У прокат вийшов чесний фільм про АТО режисера Зази Буадзе «Позивний «Бандерас»

12.10.2018
У прокат вийшов чесний фільм про АТО режисера Зази Буадзе «Позивний «Бандерас»

Фільм «Позивний «Бандерас» став одним із переможців Дев’ятого конкурсного відбору Державного агентства України з питань кіно

Восени 2014 року в зоні АТО група розвідників на чолі з досвідченим капітаном Антоном Саєнком (позивний «Бандерас») намагається запобігти диверсії та знешкодити російського підривника Ходока. Завдання ускладнюється тим, що події відбуваються біля рідного села Бандераса.

 

Така сюжетна канва нового українського фільму «Позивний «Бандерас», прокат якого розпочався 11 жовтня.

«Це другий фільм режисера Зази Буадзе. Після «Червоного», який був хорошим фільмом, «Бандерас» став якіснішим творінням режисера, — ділиться враженнями Олександр Аронець. — Захоплюючий детективний сюжет (це, мабуть, перший детектив з новітнього українського кіно), любовна лінія, і, головне, війна показана такою, як вона є — з усіми ідеологічними підтекстами, з яскраво вираженим «мовним питанням», зрештою, з класною грою акторів».

«Моя війна почалася ще 27 років тому, в Грузії»

Фільм «Позивний «Бандерас» став одним із переможців Дев’ятого конкурсного відбору Державного агентства України з питань кіно й вийшов дуже динамічним — це чудово побудована детективна інтрига, яка постійно тримає глядача в напруженні. Фільм створений компанією «Трияда продакшн» за підтримки Держкіно України. На прес-конференції творці фільму розповіли про перипетії, пов’язані зі знімальним процесом. 
 
«Це жанрове кіно, яке так потрібне українському глядачу на дуже актуальну й важливу тему — московсько-української війни, — зазначив голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко. — І це не пафосний, псевдопатріотичний твір, а динамічна й цікава історія, яка в сучасному стилі глядацького кінематографа розповідає й доносить до глядача важливі меседжі. Вважаю, що цей фільм варто порекомендувати подивитися своїм друзям та знайомим.
 
Цей фільм зроблено в жанрі, в якому, фактично, в Україні до того ніхто не знімав. Тож багато в чому це перша ластівка, адже за жанром — це трилер, детективна історія з елементами екшну й батальних сцен. І це все поєднувати дуже важко. Фільм заслуговує на похвалу через те, що багато речей, які в ньому є, надзвичайно гарно вдалися. Держкіно дало 50 % на виробництво цього фільму, загальна вартість якого становить майже 40 мільйонів гривень, й ми дуже задоволені результатом». 
 
«Дуже часто життя нас заганяє в такі обставини, коли ти повинен йти на компроміси, — поділився своїми роздумами режисер Заза Буадзе. — Але компроміси бувають різними, й треба балансувати таким чином, щоб ти не перестав бути собою.
 
Хотілося б, щоб українські фільми, які зараз знімаються, не лежали мертвим вантажем на полицях, а випромінювали енергію й глядач поступово звик до того, що є нове, якісне українське кіно. Фільми, які вийшли в прокат цьогоріч, починаючи з «Брами», «Коли падають дерева», інші, вважаю, є дуже високого рівня. Але, на жаль, бокс-офіси поки що дуже маленькі. 
 
Коли мені запропонували сценарій «Бандераса», я побачив у ньому великий потенціал, але запропонував свою концепцію й своє бачення майбутнього фільму і сценаристам, і продюсерам. Вони це все прийняли, за що їм дуже вдячний. 
 
Я не займаюся в кіно фіксацією власного «его», я — оповідач історій і мисливець за ними, й можу оцінити потенційно цікаву історію, а згодом намагаюся цікаво й доступно її розповісти. Адже всі ми потребуємо тих чи інших історій, оповідей, бо приберіть їх — і в нашому житті нічого не залишиться. 
 
Чому часто звертаюся до військової теми? Бо з війною я живу вже давно, і моя війна почалася ще 27 років тому, в Грузії… І знаю її не по телевізору, я там був… Тож час від часу хотів доносити військову тематику до глядача. 
 
Багато дублів не люблю знімати в жодному зі своїх фільмів! І час зйомок «Бандераса» вважаю одним із найщасливіших моментів у моєму житті. Але, щоб бути об’єктивним, зазначу, що кіно — дуже складний виробничий процес і завжди є якісь нюанси: ламається техніка, змінюється погода, хворіє чи запізнюється на зйомки актор і т.д. Усе це було й цього разу, але загалом процес зйомок був захоплюючою пригодою. Особлива подяка оператору-постановнику Олександру Земляному — прекрасному май­строві своєї справи. Це вже другий наш спільний фільм, а наразі знімаємо ще один». 
 
Пилип Іллєнко розповів, що, коли комісія при Держкіно ухвалювала рішення щодо запуску фінансування цього фільму, відчував певне хвилювання, адже завжди тривожно й навіть складно знімати жанрове кіно про війну, яка триває, про біль, який продовжується. І дуже задоволений, що задум вдалося реалізувати. 
 
«Перед тим як фільм було затверджено до знімального процесу, ми з Сергієм Дзюбою написали сценарій, який усі боялися брати, говорячи, що війна триває, тема важка й треба зачекати три-чотири роки, поки все пройде, — пригадує один зі сценаристів, Артемій Кірсанов. — На нашу з Сергієм думку, жанрового кіно в Україні немає, але воно потрібне! Тож вдячні всім, хто причетний до створення картини й не побоявся взяти на себе відповідальність».

«У кадр треба заходити з запахом крові, поту та мазуту»

Виконавець головної ролі капітана розвідки Олег Шульга задовго до зйомок фільму добровольцем пішов на фронт і лейтенантом відвоював рік (у 2014-15 роках) на сході, командуючи мотопіхотним взводом.
 
«У фільмі велика кількість реальних військових-фронтовиків, які консультували акторів, надихали й виконували невеличкі ролі. Тож це наша спільна праця й творчо-військовий сплав. Тож реальна війна також зробила свій внесок у цей фільм, — говорить Олег. — Я двадцять років працюю в театрі, тож більше послугувався професійними акторськими навичками, ніж своїм військовим досвідом».
 
Головного антигероя фільму — «Ходока» — зіграв двометровий велетень Микола Змієвський, який свого часу воював на сході й був снайпером із позивним «Німець». 
«Ми, актори, дуже вдячні нашим консультантам-військовикам, під чиїм пильним і не дуже ласкавим оком, — сміючись, сказав актор Олег Волощенко, який зіграв майора ВДВ Коцюбу, — ми провели сім діб на тренувальній базі серед справжніх ветеранів-фронтовиків і пройшли програму, яку проходять наші спецпризначенці перед відправленням для виконання бойових дій. На тренуванні були моменти, коли існувала одна мета — вижити — й було відчуття справжнього. 
 
Бо якби не вони, то нічого б не було, у кадр треба заходити з запахом крові, поту та мазуту, щоб була не просто гра акторів, а ти реально все переживав.
 
До слова, після сцени бійки мого героя — майора ВДВ із «беркутівцем» — бійці підходили й запитували: «Де ти служиш?». І це є найкращий комплімент для актора!».
 
Зауважимо, що цей кінопроект підтримав Генштаб — був залучений комбриг 57-ї бригади, який надав військову техніку й своїх бійців, які також були в кадрі. 
 
Режисер фільму Заза Буа­дзе особливу подяку висловив італійському композитору Франко Еко, який написав музику до картини й спеціально прилетів із Риму до Києва на прем’єру. 

Знімали на Одещині і Херсонщині

В ексклюзивних експрес-інтерв’ю «УМ» дізналася у творців фільму певні деталі зйомок. 
 
— Як довго тривали зйомки? — запитуємо у голови Держкіно Пилипа Іллєнка.
 
— Контракт ми уклали в грудні 2016 року, й навесні цього року фільм було здано Держкіно. І ось нарешті відбулася прем’єра — це дуже хвилюючий для нас момент. Підкреслю, що це чергова прем’єра цього року, адже останні півтора місяці прем’єри відбуваються щотижня. Щойно дізнався, що розмір бокс-офісу за перший уїк-енд попереднього фільму («Скажене весілля»), випущеного у прокат, перевершив усі сподівання — було встановлено новий національний рекорд для українських фільмів на власному ринку — це понад 13 мільйонів гривень. 
 
— Де відбувався знімальний процес «Позивного «Бандерас»?
 
— Не в зоні АТО, а в Одеській (там збудували військовий табір) і Херсонській областях, зокрема, в селі Тягинка. Декілька сцен знято й у Києві.
 
— Після фільму Зази Буадзе «Червоний», де ви також зі­грали одну з вагомих ролей, не важко було переходити до іншої, вже сучасної, тематики? — цікавимося в актора Олега Шульги.
 
— Нічого важкого, адже будь-який актор хоче зніматися й грати в театрі якомога більше, частіше й втілювати різнопланові образи. Наразі я б із задоволенням зіграв, наприклад, у комедії, якомусь фарсі! 
 
— Хто допомагав під час зйомок?
 
— Серед акторського колективу як консультанти й актори були задіяні реальні воїни, які пройшли війну на сході. Їх важко ідентифікувати в стрічці — настільки прекрасно й гармонійно вони вписалися у картину. Ці хлопці допомагали й надихали реалістично грати — цей фактор дуже допоміг, адже вони не терплять фальші ні у чому, тож була певна відповідальність й хотілося бути стовідсотково чесними з ними.
 
— Чи є наразі якісь нові пропозиції?
 
— Так, зараз я працюю у фільмі «Довбуш», який знімає Олесь Санін. 
 
— Які плани на найближчий час? — питаємо у режисера Зази Буадзе.
 
— Наразі вже знято дві третини нового фільму — «Червоний: без ліній фронту». Планую закінчити зйомки у травні наступного року. А ще «запускаюся» з іншим новим фільмом, але говорити про нього детально ще не хотілося б.

Окупність

Очільник Держкіно Пилип Іллєнко констатує, що зараз загалом недостатньо рекламуються українські фільми й це пов’язано з обмеженими коштами, які держава може на це виділити.
 
А щодо окупності зауважив, що фільми такої вартості, як «Позивний «Бандерас», навіть теоретично навряд чи окупляться в українському прокаті.
 
Бо для цього він має зібрати суму в 3-4 рази більшу, ніж було затрачено на його виробництво, — 100-120 мільйонів гривень. А це не під силу на нашому кіноринку навіть більшості американських фільмів. 
 
Дія програми «Фінансова підтримка української кіноіндустрії» — це саме покриття різниці між можливостями ринку та тими коштами, які необхідні для створення якісного контенту. І якби Держкіно не робило цього, то максимум, що мав би український глядач, — це лише недорогі у виробництві комедії. 
 
Нагадаємо, що в Україні до закриття кінотеатрів «Кінопанорама» й «Україна» було 513 залів, а кінотеатрів — лише близько 170!.. і при тій середній вартості квитка, що є сьогодні, окупність складнопостановочних фільмів у найближчій перспективі є нереальною з економічної точки зору. Тому держава й підтримує створення українських фільмів. 

  • Богдан Поліщук: сценограф, який став режисером

    Про Богдана Поліщука сьогодні більше відомо як про художника-сценографа, або як художника-ілюстратора. Ще навчаючись у Національній академії образотворчого мистецтва, він разом зі своєю майбутньою дружиною Оленою Рачковською (нині – Поліщук) започаткував Незалежний Театральний журнал «Коза». >>

  • Польський композитор Кшиштоф Пендерецький помер у віці 86 років

    Знаковою подією для культурного життя Києва був останній приїзд до України 29 вересня 2018-го Кшиштофа Пендерецького, який за диригентським пультом представив свій монументальний твір Credo (1997-1998) за участі польських солістів і українських хорів та оркестру. >>

  • Третя «ГРА»: продовжують змагатися 28 вистав із 9-ти міст

    У Міжнародний день театру Національна спілка театральних діячів оприлюднила лонг-лист учасників третього Всеукраїнського театрального фестивалю-премії ГРА. Із 83 заявлених гравців експерти визначили 28 кращих. Саме вони продовжать боротьбу за національний театральний Оскар. >>

  • У культури відбирають 7 мільярдів

    Українське кіно не фінансується державою з нового року. Ще на Львівському книжковому форумі у кінці вересня 2019-го, тепер уже ексміністр культури Володимир Бородянський переконував видавців, що треба вибороти право отримувати з держбюджету гроші на закупівлю книжок для бібліотек. >>

  • Сашко Жолондек з малюнком «Вітаю вас, ластів’ята!» переміг на Всесвітньому конкурсі

    Малюнок 13-річного Сашка Жолондека з Чортківського району Тернопільщини під назвою «Вітаю вас, ластів’ята!» відзначений золотою медаллю Всесвітнього конкурсу дитячого малюнку Асоціації "IE-NO-HIKARI" (в перекладі – «Світ домівки»). >>