Історія розвинутих демократичних країн світу свідчить, що в їхньому ствердженні чимала заслуга належить судовій системі. Вони є чи не основним чинником формування справедливого громадянського суспільства. Незалежна справедлива система судової влади життєво важлива для відновлення економіки країни і дуже вагома для прямування, згідно з прийнятими законами Верховної Ради України, до членства в Євроатлантичні інституції.
Великого значення набуває довіра до судочинства, впевненість громадян, які є суб’єктом спільного суспільного блага, в результативності боротьби з основною бідою — корупцією.
Потрібно зазначити, що зерна доброчесності в Україні засіяні (інше питання — як вони зійдуть). Йдеться про антикорупційні реформи, досягнення прогресу в роботі Антикорупційного суду. Це означає, що нарешті почнуть розглядатись понад 200 корупційних справ, які розслідує Національне антикорупційне бюро, функціонування інших антикорупційних інституцій та громадських організацій, створених останніми роками.
Судова влада отримала багато чого, щоб бути справді незалежною та відповідальною, вселяючи довіру та впевненість у справедливі рішення судочинства. З’явилася незалежна судова гілка влади, нові закони про діяльність суддів, підвищено як вимоги до них, так і суддівську винагороду.
Тим часом суспільству незрозуміло, чому за останні два роки абсурдні негідницькі судові рішення у «приватівських» справах призвели до того, що Адміністративний суд визнав незаконною націоналізацію «Приватбанку»? Чому наші суди не визнали загибель екіпажу Іл-76 під Луганськом у 2014 році наслідком російської агресії?
Чому було скасовано арешт рахунків у «Всеукраїнському банку розвитку», пов’язаних із сім’єю Віктора Януковича, скасовано конкурс на посаду керівника митниці? Чому рішенням суду було дозволено Курченку оскаржити передачу Одеського нафтопереробного заводу державі?
Чому в нас не сплачено внутрішній борг у 20 мільярдів доларів, велика частина якого складається, за даними Світового банку, з невиконаних судових рішень? Чому замість того, щоб ефективно і реально боротися з корупцією, вся енергія обмежується бравурними, заспокійливими репортажами про успіхи на цьому фронті? Чому система залежна від «священних корів», кумівства, а увага концентрується тільки на «дрібній рибці» та обслуговуючих «підносящих»? Чому панує принцип: друзям — усе, а людям — закон? Подібних питань не перелічити.
В існуючих українських реаліях найбільш негативну роль відіграє злоякісний людський чинник. Його складають потужні сили, які зацікавлені в збереженні політичного й комерційного впливу на суди. У самій же судовій системі поряд із порядними суддями ще залишаються угруповання, зацікавлені у збереженні корупційних схем.
Коли ж починаєш розбиратися у суті проблеми, усвідомлюєш, що ключовим елементом судової реформи було поставлено збільшення в рази зарплат суддям. Цим утішилися. Критична ж маса громадян на питання, в чому суть судової реформи, розпочатої чотири роки тому, зазвичай зазначає, що у підвищенні заробітної плати суддям. Узагалі на зарплату чиновникам щороку іде 80% усіх видатків держбюджету, призначених органам держуправління. Зарплати суддів Верховних судів доходять до 300 тис. грн. Хіба це мало у порівнянні з середньою по Україні зарплатою у 9 тис. грн.?
Нікуди не зникли й тисячі корупційних схем, якими користуються щодня непорядні судді. І коли намагаєшся зрозуміти, звідки дуже великі статки багатьох як колишніх, так і нинішніх вітчизняних «колег» Феміди, — картина вимальовується сумна.
Вкрай повільно змінюється менталітет громадськості та суддів таким чином, щоб він був огидливо чутливим як до тих, хто дає хабара, так і до тих, хто його бере.
Були і залишаються невирішені системні питання. Які ключові завдання у судової влади? Яку реальну послугу вона надає суспільству? Як вона комунікує, на що просить і куди йдуть надані урядом гроші? Всі ці питання залишаються не лише невирішеними, їх навіть не порушують на концептуальному рівні.
Нині конче потрібно активізувати дискусії про судову реформу. Перейти від питань індивідуальних (хто стає суддею), до системних. Нам важливо рухатися до створення чіткої вертикалі, де було б зрозуміло, хто що робить і за що відповідає. Наразі все будується на горизонтальних зв’язках і рішеннях. Тому важливо переглянути недосконалі норми законів, якими уміло користуються порушники і які стримують справедливі рішення суддів при винесенні ухвал. Без вирішення цих проблем справедливий суд, презумпція невинуватості, права людини, ключові її гарантії для багатьох фізичних та юридичних осіб так і залишатимуться переважно на папері.
Наприклад, Всеукраїнська громадська організація Товариство «Знання» України має велику негативну практику боротьби проти рейдерства, змагання з судами, багато з яких перетворювалися на осередки корупції, а образи їх суддів мали глибоке негативне забарвлення і не поєднувалися з поняттям доброчесності. Нагадаємо (про це не раз писали ЗМІ), що Товариству «Знання» України лише в поєдинку з «чорними рейдерами» довелося пройти загалом... 36 судів (!) різних інстанцій, щоб захистити майно Всеукраїнської громадської організації — її готелю.
Ось уже десять років Товариство «Знання» бореться за нерухоме майно за адресою: Київ, вул. Прорізна, 10, власником якого є територіальна громада Києва. Тут розміщувалися редакції журналів «Трибуна» та щорічника «Україна. Наука і культура». Приміщення брутально — через брудні, шахрайські оборудки було незаконно приватизоване на користь ТОВ «Лорбук». Незаконна приватизація та відповідний договір купівлі-продажу майна був визнаний рішенням Господарського суду м. Києва ще у 2014 р.
Захоплення приміщення редакцій журналу «Трибуна» та щорічника «Україна. Наука і культура» здійснювалося за класичною бандитською схемою: забігли, забрали майно, в тому числі особисті речі журналістів, вивезли в невідоме місце, зайняли кабінет, поставили свою охорону, «втемну» використали міліцію, надавши сфабриковані документи.
Касаційні суди чітко визначили очевидну недобросовісність групи захоплення в набутті прав титульного власника майна територіальної громади міста, яке здійснено у незаконний спосіб, способом банального обману та зловживань, порушення моральних цінностей. При цьому такі незаконні дії були й залишаються чітко усвідомленими та спрямованими на обман.
Звертаючись уже не один раз до Верховного Суду з проханням відновити справедливість та захистити права територіальної громади, повернути майно місту Києву та забезпечити пріоритет принципу верховенства права та моральних засад суспільства, Товариство «Знання» України, яке добросовісно орендувало приміщення по вул. Прорізна, 10 для своїх журналів «Трибуна» та щорічника «Україна. Наука і культура», неодноразово подавало клопотання про розгляд справ з викликом учасників.
Укотре ми отримали відмову. Постало питання, як ми можемо довіряти рішенням суду, коли він закритий для нас. Чому суд не відкритий? Адже нові процесуальні кодекси передбачили навіть створення електронного суду — системи, яка дозволяє користуватися низкою послуг суду просто зі смартфона чи стаціонарного комп’ютера.
У зв’язку з цим перед нами (і не тільки) ребром постало питання: чи є новий Верховний Суд справді новим? Якщо так, то чим він відрізняється від попереднього? Чи він є справді незалежним?
Дарина КУШЕРЕЦЬ,
доктор юридичних наук
