Поезії Вільяма Блейка вперше вийшли в українському перекладі

23.05.2018
Поезії Вільяма Блейка вперше вийшли в українському перекладі

Є легкі для перекладу поети, яких, одначе, мало хто перекладає, бо до рівня шедеврів їхні вірші ніяк не дотягують.

 

Потішити читача оригінальним образом чи навчитися віршувати у таких тлумачеві ніяк не випадає.

 

Це вічні початківці, банальні епігони, дряпачі вавок у власній душі, віршомази, словоблуди, але також і невинні у своїх невдачах дослідники слова. 

Є позірно легкі для перекладу поети-класики, надто підручникові ідоли, як-от Г. Гайне та А. Пушкін, а нині дедалі більше модні поети-англофони, що їхню мову чимало читачів вчило у школі і вважає засвоєною разом із особистою поетикою й стилем.
 
Таких перекладають і наслідують геть усі, кому не лінь, і то не так у пориві до читача з його естетичними потребами, як із прагнення бути причетним до поезії, виразити й утвердити себе в ній.
 
Є дуже важкі для перекладу поети-генії, чиї твори мають складну долю, багаторівневу художню структуру з масою підтекстів і розкриваються через естафету перекладів, стаючи полем творчого суперництва і художньою школою для цілої вервечки майстрів тлумачення, засобом пошуку себе і самовираження кожної доби. Такі, безперечно, Шекспір і Ґьоте.
 
Є віртуози перекладу, які тяжіють до перекладу таких опірних до перевираження поетів, а то й методично вишуковують твори, здавалось би, зовсім неперекладні, такі, що підлягають під визначення Р. Фроста: «Поезія — це те, що втрачається в перекладі».
 
І таки перекладають їх, дивуючи світ потугою свого слова і своєю конгеніальністю з автором. Український переклад знає чимало таких віртуозів, сама ідея подоланності неподоланного є в ньому культовою від доби неокласиків, а суперництво із самим автором у формі вираження — то й від романтиків початку ХІХ століття. Поза сумнівом, над усіма тут у нас стоїть постать одержимого цією ідеєю Моцарта перекладу Миколи Лукаша.
 
Але є поет-класик, і то геніальний провісник, який донині не підпадає під жодну з означених категорій як матеріал для перекладу. Це Вільям Блейк, відомий ще як художник, гравер і мислитель.
 
Поет надзвичайно рідкісного світобачення: годі знайти схожого, в якого образ так працює на думку, а думка так виструнчена в образі — хіба що Шевченко, як не зважати на те, що будь-яка аналогія кульгава і не править за доказ.
 
Поет-художник і в поезії, і в живопису — наочне спростування ключової ідеї «Лаокоона» Лессінга про межі поезії та живопису. Поет-візіонер, який випередив свій час, своїх сучасників-романтиків, яким, власне, дав могутній поштовх, а в діалектиці сприйняття драм довколишнього життя — то й самого Геґеля. 
 
І є тлумач-віртуоз, який дерзнув кинути виклик творчому спокою, панівному щодо видатного пророка-візіонера серед славної еліти у нашій майстерні перекладу. Адже вона, еліта і майстерня, В.Блейка, за великим рахунком, досі перекласти не спромоглася, читачеві не відкрила, не освоїла.
 
Що помічала його, цікавилася ним, бралася за нього і навіть показала себе в ньому — то це, безперечно, так. Українські версії вірша В. Блейка «Тигр», що в них вклали своє бачення і свою душу В. Коптілов, В. Кейс, В. Марач, О. Матвієнко, О. Здір і В. Богуславська, детально розбираються тепер на семінарах студентів-перекладачів в Інституті філології КНУ ім. Т. Шевченка.
 
Є й інші окремі спроби  чи зразки перекладу — свідчення небайдужості наших Протеїв перекладу до музи В. Блейка. Але впадає в око, що до відомої серії «Перлин світової лірики», що знаменувала добу розквіту поетичного перекладу в Україні, «божевільний» англійський поет-класик так і не увійшов. Не було з чого скласти бодай мацюпеньку збірку!
 
І ось щойно виходить чимала книжка на 368 сторінок — майже 250 творів по-тутешньому, разом із додатком оригіналів! Це «Предковічне» В. Блейка (К.: Видавничий дім Дмитра Бураго) у перекладах — вгадайте кого?
 
Найвідважнішою у творчому змаганні з одним із найскладніших поетів у світовій класиці, перед космосом почуттів, образів і думок якого спасувало стільки майстрів слова, маємо визнати перекладачку, вже добре відому своїми дерзновенними тлумаченнями творів Байрона, Е. Дікінсон, М. Цветаєвої, Є. Маланюка та О. Ольжича (цих двох — російською), багатьох інших класиків, зокрема з мови їдиш, — Валерію Богуславську. 
 
Поза сумнівом, ця книжка відкриває нову добу в осмисленні мовою Шевченка поетичного огрому Блейка і його ролі в англійській та світовій літературі, в історії мистецтва і філософії. А що це поет дуже складний для розуміння (навіть в Англії, де він довго був невизнаним) і опірний до перекладу, то це очевидно й самій перекладачці, котра віддала праці над ним немало років свого життя. До того ж, передчуваючи потребу коментаря, переклала та долучила до книжки ще й містку та доволі помічну статтю А. Звєрєва «Життя і поезія Блейка».
 
Сподіваюся, що фахова критика належно оцінить якість натхненних тлумачень В. Богуславської, неординарність поставленого нею собі завдання і її особисті уподобання при виборі текстів, які нарешті складають у нашій мові певну цілість, представляючи творчий шлях поета у достатній повноті. Адже є у книжці і знамениті «Пісні невинності та досвіду», і взірці з т. зв. «Манускрипту Росетті» (теж поета і художника, який випадково знайшов і купив зошит із малюнками та поезіями Блейка), і вірші з листів та нотатників, епіграми, зразки сатири тощо. У короткому ж відгуку можу лише зазначити, що розцінюю дерзновенну спробу Валерії Борисівни витворити українського Вільяма Блейка як подвиг, бо труд нею здійснено справді небувалий, винятковий, надзвичайно цікавий і вартий найпильніших фахових студій.