24 травня збирається Синод Православної церкви України (ПЦУ).
За словами її предстоятеля митрополита Епіфанія, розглянуть ситуацію всередині новоствореної церкви, дадуть оцінку діям ієрархів i приймуть рішення для зміцнення єдності церкви.
Порядок денний другого після створення ПЦУ Синоду поставив її почесний Патріарх Філарет (Денисенко)— колишній глава УПЦ (КП).
Він заявив, що не має наміру ліквідувати Київський патріархат, а потрібно внести зміни до статуту ПЦУ, щоб замість дарованої Константинополем митрополії стати патріархією. Також Філарет розповів про порушення домовленостей iз ним iз боку Президента Порошенка і предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія.
Водночас визнання ПЦУ іншими помісними православними церквами затягується, а дії почесного патріарха можуть створити підстави для відкликання Томосу. Яка ймовірність цього, через що виникли розбіжності в церкви, а також чи можливе об’єднання всіх православних церков в Україні, ми поговорили з митрополитом Львівським Макарієм (Малетичем) — колишнім предстоятелем УАПЦ (Українська автокефальна православна церква), що об’єдналася з УПЦ (КП) до нової церкви.
— Чи не свідчать протиріччя, винесені Патріархом Філаретом у публічну площину, що в отриманні Томосу більше був зацікавлений Президент Порошенко, ніж духовенство?
— Почесний Патріарх Філарет на прес-конференції сказав, що Бог керує. Додам, що Бог керує за нашими молитвами, надіями і прагненнями. Єдиної автокефальної православної церкви прагнули понад 70% українців. Це прагнення відчув Президент Порошенко і взявся його реалізовувати. Ми вдячні і йому, і депутатам Верховної Ради за їхні зусилля. Також маємо дякувати дипломатам — нашим та іноземним. Думаю, що без підтримки провідних держав Вселенський Патріарх, можливо, не погодився б надати Томос. Хоча Президенту Порошенку я одразу сказав, що для нього це є ризикованою справою з точки зору політики. Так воно і сталося на виборах.
— Хто з іноземних дипломатів зустрічався з вами і про що говорили?
— Зі мною зустрічались дипломати різних країн. Розмова йшла про готовність отримання Томосу. На той момент я і наші архiєреї були до цього готові.
— Філарет заявив, що не збирається ліквідовувати Київський патріархат і міняти реєстрацію на ПЦУ. Чи змінила реєстрацію ваша церква, яка також увійшла до ПЦУ?
— Ми поки також не ліквідовані у державному реєстрі. Поясню, чому. Неправду говорили деякі державні чиновники, публічно заявляючи, що Київський патріархат ліквідовано. Рiч у тiм, що почесний Патріарх Філарет надав лише копії, а не оригінали документів, які необхідні для ліквідації. Коли мене попросили здати документи для ліквідації, я відповів, що до того часу, доки не побачу оригіналів з іншої сторони, не віддам своїх.
— Не вірите у ПЦУ?
— Віра у ПЦУ в мене тверда. Я й надалі робитиму все для єдності та розвитку церкви. Саме для цього і потрібно, щоб обіцяне виконували всі сторони, зокрема, щоб разом були ліквідовані УПЦ (КП) і УАПЦ. Я передбачив подібні труднощі, тому й відмовився від ордена Ярослава Мудрого, нагородити яким мене пропонував Порошенко. Не хотів, щоб мене разом iз Героєм України (Патріарх Філарет, якого Президент Порошенко нагородив цим званням у січні 2019 року. — «Апостроф») журналісти критикували за чвари у новій церкві. Якби тоді чинний Президент Порошенко спитав моєї поради, то я запропонував би йому, що перш ніж присвоювати звання Героя України владиці Філарету, необхідно було дочекатися, доки останній здасть оригінали документів для ліквідації УПЦ (КП).
— Як ставитесь до ідеї Філарета на Соборі змінити Статут, щоб замість митрополії вимагати патріархію?
— То є безглуздям! Церква, яка щойно отримала Томос, має не посади ділити, не двовладдя створювати і тим більше не Статут міняти, а гуртувати священиків i парафії, можливо, і з церкви, яка не приєдналася. Потім треба пожити разом, прибрати всі суперечки і вже після цього збирати Собор, щоб вносити зміни до Статуту.
— Потрібно узгоджувати зміну Статуту з Константинополем? Філарет стверджує, що ні, а дехто зi священиків та експертів пишуть, що тоді можемо втратити Томос.
— Все прописано в Томосі і Статуті. По-перше, в нас патріарха немає, немає Київського патріархату, а є Помісна церква. Восени 2018 року Вселенський патріарх надіслав листи владиці Філарету і мені, у яких називає його колишнім митрополитом Київським, а мене — колишнім митрополитом Львівським. Отже, ще до Об’єднавчого собору 15 грудня ми вже стали рядовими єпископами. Можна фантазувати, назвати себе почесним чи пожиттєвим патріархом, але є канони — правила церкви, прописані у Статуті. Для мене він не є грецьким, це є Статут нашої Помісної автокефальної церкви.
— Що вам відомо про домовленості про розподіл керівництва церквою: Філарет внутрішніми справами, а Епіфаній — зовнішніми? У присутності інших ієрархів це обговорювалось?
— Треба було тоді митрополита Епіфанія не предстоятелем обирати, а призначити керівником відділу зовнішніх відносин. Не може предстоятель не займатися церквою, щоб замість нього цим займався неіснуючий патріарх. Мені як єпископу таке навіть боляче чути.
— За словами Філарета, на першому Синоді духовенство хотіло його змістити. І його секретар це підтвердив перед журналістами, додавши, що таку ініціативу не підтримали архієреї. Ви були на тому Синоді?
— Був. І скажу, що тому священику після таких слів потрібно сповідатись і каятись у сказаному. Я заявляю, що навіть розмови не було про відсторонення владики Філарета. Інші архієреї вам те саме засвідчать. Були інші питання. Зокрема, митрополит Вінницький і Барський Симеон (перейшов від УПЦ до ПЦУ. — «Апостроф») говорив, що місто Київ потрібно закріпити за предстоятелем Епіфанієм, а Київську єпархію — за владикою Філаретом, на що Філарет відповів: Епіфаній матиме те, що до цього часу мав. І митрополит Епіфаній не лише погодився, а й стримував митрополита Симеона, митрополита Іоана Черкаського та Чигиринського, а також мене, щоб не сперечалися щодо цього питання. Так що владика Філарет повинен подякувати йому.
— Якщо є такі гострі суперечки, то як узагалі вдалося провести об’єднавчий Собор 15 грудня? Широкій громадськості таке не повідомляють...
— Так я вам першим і розповім. За ті три години Президент Порошенко тричі викликав мене. Приходжу — вони сидять у кімнаті по протилежні боки: Порошенко у кутку, а владика Філарет — під стіною і ставить умови, одну за одною. Спочатку, щоб митрополит Михаїл (митрополит Волинський і Луцький; зняв свою кандидатуру від КП на предстоятеля ПЦУ. — «Апостроф») зняв свою кандидатуру на предстоятеля. А чому митрополит Михаїл як архієрей Київського патріархату не може висуватися, владика Філарет не пояснював. Просто сказав, що то є його благословення. І я вмовляв митрополита Михаїла, щоб заради проведення Собору він зняв свою кандидатуру. Той погодився на це перед другим туром.
Йшла вже третя година. Мене знову покликали на розмову. Цього разу Філарет вимагав від мене гарантій, що архієреї УАПЦ голосуватимуть за митрополита Епіфанія. Я пояснив, що це неможливо при таємному голосуванні. Але він наполягав. Уже й Президент Порошенко просив мене поговорити з архієреями. Але архієреї відповіді мені не дали. А у Філарета виникла ще одна вимога. І вже не витримав я, сказавши йому, що не можна ставити стільки вимог, коли під Софією на площі чекають люди, політична еліта, а у Великій Софії чекає духовенство, яке зібралось на Собор!
— Якою була третя вимога?
— Значить, три церкви висували свого кандидата на предстоятеля. Від УПЦ (КП) був митрополит Епіфаній, від УПЦ (МП) — митрополит Симеон, і ми також мали запропонувати когось із архієреїв. Філарет говорив, що він чув, наче УАПЦ висуватиме єпископа Іларіона Рудника (єпископ Едмонтонський УПЦ Канади Константинопольського патріархату. — «Апостроф»). Він вважав, що потрібно обирати когось із українських архієреїв. З єпископів УАПЦ ніхто не хотів. Нарешті я вмовив архієпископа Харківського і Полтавського Афанасія, і той як добра людина та архієрей погодився, щоб тільки не зривати Собор. Після виконання цієї умови Філарет пішов на Собор.
— Як Філарет погодився не висувати себе на предстоятеля?
— Восени 2018 року я написав листа Вселенському Патріарху з проханням прийняти мене з єпископатом у лоно Константинопольської церкви і зазначив, що як предстоятель УАПЦ ніякі умови не висуваю. Тоді й Філарет змушений був так само написати. Таким чином, було підготовлено протоколи про те, що всі архієреї, крім нас двох, можуть висувати свої кандидатури на предстоятеля. І коли Філарет обурювався, чому він не може бути предстоятелем, митрополит Еммануїл (митрополит Гальский — екзарх у Києві від Константинопольського патріархату. — «Апостроф») показав йому того листа.
— У вас давні непорозуміння з Філаретом. Розкажіть, як то сталося.
— Він як предстоятель УПЦ — екзарх України (а тоді вся церква входила до Московського патріархату) у 1989 році заборонив мене загальною забороною з іншими священиками за те, що я вийшов iз підпорядкування Російськiй церквi і ввійшов у лоно УАПЦ. А коли у 1992 році митрополита Філарета не обрали патріархом Московським, він і сам відійшов від Російської церкви, проте заборону мене у священнослужінні так і не зняв. Патріарх Димитрій (був предстоятелем УАПЦ. — «Апостроф») пропонував йому приєднуватися до новоствореної УАПЦ, яка на 1992 рік налічувала 470 парафій у Львівській єпархії, 300 — у Тернопільській, 408 — в Івано-Франківській та багато парафій по всій Україні. Митрополит Філарет відмовився категорично.
— Що завадило об’єднанню у 2015 році?
— Я тоді перетерпів багато, але, дякувати Богу, вистояв. Філарет називав мене московським агентом. Його вже тоді підтримувала вся державна машина, ЗМІ були на його боці. Проте я й зараз переконаний, що якби у 2015-му я погодився на його умови, то ми б i досі не отримали Томосу.
— Що то були за умови?
— Поглинання — все під нього. Також Філарет наполягав на патріархії і, звісно, лише він — Патріарх. Я вже тоді розумів, що Константинополь на таке не погодиться. З 2000 року я домовлявся через митрополита Костянтина Багана (предстоятель УПЦ у США Константинопольського патріархату та первоієрарх УАПЦ у діаспорі. — «Апостроф») про зустріч iз Вселенським Патріархом: спочатку з митрополитом Костянтином, потім з архієпископом Всеволодом. Не Патріарх Філарет цим займався, а його архієреї їздили декілька разів до Константинополя за моєю домовленістю.
— Чому не їздив Філарет?
— Бо його там, напевно, не хотіли бачити в куколі. Запитайте мене, чому я не поїхав на вручення Томосу.
— Чому?
— Через Філарета. Мене внесли у список, але потім вирішили, що якщо він не їде, то й Макарія не буде. Філарет же не погоджувався стати збоку від новообраного предстоятеля Епіфанія при врученні Томосу. Але інші архієреї і я також не сприйняли би (а у Вселенській Патріархії, думаю, цього б не допустили), щоб необраний та невизнаний Патріарх отримував Томос.
— Вас усе влаштовує у цьому об’єднанні? Отримали інший кафедральний собор у Києві за те, що уступили Андріївську церкву Константинопольському патріархату?
— Мені прикро, що хоча Верховна Рада своїм рішенням віддала Андріївську церкву Вселенській Патріархії, але досі, як мені відомо, не укладено договір оренди між заповідником «Софія Київська» та Вселенською Патріархією. Є договір про стилобат, але ключі від нього, як стало мені відомо, не віддає почесний Патріарх Філарет. Щодо нашого кафедрального собору, то я розраховую на сприяння митрополита Еммануїла у передачі нам храму Спаса на Берестовій. За моєю інформацією, необхідні документи були підготовлені, але чекали на дозвіл від адміністрації Президента. Вже й Президент змінився, а ми чекаємо. Ми не проти були Кирилівської церкви і Теплої Софії (частина приміщень заповідника Софія Київська. — «Апостроф»), проте нам їх не пропонували.
— Чи дійсно існує загроза відкликання Томосу?
— Можливо, якщо таке неподобство продовжиться, якщо недіючий Патріарх продовжить у тому самому напрямі і його підтримуватимуть деякі політики, а обраний предстоятель, не діючи, буде мовчати.
— Як можна припинити таке неподобство?
— Ми як єдина Помісна церква маємо увійти у канонічне русло. Я запропонував зібрати Синод і звернутися до Вселенського Патріарха (за статутом він має вищий суд над кожним архієреєм) з проханням розглянути поведінку почесного Патріарха Філарета. Не всі зі мною погоджуються: говорять, що ми є самостійною церквою. Самостійні — зробіть самі! Не можете самі — звертайтесь до тих, хто може. Але не припустимо далі ганьбити новостворену церкву, яку 100 років прагнули український народ і духовенство. Далі предстоятель митрополит Епіфаній і члени Синоду мають прийняти рішення про молитовне поминання предстоятеля, а на Богослужінні з ним серед інших архієреїв збоку мають стояти колишні предстоятелі УПЦ (КП) та УАПЦ. Тим більше що до об’єднаної церкви приєднались два архієреї з третьої православної церкви. Ті рішення треба проголосувати, зафіксувати виставити на загал. Тоді і Константинополю буде приємно, і навіть Москва зрозуміє, що в нас у церкві встановлюється порядок.
— Ви не згодні з тим, що Україні з її православною парафією потрібна патріархія, а не митрополія?
— На патріархію можемо претендувати, якщо почнеться приєднання більшої частини третьої православної церкви. Думаю, що тоді і Вселенська Патріархія, і Помісні церкви (окрім Москви, звісно) не будуть цьому заперечувати. Невідомо, коли так станеться.
— УПЦ наполягає, що, за канонами, спочатку ви та інші єпископи мають повернутися у ту церкву, яку розкололи. Ви не згодні?
— Коли я ще був предстоятелем, то говорив Блаженнійшому митрополиту Онуфрію: «Ваше Блаженство, зробіть перший крок — відійдіть від Москви, і я одразу зроблю другий — прийду до вас на поклон і будемо об’єднуватись». А інакше про що може бути розмова?
— Що відповів Онуфрій?
— Що це не так просто. Я йому тоді сказав, як у далекому 1989-му я першим відійшов від Російської церкви. Я був простим священиком у Мостиському районі на Львівщині і відчував шалений тиск навіть від однодумців. Але я того прагнув і переконував. Через 2-3 тижні багато зі мною погодились. Митрополит Онуфрій, вислухавши мене, відповів, що все одно це не так просто. Ця розмова була ще до отримання Томосу. Тепер уже будемо об’єднуватись на рівних.
— А як же небажання Москви дати автокефалію УПЦ? Інші помісні церкви також поки не поспішають визнавати ПЦУ. Хіба не від цих факторів залежить об’єднання всіх трьох найбільших православних церков?
— Усе залежить від нас: від нашого предстоятеля Епіфанія, а ще більше — від ситуації в нашій церкві. Якщо будуть виникати такі чвари, нехристиянські поступки, які чинить почесний Патріарх, то ніхто до нас не прийде. Щоб було визнання, потрібно увійти у канонічне русло і щоб у новій церкві був порядок, послух. Проте для визнання ще дуже мало часу пройшло.
Ірина ГАСАНОВА
(Інтернет-видання «Апостроф»)
