Одне слово рiдною мовою дорожче, нiж п’ять тисяч — чужою

06.02.2019

Релігія і церква у становленні державності всіх народів були етнічно об’єднавчими факторами.
 
Національний характер православних церков є об’єктивною реальністю.
 
Національне — первинне, а релігійне — вторинне (Лев Гумільов).
 
Російський філософ Сергій Булгаков про це так сказав: «Вселенская проповедь Евангелия не делает человека абстрактным, обезличенным существом, душа каждого по-своему вибрирует на зов Всевышнего. Потому мы наблюдаем в истории, что христианство воспринимается и осуществляется в жизни тоже национально...»
 
На прикладі інших церков видно, що кожен державний православний народ створив свою церкву.
 
Отже, наше, українців, бажання мати свою помісну церкву обумовлене закономірним, історичним розвитком суспільства. Хто проти? Ніхто не проти, всі за? Кажуть — маєте УПЦ. Чи ж не так?
 
Насправді ж ця церква має назву УПЦ МП (Московського патріархату). Так це ж та Москва, що не визнає ні існування українського народу, ні його права на свою державність! «Кажуть, бачиш, що все то те таки й було наше, що вони тільки наймали татарам на пашу та полякам» (Т. Шевченко).
 
Московська церква завжди була не просто «государственным богомольцем», а й знаряддям упокорення інородців. Кажете, вигадки «укрофашистів», але ж ні!
 
Ось, для прикладу, що пишуть в українській газеті захисники «сакральної» «ісконно канонічної» московської церкви: «Невозможно отрицать сверхценность такого института, как РПЦ для России, да и всех ближайших к ней стран. Церковь является одним из ключевых государствообразующих институтов всей русской цивилизации. А в настоящий момент роль РПЦ еще более значительна» (Виталий Третьяков, газета «2000»).
 
Яке ж «государство» «образуєт» нам в Україні московська церква? А чия церква, того й держава, і навпаки — виразно прослідковується така історична закономірність.
 
Лукаві захисники «русского міра» в Україні стверджують, що для них «на Украінє» найбільш помічна для спасіння душі УПЦ МП, бо вона канонічна. «Канонічність» цієї церкви вони чомусь протиставляють українській мові.
 
На всі мови світу перекладено священну книгу християн — Євангеліє, бо сказав виразно апостол Павло: «...для нашого Господа одне слово рідною мовою дорожче, ніж п’ять тисяч — чужою».
 
Понад 160 років тому переклад Євангелія українською здійснив Пилип Морачевський — інспектор Ніжинської гімназії, але ці переклади заборонив друкувати митрополит Ісидор.
 
Перший повний переклад, зроблений із гебрейських та грецьких текстів Біблії, видало Британське закордонне товариство 1903 року.
 
Цьому передувало тридцять років ретельної праці з біблійними текстами великих українців — Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя (фізика світового рівня, професора Віденського університету), Івана Нечуя-Левицького.
 
Були й інші переклади Євангелія, здійснені відомими українцями, але нагадуємо про переклади Куліша, Пулюя, Нечуя-Левицького тому, що відома реакція на їхню працю захисників «істінного православія» з доносів на їхню роботу — мовляв, «шайка» запеклих сепаратистів і ненависників Росії перекладають Святе Письмо «полупольскимъ наречием малоросовъ». Перевод Слова Божия на жалкое малорусское наречие есть затея политическая».
 
Церква поза політикою? Авжеж! Бачимо, для прикладу, у Вінниці на щорічних православних виставках вам запропонують «пріложиться» до ікони преподобного Лаврентія Чернігівського або купити віддруковані в друкарнi Почаївської лаври книжки про його житіє, зауважуючи при цьому, що всі його пророцтва збуваються.
 
Про що ж ми дізнаємося з думок і «пророцтв» українського преподобного: «...и позже по их (жидов) указке поляки узаконили нам понятие Украина и украинцы, чтобы мы охотно забыли свое название русский, навсегда оторвались от Святой Православной Руси».
 
Ось вам і пророцтва, «которые сбываются»: «Россия вместе со всеми славянскими народами и землями составит могучее Царство. Окормлять его будет Царь Православный , Божий Помазанник... Русского  православного царя будет бояться сам антихрист. При антихристе будет Россия самое мощное царство в мире...»
 
Нічого не змінилося в політиці РПЦ відносно України вiдтодi. «Канонічну» територію «русского міра» «на Украінє» «окормляєт» російська церква і зграя уцерковлених і неуцерковлених політиків різних вірувань та конфесій — найманців недорозваленої імперії і «дядєк-нянєк отєчєства чужого».
 
Ось, наприклад, Дмитро Табачник у статті «Уніфікація духа» («2000», №17, 28.04-1.05.08) писав: «Уся сила державного апарату направлена на руйнацію канонічного православ’я як основи православно-слов’янської єдності і фундаменту українсько-російської єдності».
 
Насправді ж українська влада завжди шанувала православну віру, не зазіхала на «канонічність» РПЦ і УПЦ МП і не мала на меті псувати росій­сько-українські відносини на шкоду українському народу.
 
«Русскій мір» нацьковує вірян УПЦ МП проти держави Україна, твердячи про якусь боротьбу влади проти православ’я, насправді ж ховає за «канонічністю істинного православ’я» українофобію і зневагу до мови народу, який вона «окормляє».
 
Відомий український журналіст Олексій Попов ще 10 років  тому так визначив роль і завдання УПЦ в Україні: «Отже, ті українці, прихильники УПЦ, що свідомо (а не в силу практичних чи/або випадкових причин) вибрали цю церкву не через канонічні мотиви, але через приналежність до рідної для них загальноруської традиції і культури, ці люди кажуть «канонічна церква» — мають на увазі «русская».
 
У теперішньому політико-релігійному становищі ситуація, коли Константинопольський патріарх візьме під свій омофор якусь із православних конфесій в Україні (або визнає автокефалію цієї конфесії), стає цілком можливою. Це зразу ж дає підстави оголосити цю конфесію канонічно православною. Звісно, РПЦ цього не визнає...
 
Але це вже теологічна суперечка, малозрозуміла для громадськості... У такій ситуації аргумент канонічності, яким оперують прихильники українсько-російської єдності, не тільки втратить у їхніх руках силу, а й обернеться проти них.
 
Тоді, можливо, замість слова «канонічний» вони схопляться за сором’язливо замовчуване слово «русскій». Але чи не обеззброїть постійна «фигура умолчания» прихильників духовної єдності?» («2000». 08.08.08).
 
Бачте, розумна людина не радить зрікатись «фігури умолчанія» («російська»), а так звана УПЦ МП затялася. Церква, де жодної молитви — українською мовою, хоче називатись Українською православною церквою! Яка хуцпа*! Кажуть, хуцпа допомагає паралізовувати опонента. Таки діє. «А братія мовчить собі, витріщивши очі! Як ягнята. «Нехай, — каже, — може, так і треба» (Т. Шевченко, «Сон»).
 
Досить iз нас! «Станьмо у народів вольних коло» (І. Франко). Україні — українську церкву! 
 
*Хуцпа з івриту — риса характеру, яка визначається словами «зухвалість», «нахабство» (Ред.).
Сергій ШАНГУТОВ
Вінниця

  • Запах реваншу

    Українська делегація , разом з британцями і грузинами розпочинають боротьбу проти повернення російської делегації в ПАРЄ >>

  • В Україні влітку справжній ягідний рай, однак навіть цього не вміємо використати

    Заїхав якось до Полтави. Під готелем бабці продають малину-смородину-ожину за якісь копійки, майже задарма. Вийди - й купи! Ніт! В готелі на сніданок: манго, папайя, маракуйа... Влітку!!! В Полтаві!!!!! І нікого не бентежить, що те манго зі смаком прошлогоднього силосу. >>

  • У Києві на залізничному вокзалі людей грабують роми

    Це таки мало колись статися. Пару годин тому у мене таки витягли гаманець. На залізничному вокзалі у Києві, з рюкзака, який я, як мені здавалось, пильнувала весь час. Бо багато їжджу, читаю весь час про пограбування, розумію, що стати жертвою на вокзалі – це лише питання часу >>

  • Хто є хто,

    Після проголошення незалежності українців переконали в тому, що тільки приватна власність зробить їх щасливими і багатими. >>

  • Представник від народу

    — Ти що, знову нализався? — просто за порогом перед Максимом, як гранітний постамент, виросла нестандартна фігура дружини Катрі. >>