Схожа свиня на коня, та хвiст не такий

28.03.2018

Сидів, сидів. Мов чайник на конфорці. (Поганющий газ — довго воду гріє, бульбашки, спочатку повільно, потім густіше, випливали на поверхню: «Сав-чен-ко! Сав-чен-ко! Сав-чен-ко!» — випливали сичливо-шипляче і лопалися без сліду).
 
Нарешті весь інфопростір завирував. Йому не дадуть охолонути: власники газу підкручуватимуть вогонь на свій розсуд.
 
Маю читачів досвідчених. Хоч таких небагато, але товариство добірне. Є серед них і ті, хто також висловився на початках дії цієї трагікомедії, безумовно, спільно написаної «драматургами» з вулиць М’ясницької, у Москві, та Володимирської, у Києві. (Співпраця спецслужб офіційно припинена лише нещодавно).
 
Дехто з моїх друзів прямо вказав на плагіат. Мовляв, сюжет нагадує фільм «Операція «Трест» — екранізацію роману Льва Нікуліна «Мертві брижі».
 
Є застереження. Бо кіно і роман відрізняються. Але головне полягає у відмінностях між художнім твором, переповненим вигадками з уяви автора, та реальними подіями — не героїчними в буденні й смерті.
 
Схожа свиня на коня, та хвіст не такий. Операції спецслужб не вигадуються, а успадковуються та вдосконалюються, як і сюжети більшості шедеврів світової літератури.
 
Cui bono? Cui prodest? Після того, як виявлено і встановлено злочин, виникає наступне запитання: кому вигідно; в чиїх інтересах?
 
Ось настанови з давньоіндійського трактату «Архішастра»: «Таємні агенти повинні спалювати внутрішні хороми, міські ворота, зерносховища та вбивати стражників. Потім із печальним обличчям пояснювати, що все підпалили самі вбиті». (Цит.: Владімір Федько, «Філософія спеціальних служб», ЗАО «Княгиня Ольга», 2006).
 
Не тільки «почерк», а й пальці знать на прикладі з книги Володимира В’ятровича «Україна. Історія з гифом «секретно». Читаємо в розділі «Григорій Чупринка: бунтар і поет»: «Тим часом більшовики не чекали, а завдали удару на випередження. Завдяки своїм інформаторам вони володіли даними як про події за кордоном, так і про ситуацію в українському повстанському комітеті і підпорядкованих йому структурах» (с. 23).
 
Цитовані джерела — фахові й достовірні. Серед моїх друзів чимало з тих, чиє життя пов’язане з діяльністю спецслужб. Не всі з них коментуватимуть моє писання чи навіть сам привід.
 
Бо, мабуть, залишаються передплатниками спеціалізованих видань із певними грифами. Тому наступне висловлювання також підлягає широкому трактуванню. Йдеться знову ж таки про «терористку в цирку».
 
«Розслідувати тут немає чого — все зрозуміло, бо контролювалося з перших кроків «операції»...» (Vassyl Laptiichuk). Логічно поцікавитися: а чи не планувалося? 
 
Поява «Надії» на українському суспільному горизонті — початок легендування в класичній операції спецслужб. Чинна влада продемонструвала поспішність та рішучість у цьому випадку.
 
Таких якостей ні слідство, ні суд не виявили стосовно вбивць Небесної сотні, покаранні винуватців зруйнованої Конституції, у боротьбі з корупціонерами, розслідуванні численних резонансних убивств.
 
Фактично — це вступ. Для двох наступних тверджень. Перше: в українській ментальності відсутні умисел та практика терору.
 
Академічне визначення «тероризм» не розповсюджується на національно-визвольні й соціальні повстання та рухи.
 
Українська революція 1917—1921 років, що супроводжувалася вбивствами, диверсіями, вибухами й підпалами, саме й була таким опором ворогові. А її придушення відбулося зусиллями «державного червоного тероризму».
 
У середовищі повсталих діяли як провокатори, так і агенти чекістів «під прикриттям».
 
В’ятрович не згадує, але в мене є частина копій 17-томної кримінальної справи Цупкому*, де слідчі описують механізм контролю цього підпілля.
 
Другою людиною, котрій організатор повстанців — бориспілець Іван Чепілко — запропонував боротися проти більшовиків, став штатний агент ОГПУ. Майже 1,2 тисячі людей заарештували протягом кількох днів по Україні та швидко й таємно засудили. 
 
Саме на подібних «оперативних іграх» тренувалися ще нинішні випускники московської гебешної «вишки».
 
А способів ліквідації політичних супротивників їх навчали нащадки «головного ліквідатора» Судоплатова, можливо, син і внук.
 
Цей терорист №1 в СРСР уславився розробкою вбивства Троцького та особистою ліквідацією одного з лідерів ОУН: «... молодий співробітник НКВС Павло Судоплатов, який до того часу протягом декількох років був у близьких, довірливих стосунках із Коновальцем під виглядом учасника підпільної української організації в УРСР» (Вікіпедія).
 
У чекістів — диявольський гумор. Вони підсунули вибухівку в Роттердамі (!!!) Євгенові Коновальцю невдовзі після того, як він заборонив терористичні акти за межами України.
 
Ті події, що їх назвали «терактами» в новій Україні, сталися за керівництва СБУ московського ставленика Олександра Якименка.
 
Друге твердження полягає в тому, що внаслідок цієї анахронічної «спец­операції» програють усі учасники.
 
У «терористичному кублі» можуть виявитися лише двоє: він та вона, що ви­кличуть сумніви, подив, а з часом — iще й співчуття.
 
Вболівальники постраждають ледь-ледь: учора вони кричали «Осанна!», сьогодні — «Розіпни його!», а завтра щось інше покажуть і лементуватимуть ще завзятіше.
 
Так я вважаю. Степан Хмара висловився конкретніше: «Тобто Савченко, не розуміючи того, зіграла на користь кліки Порошенка і кремлівських сценаристів, бо для Кремля Порошенко — подарунок». 
 
На цьому «користь» закінчиться. Інший час, досконаліші технології, висока суспільна інформативність, складніші безпекові державні завдання. Кремль загострюватиме ситуацію від безвиході, а щурам доведеться тікати. 
 
* Центральний український повстанський комітет (Цупком). — Ред.
 
Віктор ТЮТЮН, письменник
Херсон

  • Страшне в Одесі

    Страшне в Одесі. Загинуло 8 людей (за попередніми даними) в готелі Токіо Стар. Згоріли в пожежі >>

  • Ще не вмерла Україна

    Я чую знову і знову, що тому чи іншому моєму співгромадянинові не подобається наш національний гімн. А ви знаєте, що "кумір міліонов" таки поміняє і гімн, і прапор. Поміняє не з великої любові до прапору і гімну, а тому щоб продемонструвати всьму світові, що в Україні немає святинь, немає констант >>

  • Звільнення Безсмертного - це тактика малих поступок агресору

    Звільнення Романа Безсмертного відбулося через подачу ним об’єктивної актуальної ситуації на Донбасі. Вирішальною підставою для відставки, на мою думку, стала його заява про те, що після загибелі поблизу Маріуполя чотирьох морських піхотинців, Україні слід призупинити участь у мінському форматі >>

  • Про війну громадянську і не громадянську

    В Україні не громадянська війна хоча б тому, що в наших ворогів немає ніякого альтернативного образу України. Більше того, вони взагалі не визнають існування українців як окремої нації, вважаючи Україну штучним утворенням, відірваним підступними австро-угро-англо-саксами, поляками, німцями та іншими >>

  • Мудрістю і не пахне

    Без реалізації національної ідеї на основі поезії-вчення Тараса Шевченка повноцінну, самодостатню державу ми не побудуємо, не відбудеться справжнє національне відродження. >>