Адміністративні граблі

24.04.2019

У часи СРСР був такий Перший секретар ЦК КПРС, який прославився не тільки любов’ю до кукурудзи, а й жагою адміністративної перебудови.
 
То він об’єднував області, утворюючи раднаргоспи,  то розділяв села і містечка, утворюючи сільські та міські ради.
 
Нічого доброго з того не вийшло. Був ще один Генеральний секретар ЦК КПРС, який ратував за перебудову в СРСР, у результаті тої перебудови Союз розпався. І от що характерно, такі перебудовчі подвиги, як правило, відбувалися тоді, коли стан справ у країні був не найкращим.
 
Не оминув перебудовчий зуд і теперішню нашу владу. Зараз знову ратують за «укрупнєніє». От і в нас, на Донеччині, вирішили тихою сапою об’єднати Волноваський, Мангуський та Нікольський райони. З’явились органи трьох районів: скажімо, одна на трьох Волноваська прокуратура і тому подібне — дещо у Волновасі, дещо в Мангуші.
 
Поглянемо на мапу: від Темрюка до Мангуша — 45 км, до Волновахи — 111 км, причому до цих райцентрів ніякий автобус не їде. А тепер порахуйте, в яку копієчку влетить нашим селянам дорога до цих селищ, якщо потрібно буде поїхати туди у справах. Уже зараз найняти авто до Мангуша коштуватиме 600 грн., за Волноваху й мови нема. 
 
То що ж, ми проти перебудови? Нічого подібного. За 50 км від Темрюка і за 20 км від Нікольського — місто Маріуполь. Зов­сім недавно наше село входило до складу Маріупольського металургійного заводу ім. Ілліча як агроцех №20. Але потім завод «прихватизували», а селяни кинулись геть від такої приватизації. Та ми й зараз не проти, щоб Нікольський район приєднали до Кальміуського району міста Маріуполь.
 
По-перше, туди регулярно ходять автобуси, багато людей їздить на роботу в Маріуполь як iз Нікольського, так і з Темрюка та інших сіл району. Тож таке приєднання було б на користь і містянам, і селянам — хто на роботу, а хтось щось придбати чи продати на ринку. Таке приєднання було б на користь і людям, і державі. Так думає народ. Та тільки наш голос — голос волаючого в пустелі.
 
... Ще б хотілося кілька слів сказати про наших заробітчан. Уряди європейський країн, таких як Польща, Німеччина, Чехія, високо оцінили працелюбність та порядність наших людей, які в пошуках кращої долі подалися на Захід. Для них полегшують умови перебування за кордоном, створюють умови для проживання.
 
Та українці вирушають у пошуках роботи не лише за кордон, адже в селах та маленьких містечках давно позакривали підприємства, тож доводиться їхати на заробітки у столицю та обласні центри. Звичайно, життя там не солодке, та все ж краще, ніж нічого. Тільки от зустрічають їх там досить часто по-московськи: «Панаєхалі тут!».
 
Ось, до прикладу, шановні депутати Київради нещодавно в муках «народили» постанову, згідно з якою заробітчани мають стовідсотково оплачувати перебування в дитсадках своїх дітей. Це на відміну від, так би мовити, корінних киян.
 
Та все ж таки давайте дамо оцінку цим діянням. Отже: «Усі люди народжуються вільними і рівними у своєму достоїнстві і правах», ст. 1 «Всезагальної декларації прав людини», прийнятої Генеральною асамблеєю ООН. «Не може бути привілеїв чи обмеження за ознаками <...> майнового стану...», ст. 24 Конституції України.
 
«Діти рівні у своїх правах незалежно від походження...», ст. 52 Конституції України. Тобто, незалежно від того, киянин ти чи «понаєхал», прийом дітей у дитсадки і плата за них повинні бути для всіх однаковими. 
 
Не знаю, чи вивчали пани з Київради Конституцію і Декларацію прав людини, та навіть якщо й не вивчали, елементарна людяність повинна була зупинити їх від ухвалення такої постанови. Краще б подумали про будівництво нових дитсадків, бо черги до них зараз б’ють усі рекорди. Так і хочеться сказати: «Ой не так ви, хлопці, свиню смалите, не так!» 
Володимир КАЇРА
с. Темрюк, Нікольський район, Донецька область