретного додатку до угод 1939 року («Про ненапад» і «Про дружбу і кордон») між СРСР і Німеччиною не існувало. Більше того, у відповідь на публікацію Держдепартаменту США в Москві випустили свою збірку під назвою «Фальсифікатори історії». Але що характерно: в ній не було жодного повного архівного документа, лише кілька фрагментів.
В’ячеслав Молотов, тодішній глава МЗС Радянського Союзу, який підписав пакт про ненапад і секретний протокол до нього, до самої своєї смерті в 1986 році заперечував його існування. Його аргументацію перейняв після нього й інший міністр закордонних справ СРСР — Андрій Громико: це фальшивка, оскільки документ офіційно не опублікований. Аргумент, що називається, беззаперечний: однієї офіційної сторони, яка його підписала (гітлерівської Німеччини), вже не існувало, а інша (Радянський Союз) узагалі заперечувала, що він є, і, зрозуміло, публікувати не збиралася.
Щоправда, в архівах німецького МЗС збереглася німецька версія протоколу, але паперовий оригінал начебто згорів під час бомбардування Берліна в 1944 році, і залишилася лише фотокопія. Насправді в архіві є і паперовий варіант. Однак походження цього примірника з підписами Ріббентропа і Молотова, міністрів закордонних справ Третього рейху і СРСР, точно не запротокольовано.
Документи, що ламають офіційну версію
Але чому так важливо було довести наявність цього секретного документа і чому в Москві з таким завзяттям відмовлялися визнати його існування? Рiч у тiм, що наявність домовленостей про поділ Східної Європи між двома диктаторами цілковито перекреслювало офіційну радянську версію про «миролюбного» Сталіна, який прагнув уникнути війни. А так він уже задокументовано поставав агресором, який разом iз Гітлером розв’язав Другу світову війну, анексувавши країни Балтії, частину Польщі, Бессарабію і Північну Буковину.
Про це писали не тільки західні історики, а й, наприклад, відомий радянський історик і публіцист Лев Безіменський, чиї публікації — як у радянській, так і в західній пресі — відіграли важливу роль у тому, що про секретний протокол заговорила радянська громадськість.
У 1989 році на З’їзді народних депутатів представники Естонії, Латвії та Литви зажадали від Михайла Горбачова оприлюднити цей документ. Горбачов відмовився: мовляв, в архівах Кремля його немає. Насправді пакет №34 «Особливої папки» з цим секретним додатком, який колись перебував у сейфі Сталіна, зберігався в Загальному відділі ЦК КПРС, і Горбачов, як наголошував Безіменський, знав про нього ще з 1987 року. Це підтверджує у своїх мемуарах і керівник справами Горбачова, пізніше путчист Валерій Болдін. За його словами, між ними йшла навіть розмова про знищення цих документів.
Але час брав своє, і в грудні 1989 року спеціальна комісія на чолі з Олександром Яковлєвим, а слідом за нею і З’їзд народних депутатів СРСР визнали існування секретного протоколу до договору між Радянським Союзом і нацистською Німеччиною.
Був опублікований і текст, — щоправда, не радянський оригінал, а німецький варіант. Тільки в жовтні 1992 року вже інший історик — Дмитро Волкогонов — дістався до папки №34. Він представив секретний протокол разом з іншими документами на пресконференції. Тому нинішня публікація документів — це навіть не крапка в тривалій дискусії (її давно поставлено), а радше можливість широкого загалу побачити те, що довгий час ховали за сімома замками.
