Реформи — для людей, а не чиновників

04.04.2018
Преса повідомляє, що Україна серед позичальників світу посідає друге місце після Греції. Це небезпечна ситуація.
 
Звичайно, наше державне керівництво мало би оголосити сувору економію дер­жавних коштів, скорочення видатків на управлінський апарат зверху донизу; з метою зменшення випадків крадіжок, корупції, розтрат держмайна негайно переглянути Кримінальний кодекс із метою посилення покарання за подібні злочини аж до довічного ув’язнення.
 
А у нас виходить усе навпаки: чиновники крадуть мільйонами, а потім сто тисяч дають під заставу й уникають таким чином відповідальності.
 
Заробітну плату чиновники встановлюють собі самі, а, крім цього, щомісячно нараховують премії невідомо за що. 
 
А чи потрібне нам, бідним, двовладдя? Крім рад — ще й президентська гілка на додаток, і всім же треба платити. А чи потрібна нам ялова Верховна Рада в кількості 450 депутатів, призначених (а не вибраних)  в основному олігархами?
 
На народні вимоги зменшити чисельність парламенту вдвічі і ліквідувати в нашій державі клан недоторканних наші державні мужі не реагують.
 
А тепер про реформи в нашому агросекторі. Село справді потребує реформ, але ініціаторами їх повинні бути не лише державні чиновники, а й самі селяни, бо без їхньої участі, як показує практика, реформи позитиву не приносять. Ми маємо вже прецедент.
 
Свого часу шановний Леонід Кучма своєю владою вдарив по колгоспах, та так, що в результаті цієї руйнації колгоспники стали  бідаками, а пройдисвіти — власниками майна, створеного гіркою працею селян.
 
Якби в нашій країні держчиновники несли відповідальність за результати своєї діяльності, то в подібних випадках багато з них сиділи би в тюрмі. 
 
А що діється зараз на селі? Новоявлені поміщики (орендарі), намагаючись одержати надприбутки від землі (усвідомлюючи, що вона не їхня), застосовують  варварські методи її експлуатації, завдають величезних збитків родючості ґрунтів. 
 
Вносячи величезну кількість «хімії» у землю, вони завдають непоправної шкоди, після чого майбутнім господарям доведеться довго працювати, вносячи органіки понад норму, щоб відновити природну родючість.
 
А тепер щодо подальшого реформування на селі. Усі в Києві тлумачать, що в основі сільгоспвиробництва повинно бути фермерство. Можливо, в майбутньому так і буде, але не зараз. По-перше, не кожен селянин зможе ним стати.
 
Тут потрібні хоча б мінімальні знання з агрономії, кошти і практичні навички. На мою думку, потрібно зробити ось що. Розірвати договори оренди з усіма орендарями (холдингами тощо).
 
Далі — в кожному селі за рахунок власників земельних паїв організувати земельні кооперативи. За бажання власника паю зайнятися фермерством він може вільно, вийшовши з кооперативу.
 
Це означає, що в такому разі в Україні можуть існувати ось ці два типи власників землі. Але це потрібно робити без будь-якого поспіху, а також за умови одержання від держави відповідної допомоги та дотацій. 
 
Василь ПЕЦЬКО
Демівка, Чечельницький район, Вінницька область