У Києві нагородили переможців кримсько-українського літературного конкурсу «Ми — діти твої, Україно!»

У Києві вже традиційно відбулося нагородження переможців кримсько-українського літературного конкурсу «Ми — діти твої, Україно!» імені Данила Кононенка. Цього року на церемонію нагородження організатори запросили 30 найкращих юних авторів, зокрема з Києва, Борисполя, Білої Церкви, Черкас, Запоріжжя, Львова, Харкова.

«Хоча конкурс має кримське коріння, важливо, що він одержав всеукраїнський статус», — констатує голова оргкомітету конкурсу, редактор газети «Кримська світлиця» Віктор Качула.

Літературний конкурс започаткували 20 років тому саме на базі єдиної україномовної газети. Це була ініціатива Данила Кононенка — голови Кримського відділення Національної спілки письменників, редактора відділу літератури газети «Кримська світлиця». Біля витоків стояли голова кримського Товариства української мови імені Тараса Шевченка Алла Петрова і тележурналіст Олександр Польченко. У той час виходив дитячий газетний додаток «Джерельце». Саме на його шпальтах друкувалися твори талановитих дітей, які пов’язали своє майбутнє з літературною творчістю. 

Спочатку конкурс набув розголосу і став популярним у Криму. Проте згодом у його історії була перерва. 

Здавалося, що після окупації Криму колишні однодумці Данила Кононенка мали б опустити руки, розчаруватися та назавжди відмовитися від проведення конкурсу. Проте слово «колишній» аж ніяк не вписується в лексикон цих одержимих ентузіастів, які своєю діяльністю демонструють усім, як треба працювати — попри все: зневіру, розчарування, апатію. Вони аж ніяк не колишні, а справжні, які не зрадили — ані себе, ані своїх побратимів. Зрештою, імена талановитих дітей, яких свого часу відкрив незабутній Данило Кононенко, є вже відомими в сучасній літературі. 

А твори дітей — вони дивовижні. І так би хотілося, аби здійснилася мрія Алли Петрової, яка вболіває за кожну дитину. Вона мріє про те, аби збірочки з творами дітей потрапили до кожної школи. «Адже це зовсім інше відчуття, коли ти читаєш рядки, написані твоїми однолітками», — переконана Алла Петрова.

Авторам творів по 15-16 років, а здається, ніби написано дорослими людьми. Так пише, скажімо, 16-літня Дарина Бондаренко — вихованка дитячої літературної студії імені Данила Кононенка (Кам’янка, Черкаська обл.), яка свої твори присвячує сучасним героям — ветеранам російсько-української війни. Юна поетеса закликає українців бути відповідальними за долю своєї держави: «Україно, що з тобою сталось?// Ти ж не принесла нікому зла.// А отрута лагідно підкралась,// Наче та зміюка приповзла.// Земле мила, вже тебе, святую,// недоукраїнці розп’яли.// Вибір «по приколу»?!// Просто всує,// Без вагань й жалів тебе здали?» 

 

Дарина Бондаренко нарис «Віра» присвятила своїй землячці з села Грушківка Кам’янського району Черкаської області Вірі Юрченко, яка зі студентської лави пішла на фронт. Твір написаний на основі реальних подій, про віру, добро і підступність: «Вчора приходив до командного пункту місцевий дід, приносив мед. Смачнючий, як ото на дідусевій пасіці під Грушківкою. Ой, як же пахло липою і гречкою! Як раділи ми всі — наче в дитинстві побували. Аж раптом через кілька годин почало різати в животі, пік нестерпний біль. «Що це за знак? — каже командир. — Невже оцей старенький міг отруїти, вчинити страшний злочин?» Виявилося — міг. Хлопців забрали до лікарні, яскравий образ дитинства згас... Залишилася гірка в’їдлива думка: зло не повинно керувати нами; ми солдати честі, маємо вірити у людяність і захищати її». Жорстока правда, народжена воєнним часом? Так, і цю правду мають знати сучасники, а надто однолітки юних конкурсантів. 

 

Спеціальний приз конкурсу — «Мальвову гілку» — за вірність кримській темі отримав учень 9-го класу (21 взвод) Харківської державної гімназії-інтернату «Кадетський корпус» Макар Шишенко. Його привітав відомий публіцист та письменник Валентин Бут, який переконаний, що літературну творчість курсант не залишить. 

 

У нарисі Макара «Я повернусь, мамо!» йдеться про хлопця, який свій вибір зробив, пообіцявши обов’язково повернутися на півострів: «Адже український Крим — це дивне, неймовірне місце, потужна точка енергії нашого народу, де встигли відчути все: і радість, і безвихідь, і горе, і біль, і гордість, і повагу. Український Крим — неймовірна свобода, гострі враження, незаймана природа, шедеври архітектури, чарівні волелюбні люди, які так палко чекають повернення додому. І головне, що скоро там не залишиться місця зраді, чужинській ідеології, спекуляції людськими душами, бо Крим був, є і буде українським!».

 

«Якщо є надія, що Крим колись повернеться, то завдяки цим дітям», — почула від одного з гостей. Сьогодні вони дають урок нам, дорослим. І вселяють надію, що колись засіяні зерна таки дають паростки. Тож варто не опускати руки та не зневірюватися.