Боротьба виснажує,

23.05.2018

Живемо в країні міфів, ілюзій та брехні. Вже перестали й помічати. Наче оновилася політична система, державно-територіальний устрій. Епоха інша. Тільки зловісний анахронізм не відступає. Пригадую, ще за шкільною партою насторожувала догма про єдність пролетарів великоруських та українських у боротьбі за волю рідного народу. Ну як так, думав: поляки, фіни могли собі якось дати раду без тої єдності, а ми чим гірші? Потім у казармі, під час служби в радянській армії, як, було, почую, що литовці, казахи чи узбеки гомонять рідною мовою, а ми «із’ясняємось» на «общєпонятном», «матєрщинном», ставало не по собі. У студентські роки вже нудило від перебору Марксового лже­вчення. Скільки лекцій, семінарських занять марнувалося на зазубрювання нікому не потрібних цитат. Студіювати іноземні мови ніколи було. Окрім того, з бюджетників утримували гроші на передплату «полного собранія сочінєній» Леніна. По-простому — макулатури. Таким чином розгалужене ідеологічне сплетіння затягувало зашморг лояльності совєцькому режимові. То чи мислимо сьогодні, що далеко не поодинокі християнські душі віддано на поталу московським батюшкам?
 
Достеменно: ідея класової боротьби пронизувала всі сфери суспільного життя. Духовна — неодмінно була партійною. Всіляке відступництво рішуче засуджувалося. Винуватцям інкримінували відступництво, реакційність поглядів, класову незрілість. Проте історія засвідчувала протилежне. Революційний шлях — кривавий і згубний, західні демократії пішли іншим — парламентським. Тільки без просвітництва він не ефективний. Словом, маємо шанс завдяки оздоровленню національного духу, економічним реформам дочекатися щедрих плодів на рідній землі.
Шкода: наше ідеологічне нехлюйство дало козирну карту агресору. У цитаделі гебістської демократії ставка на силу зведена в абсолют, у ранг державної політики.
 
Ще на початку 50-х у газетах була спеціальна рубрика «Потік привітань». Трудові колективи, совєцький народ клялися у вірності вождеві, запевняли в безмежній любові. У сьогоденні, може, комусь і складно розібратися, хто миротворець, а хто агресор. Та це примножує людські жертви. Ідеалізація ж сили, як і поклоніння вождям, нагадаю, більше притаманні племенам на нижчих сходинках цивілізації. А де, питається, найбільше полюбляють демонстрації трудящих, військові паради, як не при диктаторських режимах?
 
Зрештою, у балачках із попутниками (жінка ремствує: не встрягай!) дивуєшся. Мовляв, братні народи взялися за зброю, бо українське керівництво не визнає законного права громадян на волевиявлення, прихильності до «руского міра» себто. Америка підтримує конфлікт, відстоюючи свої геополітичні інтереси — хоче знесилити Росію, конкурента за світове лідерство. І спробуй таким довести про несумісну ментальність між нащадками аріїв та кочівників-завойовників. Їхні рецидиви подекуди трапляються й серед наших людей.
Що й казати: далеко зайшли ми своїм угодовством. Патріотичний ентузіазм вичерпується, прогресує політична анемія. Час задуматися: що його робити, аби національна ідея стала-таки не тільки об’єднуючою, а й привабливою для всіх громадян?
 
Замулюються й витоки державності. Ось уже рік в об’єднаній територіальній громаді — і що з того? Спустошуються родючі ґрунти, отруюється довкілля, медицина сама на ладан дихає, сміття не вивозиться, водонапірна башта як протікала, так і протікає. Коли на сільській сходці голова Засульської ОТГ Сергій Бондаренко озвучив, що на благоустрій виділено в п’ять разів більше коштів, ніж до об’єднання, зала вибухнула гнівом. І хоча обійшлося без бійки, правду-матку різали по-козацьки: мало того, що допікає безробіття і молодь спивається, а що буде, коли заборонять закуповувати молоко, а ще знову підвищать тарифи на газ?
 
Погортаєш тутешню «районку» — все у нас о’кей! Місцеві небожителі ночей не сплять у роздумах про наш добробут. А насправді ніякого економічного піднесення, про яке не втомлюється повторювати наш Прем’єр, наразі не спо­стерігається. Швидше, навпаки — село вимирає…
 
Не дай, Боже, занепасти духом. Не діждуться наші воріженьки. Навіть якщо правда залишається на оборонних позиціях, а демократичні сили — в наступі, стратегічна ініціатива назріває. Мабуть, боротися слід не стільки проти когось чи чогось, а насамперед за правду, соціальну справедливість і гуманізм. Бо тільки позитивне налаштування гарантує успіх і навертає союзників.
Укотре переконуємось: наша доля — у власних руках. У всякому ділі будемо сподіватися на сумлінність і відповідальність. Працюймо ж у поті чола з вірою в Україну, во славу Божу, заради блага вінця його творіння — Людини. І нехай, як уболівав славетний Кобзар, у нас не буде «зерна неправди за собою». Наголосимо: боротьба виснажує, а праця збагачує. 
 
Станіслав ОЛІЙНИК
с. Михнівці, Лубенський район, Полтавська область

  • «Кандиди», «кандиди»...

    «Латинсько-український словник» (що може бути далі від виборів!) подає значення слова... candidus, a, um — білосніжний, блискучий, осяйний, чистий, ясний. >>

  • Україна в небезпецi,

    «Калигула, Кай, третий римский император (37-41). Сума­сбродный деспот, возведенный на престол войсками. Желая уничтожить сенат, призрачный остаток учреждений республиканского Рима, возвел в сенаторы своего коня. Был убит». >>

  • 5 років тому під Слов'янськом убито капітана СБУ Геннадія Біліченка

    П'ять років минуло з тих пір, як під Слов'янському пострілами із засідки був убитий капітан СБУ Геннадій Біліченко. Людина, який мав наказ "не відповідати на провокації". Убивши Геннадія, Гіркін сказав в перехопленій телефонній розмові, яку почула вся Україна: "покришили когось великого". >>

  • Що буде, якщо все-таки переможе Зеленський

    Ви запитаєте, "а чому Зеленський не може робити те, що робить Порошенко?”. Не може, бо не дуже розумний і не має здібностей – це зрозуміло кожному, хто слухав його виступи без сценарію. Не може, бо він “малорос”, який не любить Україну і мріє “повернути все як було” >>

  • Зеленський, Пінчук і Путін: «брати-близнюки»

    Зеленський підтримав офіційну позицію держави, що Крим належить Україні. Однак він ніяким чином не пояснив, як планує повертати контроль України над ним. Зеленський, зокрема, зазначив, що "Крим повернеться після зміни правлячого режиму в Росії". >>

  • Ненависть і любов

    Майже всі кандидати в президенти, які програли в першому турі, продемонстрували дивовижну одностайність, закликавши своїх виборців не підтримувати діючого Президента в турі другому. >>