Іван Приходько любить жартувати, знає багато народних повір’їв і прикмет.
Його художні роботи справді приносять радість, світле сприйняття світу.
На його сонячних картинах-рушниках — коні грають на сопілках, козак розмовляє з дівчиною, родинне дерево-оберіг, сонячні знаки, відгомін Трипілля...
Він творить неповторні образи козаків-характерників, Мамаїв, дивовижних тварин і чарівних птахів.
Марусю Чурай бачить як ангела, що летить над Україною. У його роботах — прадавня українська символіка і казковий світ природи, на полотнах оживає зв’язок людини із предками і Всесвітом.
Заслужений майстер народної творчості України, лауреат премій імені Павла Чубинського, Катерини Білокур, Петра Верни, художник Іван Приходько вже понад три десятиліття плідно працює як майстер народного живопису, декоративного розпису і скульптури.
Раніше ще й займався чеканкою, виготовляв посуд iз дерева. Художні роботи народного умільця демонструвалися у Музеї просто неба в Пирогові, Музеї Івана Гончара, у Посольстві США в Україні. Його картини прикрашають зали відомих музеїв і приватні колекції.
Дударківський Григорій Сковорода
Мені випала чудова нагода побувати вдома у народного майстра Івана Приходька, який мешкає у селі Дударків, що на Київщині.
Спілкуючись iз ним, відчула, як далеко ми відходимо від природи, як сучасний світ нав’язує нам чужі цінності, не притаманні українцям.
У рідному селі його називають диваком, дударківським Григорієм Сковородою. Мешкає він у старій хаті 1903 року, до якої перебрався понад 20 літ тому (свій будинок залишив синові).
Живе майстер дуже просто: велика кімната служить йому і світлицею, і майстернею, і кухнею. Пахне свіжою деревиною і смачним борщем.
На стінах у хаті — власні картини, портрети рідних, обрамлені вишитими рушниками. На чільному місці — подяка від Музею Івана Гончара за співпрацю, вагомий внесок у розбудову культурного простору України та щиру любов до рідного краю.
Адже найбільше багатство для художника — духовне наповнення душі. Є в кімнаті піч, плита, піл, лави. Долівка встелена дерев’яною стружкою, яку «не замінить ніякий штучний килим».
Іван Васильович дуже любить тварин, бо вони «щирі, ніколи не зраджують, довіряють людині». До морозів чоловік ходить босий і спить на сіні на горищі, як сам говорить, «ближче до космосу».
У його оселі господарюють декілька котів, яких він величає космічними тваринами, і дві собаки.
Майстер каже, якщо кіт вилазить на грубу і тулиться до тепла, — то до морозу. Ще декілька років тому 78-річний чоловік тримав кіз і курей, та це, говорить він, заважає йому вільно відвідувати фестивалі та ярмарки.
«Раніше у кожній хаті поряд із образами Мамая і Шевченка висіла картина із сільського життя: млин, річечка, хата, лебеді, дівчина несе воду, дерева (обов’язково верба, тополя, береза), — розповідає художник про одну із картин, яку він придбав колись на базарі. — Українці жили за законами природи. Раніше все робили по Сонцю. Навіть хату будували за певними законами. Головою треба лягати до сходу сонця, і коли воно піднімається, то треба прокидатися, бо у вікно заглянуло сонце. І так людина працює цілий день»...
«У козака обов’язково мала бути ложка з верби»
— Іване Васильовичу, що для вас головне у житті?
— Напевне, людина не може жити без творчості. Людина завжди повинна творити! Я не тільки малюю, займаюся різьбленням, а й у музиці творю. У мене є бубон — теж символ сонця. Я змайстрував його ще в юнацькі роки і не розлучаюся з ним ніколи, — розповідає художник, і дістає бубон зі стрічками і дзвіночками, розписаний візерунками, і починає награвати народну музику, підспівуючи і підтанцьовуючи. (Із бубном у руках Івана Васильовича можна зустріти і в Пирогові, і в «Мамаєвій слободі», і в музеї Івана Гончара, і на столичному Майдані Незалежності. Він грає у складі троїстих музик). А ще треба жити по правді, берегти рідну землю, як заповідали нам наші пращури.
— Чи є якийсь секрет молодості від Івана Приходька?
— Я зрозумів, що за своїм здоров’ям уже потрібно слідкувати. Нещодавно я почав цікавитися травами. Багато ходжу босим. На невеличкій грядці вирощую овочі, у саду — фрукти. Харчування просте: варю борщ, каші, картоплю у «мундирі»... Плита, яка опалюється дровами, — це велика сила і здоров’я! У мене ж газу немає. З обсмаженої каструлі їжа смачніша і корисніша. Від почищеного посуду мийними засобами здоров’я не буде. А на плиті, у печі згорають мікроби.
Я їм вербовою ложкою, миска теж із верби. Раніше у козака, який приходив на Січ, обов’язково мала бути ложка з верби. У вербі є корисні кислоти і речовини.
Недаремно ж колиску немовляті раніше плели саме з верби, щоб дитина добре розвивалася, була здоровою. А люди сьогодні будують собі житло з бетону.
Але найстрашніше — вони собі душі, розум бетонують. Не потрібно зводити високі паркани!..
Здоров’я і порятунок — у простій українській хаті з очерету, глини, дерева, соломи, рогози, з того, що дає сама природа. Розводь кози, коні, вівці — буде і що їсти, і поміч по господарству. Вставай із сонцем і лягай! Все є під руками! І буде здоров’я! Тільки берегти треба болота, поля, ліси...
Людина перестала бачити красу!.. Ще в селі люди здоровіші, а в містах... люди живуть, немов у смердючій трубі.
Я руки мию білою глиною. Сплю до холодів на горищі на сіні. Раджу застеляти підлогу дубовим листям, яке дає силу й енергію, робить людину дужою. А світ врятують, переконаний, добро, жарти і радість.
Мистецтво несе радість
«Із раннього дитинства я любив із дерева щось творити, — розповідає пан Іван. — Я дуже люблю поле, простір, птахів, трави, квіти, коней. Працював раніше пастухом, їздив верхи на коні. Перед тобою — казка, живий рай! І ця краса природи, світу у моїй уяві творили небувалі образи, дивовижні сюжети. Я писав вірші, малював і вирізав скульптури з дерева, робив дитячі іграшки».
Майстер багато років навчає дітей Дударківської школи створювати дивовижні образи на папері у студії народного розпису. Він говорить, що й сам навчається у дітей бачити красу світу та розмаїття барв.
«Найперше — діти повинні малювати сонце, потім уже — птахів, квіти, коней», — говорить Іван Васильович і показує роботи своїх вихованців, радіє з того, що дитячі душі тонко відчувають українське мистецтво, порівнює їхні малюнки з народними вишивками. Художник вчить дітей бачити образи, відчувати ритми і кольори.
Івана Приходька можна вважати продовжувачем малярських традицій Марії Приймаченко. Він шукає неповторність і казку.
Робить ескізи тварин і птахів, яких творить його уява, а потім переносить на полотно. Іван Васильович розповідає, що саме мати прищепила йому любов до навколишнього світу, навчила помічати справжню красу дерева, квітки, пташки і комахи.
ДОВІДНИК
Про сільського дивака-творця створено документальний фільм «Вернісаж Івана Приходька» (1985 р.).
Зафільмовано і його сучасний майстер-клас iз виготовлення іграшки-оберега — пташки. А за сприяння Спілки майстрів України 2013 року вийшла книга подарункових листівок iз його дивовижними картинами.
А ще, Іван Приходько — справжній націоналіст. Він щиро любить Україну та рідну мову, добре знає історію свого народу, займається громадською діяльністю, бореться за справедливість.
Йому болить духовне знищення рідного села. Активний учасник подій на Майдані, він iз хвилюванням стежить за подіями на Донбасі.
«Я вірю, що народне мистецтво, творчість — найсильніша зброя! Потрібно пробуджувати свідомість людей, особливо там, на Донбасі. Бо ми — гордий козацький народ, який ніколи нікому не корився, завжди виборював тільки правду, неодмінно здобудемо перемогу! — переконаний художник і впевнено додає: — Нам відступати нікуди, це наша земля!»
.jpg)
