Події в нашій державі та за її межами так швидко змінюються, що простим смертним важко збагнути.
Одначе моє звернення не до московських батюшок, а до простих прихожан, обдурених московською церквою.
Останнім часом здається, що в поведінці настоятелів українських церков Московського патріархату стаються зміни.
Може, страх, а може, з’являється совість? Насправді нічого не змінюється, міняються тільки методи впливу на свою паству, як називають московські попи своїх прихожан.
У Житомирі є такий собі телеканальчик місцевого рівня СК-1, який упродовж кількох днів показував, як московські батюшки на чолі з патріархом Онуфрієм на тлі ікони патріарха московського Кирила проявляють турботу про спасення воїнів із московського полону.
Виникає ще раз запитання: що змінилося відтоді, як попи московської церкви в Україні виявляли неповагу до воїнів, які поклали своє життя за те, щоб ми, й у тому числі ті самі московські попи, відчували себе захищеними від московитів-агресорів, від тих лютих ворогів, які з благословення цієї церкви напали на Україну, захопили Крим, нищать українські церкву, школу, культуру, продовжують вбивати патріотів України на Донбасі?
Що змінилося в поглядах московських владик і попів, які в 2013-14 рр. організовували масові походи віруючих на Київ із славного Донбасу на підтримку тодішнього президента Януковича?
Змінилося те, що Путін до Києва так і не добрався, а сльози дружин і матерів, які зустрічали своїх визволених із полону рідних, не можуть не зворушити. Україна повернула 73 заручників, які перебували в полоні на окупованій москалями території Донбасу, — це велика радість не тільки рідних і близьких.
Проте є моменти, які затьмарюють таку радість. Насамперед те, що як влада, так і московські попи використовують цю подію для власного піару.
У світлі софітів помпезна зустріч виглядала наступним чином: поряд зі звільненими і Президентом крокували особи, які до звільнення наших бранців не мали жодного відношення, у тому числі й московські батюшки на чолі з настоятелем московського патріархату в Україні.
Не так давно громадськість України згадувала річницю трагічних подій у Донецькому аеропорту, 242 дні героїчної оборони. Як писала «Україна молода», «аеропорт перетворився на «небесні ворота» для душ бійців, що віддали за Батьківщину свої життя».
«Кіборги» — справжні герої. Про полонених же, яких 27 грудня звільнили, важко судити, та й немає потреби.
З цього приводу відомий автогонщик і журналіст Олексій Мочанов на своїй сторінці в соцмережі спробував на ситуацію подивитися з іншого боку.
Він відзначає: хтось потрапив у полон у бою непритомним, пораненим, виходячи з оточення чи виконуючи бойове завдання, хтось сам здався — вирішив, що так буде простіше, хтось напився і заснув (буває всяке), хтось залетів сам, а хтось проспав і занапастив пацанів своїх на позиції у бліндажі або взводному опорному пункті. Урятувався полоном, а хлопці загинули. Хто тепер герой, а хто зрадник і дезертир?
Спробуй розібратися. І далі нагадує інформацію про полоненого Анатолія Кучера, якого звинувачують у тому, що він напився і потрапив у полон, чим призвів до загибелі своїх товаришів по службі на позиціях.
«Його загиблим побратимам не надали таких почестей, як Кучеру після полону... Потрібно розібратися, а не піаритися», — підсумовує Мочанов. Із цими думками важко не погодитися.
Але я хочу для прихожан московських церков, якщо вони переживають за державу, моляться, навести один факт, який мав місце в Житомирі, біля собору, який підпорядковується Московському патріархату. Там є могили українських патріотів-націоналістів.
Поважаючи християнські традиції і вважаючи за свій обов’язок, патріоти Житомирщини звернулися до настоятеля собору з проханням помолитися і пом’янути разом із ними цих патріотів, які загинули в роки становлення Української держави.
На звернення настоятель собору відповів відмовою, тим самим підтвердивши ставлення московської церкви до героїв України, які страждали, гинули за Україну.
Доти, доки українська церква Московського патріархату буде молитися і прославляти патріарха московського Кирила і не визнавати патріотів та героїв України, вона залишатиметься не українською. І це повинні розуміти всі її прихожани.
Не доля полонених і захисників України, які й досі воюють проти військ Путіна, турбує московських владик. Їх турбують особисті інтереси — втрата такої побожної держави, як Україна, наводить страх на весь «русскій мір».
