Уже 27 років утверджуємо українську державність, яка має сторічну традицію.
Пропагуємо державну символіку і мову; модернізуємо національний правопис; прагнемо відродити українську національну церкву... Відхрестилися від радянського минулого, здійснивши декомунізацію...
Але й досі ні політики, ні вчені-історики не звернули увагу на те, що назва нашого законодавчого органу — «Верховна Рада» — є... рудиментом радянського минулого.
Більшість колишніх «Верховних Рад» колишніх республік СРСР повернулись до історичних назв своїх органів народовладдя: Дума, Сейм, Парламент, Курултай тощо. Україна ж і досі «верховенствує» назвою свого вищого законодавчого органу над місцевим народовладдям.
«Верховний» — це той, хто стоїть зверху над усіма, підпорядковуючи тих, хто «внизу». Той, хто примушує «нижніх» беззастережно виконувати свої розпорядження й приписи.
Часто — одноосібні. Це, швидше, доречно, коли йдеться про військове субординаційне підпорядкування — Верховний головнокомандувач, Ставка Верховного головокомандування тощо. Але на рівні державного врядування підкреслювати своє верховенство щодо місцевих інститутів волевиявлення громадян — це сприймається дещо дискредитаційно щодо останніх.
Фундатори української державності, 100-річчя якої ми відзначаємо, були правниками європейського ґатунку. Назву колегіального виконавчого органу «Директорія», до складу якого ввійшло 6 «директорів» (міністрів), запозичили з досвіду Паризької Комуни. Законодавчий орган УНР назвали «Центральна Рада».
Різниця у назвах між Верховною і Центральною радами очевидна. Центральний — це той, що перебуває в центрі. Центральний орган є не зверху, а діє в одній географічній (регіональній) площині з територіально меншими самоправними одиницями урядування згідно з адміністративним поділом держави — з центрами територіальних громад, районними та обласними центрами.
Кажучи фігурально, дію Центральної Ради можна уподібнити до потужного магніта, який створює навколо владне силове поле і притягує до себе, тримаючи вибірково у сфері свого впливу, лише більші й менші залізні (владні) частинки, не впливаючи на всі інші «іншорідні матеріали» — волонтерські, громадські, релігійні об’єднання тощо.
Нова (стара!) назва нашого парламенту — Центральна Рада — особливо доречна сьогодні, коли ми делегуємо виконавчу владу і фінанси на місця, створюючи територіальні громади.
Прошу розглянути мою пропозицію на засіданні Конституційної комісії як «поправку до Конституції Сокур» і дати відповідь. (Контакти додаються).
P.S. Редакція запрошує читачів до обговорення порушеної автором теми.
Василь СОКУР,
учений, професор, письменник, громадський діяч, заступник головного редактора
всеукраїнського журналу «Дивосвіт»
