Побачити людину

14.05.2019
Побачити людину

Олена Єрмоленко (праворуч) із героями своїх публікацій.

На зустрічах зі студентами і школярами мене часто запитують, яка освіта потрібна журналісту.
 
Моя відповідь: думайте не стільки про назву факультету, скільки про те, як пізнати життя і людей. Без такого досвіду в журналістиці не досягти успіху.
 
Приклад Олени Єрмоленко, яка розпочала шлях журналістки після роботи в абсолютно «нетворчій» сфері, — тому підтвердження. Мені подобається, що Олена знайшла свою родзинку: розкривати проблеми через людей, маючи хист викликати співрозмовника на відвертість. І зачепити читача несподіваним поворотом теми чи цікавою долею. А ще вона власним прикладом доводить, що журналісти з невеликих міст і районів можуть ставати переможцями всеукраїнських конкурсів. Розповідь про нашу колегу з’явилася нещодавно і на сторінках профільного «Журналіста України».
 
За першою своєю освітою Олена Єрмоленко — економіст. У 2014 році в її життя, як і в життя багатьох на Донбасі, втрутилася війна: організація, де працювала, припинила діяльність, тож довелося думати, як бути далі. Під впливом тих страшних подій вона вирішила стати психологом, щоб допомагати людям бороти тривогу й навантаження, вступила на заочне відділення факультету психології Дніпропетровської філії Міжрегіональної академії управління персоналом.
 
Якось прочитала оголошення, що сайту з веселою і задиристою назвою «Шкварки» потрібні журналісти. Згадала, що колись їй подобалось писати шкільні твори, тож надіслала своє резюме. Так і прийшла в журналістику. Готувала репортажі з рідного Покровська, писала про людей, які роблять життя кращим, про те, чим живуть і про що мріють переселенці, порушувала актуальні теми в журналістських розслідуваннях...
 
Щоб набути справжньої журналістської майстерності, оволодіти тонкощами професії, Олена не пропускала будь-якої можливості побувати на конференціях і тренінгах. Сама відчувала, як змінюються її підходи до підготовки матеріалів, як стає легше працювати з темою, а публікації отримують ширший резонанс. 
 
Про успіх у новій для неї професії засвідчують перемоги в професійних конкурсах. Олена стала одним із переможців у Всеукраїнському конкурсі пам’яті відомого журналіста Дніпропетровщини Бориса Брагінського — з журналістським розслідуванням «Почем опиум для народа» щодо підліткової наркоманії.
 
— Ще працюючи у «Шкварках», започаткувала проект, який умовно назвала для себе «Долі переселенців», — каже пані Олена. — Дві мої перші героїні — художниця Наталя Ільїна і медпрацівник Світлана Толмачова з Авдіївки. Саме їхні життєві історії підштовхнули до цієї теми в моїй роботі, де відчай і оптимізм героїв живуть поруч. 
 
Більшість її публікацій — саме з життя переселенців у Покровську. 
 
Одна з таких статей, з on line журналу «Свои.City», — серед перемож­ниць Всеукраїнського конкурсу Благодійного фонду «ГОРЄНІЄ» і Національної спілки журналістів України. 
Ліна КУЩ, 
Перший секретар Національної спілки журналістів України

  • Токсичні стосунки

    Це спілкування, внаслідок якого одна людина усвідомлено або несвідомо “отруює” іншу, змушуючи її відчувати себе пригніченою, нікчемною, наляканою, використаною — варіантів негативних відчуттів може бути багато. >>

  • Пекло вiд сатани

    1708 р. перші в Європі французькі газети жахали читачів нечуваними звірствами: «Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки та діти на вістрях шабель», «Страшний цар жадібний до крові в Україні... >>

  • Мертва вода для мови

    «А ви частіше слухайте радіо — там гарна українська мова», — повторював нам викладач. Зараз я не радила би цього учням. >>

  • Видовищ удосталь

    Боже, як-таки далеко забрели у трясовину словоблуддя! Про які суспільні ідеали йдеться, коли парламентські новобранці отаборилися зовсім не для того, щоб примножувати економічний потенціал країни, посилювати національно-визвольний рух чи консолідувати суспільство? >>