«Блискуча стилізація»: рецензія на український фільм-мюзикл «Гуцулка Ксеня»

13.03.2019
«Блискуча стилізація»: рецензія на український фільм-мюзикл «Гуцулка Ксеня»

Гуцулка Ксеня (Варвара Лущик) і Яро (Максим Лозинський).

«Ми довго готувались, записували музику, вчилися танцювати, співати, ходити, грати на музичних інструментах. Команда працювала майже цілодобово. У нас був справжній раритет — запис оперети «Гуцулка Ксеня» 1956 року, яку поставив Ярослав Барнич. Cтилістично ми надихалися саме цим твором: його дівчата-офіціантки з «Оселі Говерля» нагадували справжніх парижанок, і ми в свою чергу хотіли показати Україну з абсолютно іншого боку, відтворити її багату культуру минулого», — каже режисерка Олена Дем’яненко про комедію-мюзикл «Гуцулка Ксеня», яка нещодавно вийшла в український прокат. Робота над стрічкою тривала понад два роки.
 
Кіно «Гуцулка Ксеня» — це красиві Карпати, елегантний гумор, трохи детективу і неочікувані сюжетні розв’язки. Хоча фабула досить проста: з Америки до Ворохти прибуває група американців із важливою місією — знайти наречену для молодого Яро, який отримає за батьковим заповітом мільйон долярів, якщо одружиться зі свідомою українкою. Утім старші гості зі США, виявляється, — вихідці з українського Прикарпаття; а легенди оживають не лише через людські перекази. Та й меркантильні інтереси в людей часом бувають не з бажання власного збагачення, а щоб допомогти іншим. 
Ігор Цішкевич — дядько Майкл.
 
Особливого шарму «Гуцулці Ксені» надає гурт Dakh Daughters, який у музичному середовищі називають фрік-кабаре, що виконує етнічну музику. «Для нас це був насамперед колосальний досвід дисципліни у формі кіно, інколи було доволі непросто, адже ми звикли писати музику в надзвичайних творчих проявах, проте ми дуже раді, що саме Dakh Daughters відповідали за музичне оформлення фільму», — каже учасниця гурту Соломія Мельник. 
 
«Ми намагалися нагадати людям, ким є українці насправді. І якщо нам вдалося гідно представити українську культуру в усій її красі, наші старання не були марними», — коментує американський актор Ігор Цішкевич, який зіграв дядька Майкла. Із США (українського походженння) і виконавець головної ролі жениха Яро — Максим Лозинський. Роль юної гуцулки Ксені дісталася дебютантці Варварі Лущик. Професора, який досліджує у Карпатах особливий вид метеликів, зіграв Олів’є Бонжур із Бельгії. 
 
«У нас з’явилася стрічка, знята в такому нестандартному для українського кіно жанрі. За останні п’ять років в Україні не створювали мюзикли, тим паче — на такому цікавому матеріалі», — каже голова Держ­кіно Пилип Іллєнко.
 
Є різні відгуки про «Гуцулку Ксеню». Але залюблені в українську культуру глядачі, яких, на жаль, ще не так багато, одностайні з відгуком Ігоря Жука: «Блискуча стилізація: бродвейський мюзикл на карпатському ґрунті. Гумор добротний, справжня українська культура, а не тупий стьоб над звучанням слів. Чудова гра акторів і бездоганний глибокий фінал. Окремий респект за музику». 
 
Варто уточнити: Ярослав Барнич — український композитор, диригент, педагог, скрипаль, громадський діяч, якого на десятиліття радянська влада викреслила з історії. Народився 30 вересня 1896 року в селі Балинці поблизу Коломиї, нині Снятинського району Івано-Франківської області. Він основоположник модерної української оперети, хоча і написав їх лише чотири, ще: «Дівча з Маслосоюзу», «Шаріка», «Пригода в Черчі». Також композитор творив у жанрі пісні-танго. Його довершені речі, зокрема, «Ох Соловію», «Чи тямиш?», «Гуцулка Ксеня». Водночас Ярослав Барнич є автором патетико-трагічної симфонічної сюїти «Батурин» та тему «Мазепи» Бориса Лепкого. 
 
Перед приходом «других совітів», будучи вже відомим композитором і диригентом, Ярослав Барнич подався в еміграцію: Західна Німеччина (1944—1949), США (1949—1967). У 1952-му в Нью-Йорку було створено Український музичний інститут, у його філіях у містах Клівленд і Лорейн Ярослав Барнич викладав гру на скрипці та теоретичні предмети. Впродовж 15  років (1951—1966) працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка (Клівленд, США) і провів з ним понад 100 великих імпрез (концертних виступів та сценічних постановок). Отримав звання «Почесний громадянин м. Вінніпега» (Канада, 1961 р.) за концертну програму до відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку.