Перевіряти не можна купувати: що Україні робити зі стихійними ринками

23.04.2019

Ще до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, велася активна дискусія щодо зобов’язання взяти на облік усі стихійні сміттєзвалища.

Незважаючи на це, неконтрольованих сміттєзвалищ в Україні досі вистачає, і наслідки всім відомі й очевидні.

Принаймні розмови про них не стихають і активно підтримуються медіа та політиками під час передвиборчих кампаній.

Натомість таке явище, як стихійні ринки, і загроза здоров’ю, яку вони несуть, стабільно ігнорується.

На жаль, найчастіше, продукти, представлені на стихійних ринках, не відповідають вимогам безпечності. Зокрема й у питанні, чітко регламентованому законом про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів, — хто продає цей продукт, звідки він походить, у яких умовах він доїхав до місця продажу, як і чим його обробляли і чи дотримувався оператор ринку (виробник) елементарних правил гігієни у процесі вироблення або переробки продукту.

Словом, чим поливали землю, на якій виросла полуниця, які щеплення робили корові, що дала молоко, і з-під чого та пляшка, у яку його налито.

Чим може обернутись незнання?

Втратою здоров’я. Небезпечний продукт — це той, що завдає шкоди здоров’ю людини. Коли йдеться про стихійний ринок, поняття сумлінності оператора ринку набуває ще вагомішого значення, ніж для зареєстрованих виробників.

Оператор стихійного ринку може піти на компроміс зі своїм сумлінням, погнавшись за більшим прибутком, і знехтувати тим, як має виглядати безпечний продукт.

Так само може зробити і зареєстрований виробник, але на нього діють закони і, відповідно, державний контроль і внутрішній контроль самого підприємства. А на стихійному ринку претензій, у разі завдавання шкоди здоров’ю, пред’являти нікому. Держпродспоживслужба не зможе оперативно зреагувати, бо на стихійному ринку оператор не зареєстрований — це виробник без адреси.

Головне зобов’язання України у розрізі цього питання, згідно з Угодою про асоціацію, полягає у вибудовуванні законодавства і чіткого списку вимог до операторів ринку (виробників, продавців).

Проте винятково репресивні заходи не будуть успішними. Можна прийняти десятки законів, та за відсутності механізмів їх імплементації досягнути бажаного буде складно. Для зменшення ролі стихійних ринків у харчовому ланцюзі необхідні спільні зусилля держави, сумлінних виробників і споживачів.

Офіційний та неофіційний продукт

Репрезентативним прикладом неофіційного й офіційного продукту стихійного і агропромислового ринків є ялинки. Нещодавно споживачі шукали чиповані ялинки, вирощені з метою зрубу до новорічних свят, із планом подальшого відновлення територій, і відповідно позначені.

Знайти їх можна було на агропромислових ринках у зареєстрованих операторів. Натомість продажі «з машини» запропонувати такого продукту не могли. Відповідно, вся інформація про продукт наявна на стихійних ринках — звучить із вуст продавця.

І вірити йому чи ні — питання на розсуд споживача. За аналогією це саме правило діє з кожним видом продукту, що представлений на стихійному ринку. Є продукт, виготовлений у рамках законодавства, а є продукт, походження якого важко встановити.

М’ясо забите селянами особисто

Агропродовольчий ринок — місце, де особисті селянські господарства (тобто селяни) можуть продавати продукцію сільського господарства не тільки рослинного, а й тваринного походження, забиту в себе на подвір’ї (чого немає в країнах Європейського Союзу). У Європі існують певні вимоги, наприклад, щодо того, що тварини, яких забивають для м’яса, повинні пройти передзабійний та післязабійний огляд кваліфікованим ветеринаром на предмет наявності захворювань.

В українському законодавстві це також належним чином прописано, але досі існує дозвіл на те, щоб селяни в себе на подвір’ї могли забивати тварин на продаж. І діятиме він іще як мінімум кілька років.

Традиція забивання тварин досить сильна, і частина селян дотримується цієї традиції. Але селянин, який надумає вести тварину на забійне підприємство, має платити за це гроші, що дуже різко б’є по собівартості продукції, яку він продаватиме. Тут слід подумати про державну підтримку, створення локальних регіональних забійних пунктів, де тварина пройде відповідний огляд і буде забита у гігієнічних умовах. Везти тварину на забійний пункт самостійно на сьогодні далеко і дорого, до того ж великому забійному підприємству нецікаво надавати послуги двом-трьом селянам. У такого підприємства більше довіри до великих тваринницьких комплексів, ніж до поодиноких приватних господарств.

Приклад такої державної підтримки традицій — сусідня Польща. Там функціонує спеціально створена мережа невеликих боєнь, де селяни можуть забивати тварин відповідно до вимог європейського законодавства. Структура сільського господарства в Польщі не надто від цього змінилась, але державна підтримка малих виробників допомогла зберегти традицію.

Агропродовольчий ринок

Прихильники купівлі на стихійному ринку найчастіше однією з переваг називають особливе ставлення продавця до власного продукту. Проте якщо ми хочемо емоцій, то можемо піти на офіційний агропродовольчий ринок, де так само розкажуть про конкретну корівку чи телятко. Але різниця у тому, що, аби бути представленою на продаж на агропродовольчому ринку, продукція повинна пройти лабораторне дослідження. Звичайно, це не мікробіологічне, а усього лише фізико-хімічне дослідження, але принаймні можна бути певним, що такі характеристики, як температурний режим, наявність хімічних додатків, зовнішній вигляд, органолептична оцінка — будуть забезпечені.

Лабораторія, де проводяться такі дослідження, не є власністю ринку. Вона здійснює ветеринарно-санітарну експертизу при Держпродспоживслужбі. Агропродовольчий ринок повинен забезпечити приміщення та умови для роботи лабораторії, але вона здійснює незалежне дослідження. Адміністрація ринку зацікавлена в тому, щоб люди, які купують продукцію на ринку, не мали після того негативних наслідків. Вона має забезпечити холодильні камери, належне прибирання, інфраструктуру — вивезення сміття, освітлення, боротьбу зі шкідниками, температурні режими. Це перший крок до створення хорошого середовища для продажу продукту. Це те, чого немає на стихійному ринку, де про безпечність продукції можна дізнатись лише «на око».

Формально кожен із тих, хто продає продукцію, є оператором ринку і має бути зареєстрованим. Нехай державний інспектор прийде до нього раз на два роки, навіть не стільки з перевіркою, скільки з допомогою роз’яснення законодавства. Державні інспектори, згідно із законом, не мають права надавати консультаційні послуги, але вони можуть пояснити конкретні вимоги законодавства, що, наприклад, означає дотримання температурного режиму і як правильно поводитись з продуктом.

В Європі процвітають фермерські господарства

У країнах Європейського Союзу також є бажаючі придбати свіжі продукти «з подвір’я». Та різниця у тому, що селяни, що мають фермерські господарства, не везуть свій продукт розкладати на асфальті — споживачі приїжджають до них самі. Таким чином, вони особисто можуть пересвідчитись у дотриманні умов зберігання або вирощування продукції, оглянувши саме господарство, а не просто вірячи на слово продавцеві. І це стосується не лише м’ясних продуктів. Перероблені продукти — сметана, м’який сир, кефір — не менш потенційно небезпечний продукт.

В Україні також є таке поняття — невеликі продажі харчових продуктів кінцевим споживачам у місці виготовлення. І це законодавчо регульовано — такі виробники повинні зареєструватись і проходити контроль. Тож, якщо є бажання купувати продукти з приватного фермерського господарства, треба завести знайомства у селі і приїздити по таку продукцію самому. Бо чистота жіночки, яка продає продукцію на стихійному ринку, й умови, у яких відбувається процес, можуть дуже сильно відрізнятись. Врешті, немає навіть гарантії, що продукція, яку вона продає, вироблена на її господарстві.

Відмовлятись від купівлі харчової продукції на стихійних ринках можна поступово, відмовляючись від потенційно найнебезпечніших продуктів, і врешті навіть від фруктів та овочів. Доки є попит — буде і пропозиція.

Кожна людина має право вибору, де брати продукцію. Проте тут спрацьовує принцип: захисти себе сам. Обираючи стихійний ринок, потрібно оцінити ризики і визначити, чи варте ваше здоров’я одного виїденого яйця.

Юрій ОГЛАШЕННИЙ, експерт проекту ЄС Вдосконалення системи контролю за безпечністю харчових продуктів в Україні

Катерина ПОТАПЕНКО, Український центр європейської політики

Друкована версія