У три зміни за партою: село Стобихівка вимагає нову школу

22.05.2019
У три зміни за партою: село Стобихівка вимагає нову школу

Батьківський пікет біля обласної ради.

Ось-ось відлунає останній дзвоник в українських школах, такий довгоочікуваний та радісний і для школяриків, і для батьків. Але не всі святкуватимуть його у гарному настрої. Принаймні мешканці поліського села Стобихівка, що на Камінь-Каширщині, точно. Їхні діти не мали торік свята першого дзвоника, а в школу не ходили майже до самих білих мух. Бо напередодні нового навчального року батьки оголосили безстроковий страйк, у такий спосіб прагнучи дотиснути владу, щоб у багатодітному селі в поліській глибинці розпочали нарешті будівництво нової школи, яку їм обіцяють уже багато років. Про батьківський бунт у Стобихівці розповідали, напевне, всі українські ЗМІ. І влада під тиском ніби здалася. Навіть пообіцяла, що фундамент школи-новобудови закладуть. Та ще один навчальний рік закінчується, а що буде з обіцяною школою — не знає ніхто. Оголошені тендери на її будівництво провалилися, й складається таке враження, що це зроблено навмисне...

Демографічний бум є, а вчитися ніде

...Коли років десять тому вперше потрапила у це село на моїй рідній Камінь-Каширщині, була вражена й неабияк здивована. Бо чекала побачити типову поліську глибинку зі старими дерев’яними хатками, непрохідними дорогами. А тут ніби в Європу приїхала: добротні сучасні будинки як з обкладинки журналів, просторі впорядковані двори, квітники. Звичайно, не всі двісті з гаком дворів виглядали так фешенебельно, були й скромніші, але... Вразили не лише будинки, а й те, що половина мешканців Стобихівки — це діти. А наро­джуваність у селі утричі перевищувала смертність! Вже тоді багато молодих сімей почали будуватися просто у лісі, бо після розвалу колгоспної системи тут катастрофічно не вистачає землі. Так виросла ціла молодіжна вулиця. Село у самісінькому закутку району, куди навіть «маршрутки» з обласного центру не їздили, мало б занепадати, а воно живе й розвивається такими темпами, що позаздрити можна. 
 
 
Стобихівська школа-рукавичка.
 
 
Особливість Стобихівки— тут діє потужна протестантська громада, до якої належить 90 відсотків мешканців села. Тому тут справжній демографічний бум. Із 240 родин, які там проживають, 97 мають п’ятеро і більше дітей. У сільській школі на 80 місць, яка розмістилась у колишній польській хаті й колгоспній конторі, навчається у три (!) зміни 252 школярики. Школа цілком чепурненька зовні, вона не є аварійною, але давно не задовольняє потреб села — надто тісна. Про спортзал, нормальну їдальню, вбиральню чи комп’ютерний клас місцеві школярі й не мріють. А ще підростає 206 дошкільнят, які через кілька років теж прийдуть до школи. І що тоді робити? Тому можна зрозуміти відчай батьків, які відважилися на відчайдушний крок — не пускати дітей до школи, поки не побачать котловану обіцяної школи. Та й страйкували вони не вперше.
 
 
Бо збудувати нову школу в перспективному селі обіцяють років із десять. Були вже й проекти, кошториси, викинуті на вітер гроші, а віз і нині там. Голова Волинської ОДА Олександр Савченко влітку 2018-го твердо пообіцяв селянам, що фундамент нової школи закладуть до початку навчального року. Та вже напередодні першого вересня приїхав у село і повідомив, що проект іще на експертизі, тож треба знов почекати. Це й збурило людей.
 
 
Першого вересня шкільний дзвоник у переповненій сільській школі так і не продзвенів — батьки школу зачинили на ключ. Цього разу вони вирішили не здаватися. Бо якщо можна з бюджету виділяти по 15 мільйонів доларів на будівництво елітної школи у Києві, де навіть сходи на вулиці підігріваються, то чому їхні дітлахи не мають права навчатися у людських умовах? Усі мають однакове право на освіту. Тим паче, що стобихівські батьки виконали умову, яку ставила їм влада — фінансово долучитися до будівництва. Вони створили благодійний фонд й зібрали своїх 600 тисяч гривень. 

Ліс ріжете, а держава має школу вам будувати?

Як виявилося, справа не лише в плутанині з проектами і нестачі грошей в обласному та державному бюджетах. Стобихівці не можуть пробачити ще одного — це село вже багато років є сумнозвісним лідером у Камінь-Каширському районі за кількістю приватних пилорам. Скільки їх тут сьогодні працює — сказати важко. Десь біля сорока. Звичайно, не всі вони пиляють ліс на промисловій основі, багато хто тримає лісопилку і для власних потреб. Та офіційно зареєстрованих, які сплачують податки, на пальцях можна порахувати. Цей пилорамний рай дозволив заробити декому з місцевих мешканців солідні капітали. Ще десять років тому мені в сільраді казали, що в селі є навіть свої підпільні мільйонери. 
 
 
А якщо ріжете ліс і не платите податків, чому держава має будувати вам школу? На це весь час непрямо, але натякали волинські чиновники. Але якщо за стільки років державні структури не навели лад із пилорамами — то це вже питання до влади. Щоразу, коли новий голова облдержадміністрації на Волині сідав у керівне крісло, він обіцяв навести лад у лісі й закрити нелегальні пилорами. Проходило трохи часу — і тему спускали на гальмах. А підпільні пилорами як різали ліс, так і ріжуть. Не один десяток років і при різних президентах. І не лише в Стобихівці. Якщо вони працюють це комусь потрібно? Зрештою, півекономіки країни працює в тіні. Але причому тут діти? Вони за батьків не відповідають...
 
 
— Повірте, у Стобихівці ситуація далеко не найгірша. У селі Піща Шацького району школа ще гірша. І в Ківерцівському районі є два села, де вкрай потрібно будуватися. Але люди там не страйкують, чекають. Не все так просто, як комусь здається. Школу за рік не збудуєш. Ну, вириють котлован, і що це змінить? Поки нову школу будуватимуть, діти все одно мають вчитися, — коментувала ситуацію начальниця обласного управління освіти Людмила Плахотна. 
 
 
  Голова облдержадміністрації Олександр Савченко після відвідин поліського регіону взагалі заявив про гуманітарну катастрофу. Він поінформував про це Прем’єр-міністра. Ситуація така, що діти в селах народжуються, а шкіл немає. Колись як будували? Якщо колгосп був багатий — і школа була нормальна. А якщо бідний — то і школа відповідно абияка. Хоча за роки незалежності на Камінь-Каширщині збудовано 7 шкіл, тобто кожні чотири роки здавали шкільну новобудову. Та й учнів у цьому районі — найбільше в області, жоден район не може з ним конкурувати. Інша справа, чи доцільне будівництво шкіл у неперспективних селах? У Житнівці, наприклад, у 2011 році здали красуню-школу на 135 місць за 50 мільйонів гривень, на той час це було 6 мільйонів доларів! (До речі, Стобихівці запропонували утричі більшу школу за 80 мільйонів гривень). Хоч село це не багатодітне й малоперспективне, йому просто пощастило мати свого патрона у верхах — Григорій Смітюх, колишній народний депутат від Партії регіонів, постарався для своєї малої батьківщини. 
 
 
А сусіднє Оленіно не має такого впливового вихідця, то й школа, яка була у старій післявоєнній хаті, просто розвалилась, тому довелося дітей розпихати куди тільки можна. Хоча теж робили за півмільйона проект, чекали-чекали, та вже полином поросла ділянка, де мала стояти нова школа. Так і будуємо, не вивчаючи демографічної ситуації в регіоні, викидаючи гроші на вітер, не рахуючи мільйонів. «Тепер вивчаємо. Будуємо там, де є діти», — переконувала мене очільниця обласного управління освіти. 

Люди повірили владі востаннє

  Стобихівка в цей список, треба розуміти, не потрапляє. На маленьку школу її мешканці не погодилися, а на нормальну влада розкошелитися не хоче чи не може. Пропонували стобихівським школярикам їздити в сусіднє село, де школа є, а учнів не вистачає. Батьки такий варіант відкинули. Схоже на те, що влада не дуже й хоче, щоб нову школу в Стобихівці почали будувати. Хоча формально ніби й зробила все, що мала зробити. Оголошений у листопаді 2018 тендер успішно провалився, бо його учасники чомусь виставили ціни набагато нижчі від реальної вартості проекту. Дехто пропонував збудувати школу навіть за 33 мільйони гривень! Така невідповідність насторожила владу й всі тендерні пропозиції було відхилено через невідповідність тендерної документації. Це означає, що треба оголошувати новий тендер і все це знову затягнеться у часі. І будівництво обіцяної школи знову відтерміновується на невизначений період. 
 
 
У 2019 році з державного фонду регіонального розвитку на цей обєкт мали виділити 5,5 мільйона гривень. Якщо вони не будуть використані — їх можуть більше не дати. А далі... 
 
 
...Новий навчальний рік не за горами. І як розгортатимуться події восени — спрогнозувати важко. Чи знову вдаватимуться батьки до радикальних дій, як обіцяли, чи змиряться? Не позаздриш молодій директорці Стобихівської школи Юлії Сущ, яку призначили після звільнення попереднього керівника. Голова батьківського комітету Сергій Сухацький, батько п’ятьох школяриків, у коментарі «УМ» повідомив, що новий тендер уже оголосили 13 травня.
 
 
— Усе ще живемо надіями, хоч і примарними. Боюся уявити, що буде першого вересня, якщо будівництво не зрушиться з мертвої точки. Вмовити і переконати батьків уже ніхто не зможе. Люди повірили владі востаннє. Ми ламаємо голову, куди посадити першокласників, які прийдуть у новому навчальному році. Їх цього року — два класи. У мене теж дитина йде в перший клас. Мусимо щось робити,— каже пан Сергій. — Ідея з перевезеннями у сусідній Карасин нереальна, бо йдеться не про 50 дітей, а майже про 300. Куди возити?! Не треба нам модної школи і дорогої, збудуйте звичайну просту школу, де б діти могли безпечно навчатися. 
 
 
Отже, чи продзвенить перший дзвоник у Стобихівці — залежить від подальших дій влади. А поки що — канікули!