Європа в епоху неоліту: жінок приносили в жертву методом «incaprettamento»
Зокрема, жінок зв’язували незвичним методом, щоб вони самі себе душили. Така ритуальна традиція існувала на більшій частині Європи. >>
«Гетьману й гарматам бути у Батурині»: правда про Українську козацьку державу на Лівобережжі Дніпра
15.03.2019
Батуринські гетьмани у бронзі. Пам’ятник «Гетьмани. Молитва за Україну». (Фото надане НІКЗ «Гетьманська столиця».)
350-річний ювілей буває раз у житті.
Тому найважливішим днем для батуринців та всіх, хто любить Батурин, цього року стане 16 березня.
У цей день Земля завершить 350-й повний оберт навколо Сонця з того моменту, як у 1669 році Батурин став гетьманською столицею.
Щоправда, того року це було 6 березня — через різницю в десять днів між тодішнім юліанським та сучасним, більш астрономічно точним, григоріанським календарями.
Що це була за подія і чому вона важлива для всієї України?
Із точки зору факту — цього року ми відзначаємо 350 років відтоді, як гетьман Дем’ян Ігнатович проголосив місто Батурин своєю столицею. Про біографію гетьмана ми розповідали в одному з попередніх номерів газети «Україна молода».
Отже, в цей день у місті Глухів теперішньої Сумської області було затверджено договір гетьмана з московським царем. Один із пунктів цих «Глухівських статей» стверджував: «Гетьману й гарматам бути у Батурині». Із цього кроку Батурин почав своє сходження на п’єдестал української історії.
Попередньою столицею Лівобережної Гетьманщини був Гадяч, що у нинішній Полтавській області. Але в результаті великого антимосковського повстання, що почалося 1668 року, місто сильно постраждало, до того ж на березень 1669 року гетьман Дем’ян Ігнатович його просто не контролював — навколо Гадяча все ще продовжувались бої за участю козаків, татар та московитів. Треба було обирати нову резиденцію.
Обрання Батурина в якості гетьманської столиці не було випадковістю. Первинно навіть саму козацьку раду, на якій мав бути підписаний черговий договір між Українською козацькою державою та московським царем, планувалося провести в Батурині.
З такою пропозицією до царя зверталися посланці гетьмана Дем’яна Ігнатовича. І спочатку царський уряд погодився, але згодом відмовився від цього варіанта, і рада відбулася у Глухові.
Батурин на 1669 рік уже мав досвід проведення таких важливих заходів — в 1663 році саме тут були організовані перемовини та підписано один із попередніх договорів із царем.
Сам факт того, що у 1663 році Батурин прийняв подібний масштабний захід (а на ньому були присутніми десятки козацьких старшин та московських можновладців, звісно, з немаленьким почтом кожен), вказує на те, що місто було значного розміру та мало зручну логістику.
Вогонь повстання 1668 року оминув Батурин, тому можна сміливо стверджувати, що на момент отримання столичного статусу місто було ще більшим, ніж у 1663 році. Тобто однією з причин, чому гетьман Дем’ян Ігнатович обрав саме Батурин, була значимість цього міста.
Але ж у Гетьманщині існували міста, не менші за Батурин. Чому ж саме Батурину пощастило? Вважаємо, що ключовою причиною у виборі Батурина стали особисті вподобання гетьмана Дем’яна Ігнатовича. Всі дослідники сходяться в тому, що народився гетьман в околиці Коропа Чернігівської області, тобто в окрузі Батурина. Логічно, що, обираючи собі столицю, гетьман віддав перевагу найбільшому місту своєї малої батьківщини.
Утім особисті вподобання навіть найвпливовіших людей, відірвані від реальних практичних міркувань, ніколи не були достатніми для прийняття тих чи інших рішень. Тому гетьманом передусім керував стратегічний розрахунок.
У ті часи постійних бойових дій гетьманська столиця мала бути розташована подалі від районів, яким загрожував ворог, на безпечній відстані від кордонів та при цьому достатньо близько до всіх частин держави.
Тобто це мав бути стратегічний вузол, перетин військових, адміністративних та інших комунікаційних ліній.
Таким регіоном тоді була центральна частина східного прикордоння Гетьманщини — оскільки в той час найбільшу загрозу із заходу та півдня становили поляки і татари, а Москва вважалася меншим злом, хоча й проти царського зухвальства нерідко спалахували повстання.
У цілому ж у ті роки гетьмани ще вірили у співпрацю з Москвою, тому вважали вказаний регіон тиловим і тому саме тут розміщувалась їхня резиденція. А ось на те, що гетьманською столицею став саме Батурин, а не якесь інше місто цього регіону, справді, мабуть, вплинуло походження гетьмана.
Недарма ж він планував провести Раду саме тут — у себе вдома. Відомо також, що ще за кілька місяців до проголошення «Глухівських статей» гетьман перебував у Батурині.
Велике можна роздивитися лише з відстані
У наступні роки свого правління гетьман Дем’ян Ігнатович приділяв велику увагу розбудові своєї столиці. Зокрема, розпочав і майже завершив будівництво Троїцького собору, головного храму міста, а також побудував перший гетьманський будинок із канцелярією — аналог сучасної адміністрації Президента. Від Дем’яна Ігнатовича цю естафету прийняли його наступники — гетьмани Іван Самойлович, Іван Мазепа та Кирило Розумовський.
Від 1669 року в історії Батурина було надзвичайно багато яскравих, славних, переможних, але й трагічних сторінок. І тепер наш славний Батурин є одним із знакових символів української історії.
Та щоб усвідомити це в повній мірі, треба відступити на декілька кроків від власне історії Батурина та окинути широким поглядом українську історію загалом — велике можна роздивитися лише з відстані.
Український народ упродовж останніх 500 років своєї історії майже завжди перебував під величезним зовнішнім тиском. То один, то інший сусід намагався нав’язати чужу нам релігійну, політичну, культурну ідентичність або й усе перераховане разом. Часто йшлося про можливість повного фізичного знищення. Причин
цьому безліч, як об’єктивних, так і суб’єктивних, та зараз не про це. Зараз про те, що яким би шаленим не був тиск, завжди український народ знаходив сили протистояти ворожим зазіханням. Щоправда, і втрати нашого народу були величезними.
У більшості випадків культурна, політична та інші ідентичності нашого народу, традиція українського духу в широкому розумінні, зберігалися та концентрувалися лише в окремих регіонах України, водночас залишаючись у пригніченому стані на більшості її території.
У цьому випадку згадані вище окремі регіони ставали специфічною ланкою в «естафеті олімпійського вогню» української нації. Тому й історію нашого народу в «Нові часи» можна спробувати окреслити у вигляді наступної спрощеної схеми:
— у 1570-90-ті роки таким регіоном була Волинь, де «першу скрипку» грали князі Острозькі, відомі меценати та захисники віри;
— 1600-ті — 1648 роки — вольні степи Південної України на чолі із Запорозькою Січчю, які були нерозривно пов’язані з одвічною духовною столицею України — преславним Києвом;
— 1648—1660-ті роки — Середнє Подніпров’я, сучасні Черкащина та прилеглі до неї райони — серце держави Богдана Хмельницького з його столицею Чигирином;
— 1780-ті — 1840-ві роки — Полтавщина та Слобожанщина стали передовими у культурному відродження України, починаючи від «Енеїди» Котляревського та Харківського університету;
— від 1840-х до кінця XIX століття — Галичина («Український П’ємонт»), де в цей час стала генеруватись ідея необхідності боротьби не лише за збереження української культури, а й за політичні свободи, відродження власної державності, врешті-решт.
У цьому переліку ми пропустили величезний період — з 1670-х до 1760-х років. А це був період Української козацької держави на Лівобережжі Дніпра, єдиного на той час державного утворення українців. Більшу частину цього періоду столицею держави був Батурин.
Після «кривавої бані», влаштованої московським царем у 1708 році, поруйнований Батурин підтримав уже згаданий славний Глухів, перейнявши на себе функції столиці. Але козацтво пам’ятало, чим є Батурин для України, тому 1750 року вже новий гетьман Кирило Розумовський повернувся до Батурина.
Відкинь сумніви: Українська держава має давню історію
Деякі малоосвічені або свідомо ворожо налаштовані громадяни кажуть, що Україна ніколи не мала своєї держави. Це абсолютно не відповідає дійсності. І давно вже пора нам відмовитися від брехливого штампу про приєднання України до Росії у 1654 році, сформованого шулерською підміною понять московським агітпропом. У жодному документі аж до самого 1764 року, коли було знищено гетьманство, немає ніяких вказівок на будь-яке приєднання, не кажучи вже про возз’єднання.
Йшлося лишень про те, що головою Української держави став цар з династії Романових, після 1654 року в нього навіть з’явився новий титул — цар «Малої Русі».
Але ж коли королем Польщі ставав король Швеції, королем Норвегії ставав король Данії, або король Англії ставав королем Франції, нікому в голову не прийшло називати це возз’єднанням чи приєднанням однієї держави до іншої. Таким чином, згаданий нами період був не чим іншим, як періодом існування повноцінної Української держави.
Центром цієї держави, яка, окрім усього, стала ще й ідейною основою та джерелом прикладів і натхнення для українських змагань за державність у XX та XXI століттях був наш многославний Батурин. Ось саме в цьому величезне значення Батурина для українського народу на фоні української історії.
Вітаємо всю Україну з 350-річним ювілеєм гетьманської столиці! Пишаємось нашою славною історією! Запрошуємо всіх завітати до Батурина! Тут навіть земля пам’ятає гетьманську славу!
НА НАЙВИЩОМУ РІВНІ
«Не забуваймо: ще коли Петро І лише рубав вікно до Європи, Україна часів Мазепи ходила туди через двері», — сказав Президент Петро Порошенко позавчора на Чернігівщині, під час заходів, присвячених 350-річчю з дня започаткування гетьманської резиденції у місті Батурин.
Глава держави порівняв постать гетьмана з Джорджем Вашингтоном, Симоном Боліваром та Махатмою Ганді.
«Для імперій, яким корилися їхні народи, вони всі були ясно що «зрадниками», а для самих народів — борцями за свободу і незалежність, хоч і йшли до неї різними шляхами. Для народів вони є герої», — сказав Петро Порошенко. І закликав усіх зробити висновки з історії: «Батурин — це застереження. Це урок, який ми всі маємо дуже добре вивчити. Бо чвари старшин надзвичайно дорого коштували всьому народу, а найстрашнішу ціну заплатила гетьманська столиця — Батурин».
У ході робочої поїздки Чернігівщиною Петро Порошенко відвідав Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» у Батурині.
Віталій МАМАЛАГА,
старший науковий співробітник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»
